Бузицьков Іван Дмитрович
| Іван Дмитрович Бузицьков | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| рос. Иван Дмитриевич Бузыцков | |||||
 | |||||
| Народження |
15 листопада 1917 Нижнє Санчелєєвоd, Нижньосанчелєєвська волостьd, Ставропольський повітd, Самарська губернія, РСФРР | ||||
| Смерть |
12 липня 1978 (60 років) Дніпропетровськ, Українська РСР, СРСР | ||||
| Поховання | Сурсько-Литовське кладовище | ||||
| Національність |
 СРСР | ||||
| Країна |
СРСР | ||||
| Рід військ | Прикордонні війська КДБ СРСР | ||||
| Роки служби | 1938—1945 | ||||
| Партія | ВКП(б)[1] | ||||
| Звання |
 Полковник | ||||
| Війни / битви | німецько-радянська війна і Приєднання Бессарабії та Північної Буковини до СРСР | ||||
| Нагороди |
| ||||
 Бузицьков Іван Дмитрович у Вікісховищі | |||||
Іван Дмитрович Бузицьков[2] (15 листопада 1917, с. Нижнє Санчелеєво Самарської губернії — 12 липня 1978, Дніпропетровськ) — прикордонник, Герой Радянського Союзу.
Біографія[ред. | ред. код]
Закінчивши сім класів сільської школи, працював комбайнером. У жовтні 1938 року мобілізований у прикордонні війська. Закінчив школу молодшого начальницького складу в 1939 році. У 1940 році брав участь в поході радянських військ в Бессарабію.
Командир кулеметного відділення прикордонної застави № 5 25-го Кагульського прикордонного загону Молдавського прикордонного округу Військ НКВД, молодший сержант.
22 червня 1941 року, перебуваючи на охорону Державного кордону СРСР на Стояновський прикордонній заставі в Кантемирівському районі Молдавії, біля мосту через річку Прут, першим прийняв бій, в якому особисто знищив понад 40 ворожих солдатів. Отримав сім поранень, але не залишив свій пост до отримання наказу командування.
Після тривалого лікування в госпіталях Бузицьков закінчив курси молодших лейтенантів, боровся на Північному Кавказі, служив на південному кордоні. Наприкінці війни командував батальйоном внутрішніх військ НКВС. У 1945 році закінчив курси перепідготовки при Військової академії імені М. В. Фрунзе. Член КПРС з 1942 року[2].
У післявоєнний період продовжував службу в органах МВС, тривалий час очолював раду фізкультури республіканської організації «Динамо» в Києві. Полковник (1954). Останні роки полковник у відставці Бузицьков проживав в місті Дніпропетровську . Працював на Південному машинобудівному заводі. Брав активну участь у військово-патріотичному вихованні молоді[2].
Похований на Сурсько-Литовському кладовищі Дніпропетровська.
Нагороди[ред. | ред. код]
- Герой Радянського Союзу — «За зразкове виконання бойових завдань командування і проявлені при цьому відвагу і геройство командиру відділення 5-ї застави 25-го Кагульського прикордонного загону сержанту Бузицкову Івану Дмитровичу» (Указом Президії Верховного ради СРСР від 26 серпня 1941 р № 512)[2][3];
- Орден Леніна;
- 2 ордена Червоної Зірки;
- 10 медалей.
Пам'ять[ред. | ред. код]
- Почесний громадянин міста Кагул Молдавської РСР,
- На місці подвигу Івана Бузицькова споруджений пам'ятник,
- Ім'ям Героя названа вулиця Бузицькова (Тольятті),
- Ім'ям Героя названа Стояновська прикордонна Застава трьох героїв СРСР.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ https://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=1932
- ↑ а б в г Герои страны. Архів оригіналу за 15 червня 2012. Процитовано 8 січня 2021.
- ↑ Указ Президиума Верховного Совета СССР «О присвоении звания Героя Советского Союза начальствующему и рядовому составу войск НКВД СССР» от 26 августа 1941 года [Архівовано 5 листопада 2021 у Wayback Machine.] // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик : газета. — 1941. — 26 августа (№ 38 (153)). — С. 1.
Посилання[ред. | ред. код]
|
| |||||||
