Бузова (Києво-Святошинський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Бузова
Будинок Бузівської сільради
Будинок Бузівської сільради
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Києво-Святошинський район
Рада/громада Бузівська сільська рада
Код КОАТУУ 3222480801
Основні дані
Засноване до 1648
Населення 1548
Площа 2,238 км²
Густота населення 691,69 осіб/км²
Поштовий індекс 08120
Телефонний код +380 4598
Географічні дані
Географічні координати 50°24′59″ пн. ш. 30°02′30″ сх. д. / 50.41639° пн. ш. 30.04167° сх. д. / 50.41639; 30.04167Координати: 50°24′59″ пн. ш. 30°02′30″ сх. д. / 50.41639° пн. ш. 30.04167° сх. д. / 50.41639; 30.04167
Середня висота
над рівнем моря
164 м
Місцева влада
Адреса ради 08120, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с.Гурівщина, вул.Київська,78/1 , тел. 33-2-28
Карта
Бузова is located in Україна
Бузова
Бузова
Бузова is located in Київська область
Бузова
Бузова

Бу́зова — село в Україні, в Києво-Святошинському районі Київської області. Населення становить 1548 осіб.

Історія[ред.ред. код]

XVII–XVIII століття[ред.ред. код]

Близько 1600 року була заснована слобода Бузова. Тоді вона належала до Білогородського маєтку князів Острозьких. Впродовж 1600–1624 років у актах «Źródła dziejowe» міститься вісім позовів від різних власників до князів Острозьких про їхніх підданих, що самовільно оселилися в Бузовій[1]. За твердженням Похилевича село отримало назву від дикої бузини, яка колись густо росла по долині, де розташувалося село[2].

13 липня 1648 року війт містечка Ясногородки Гапон, який сформував козацьку сотню з ясногородських міщан та бузовських і гурівщанських селян (Ясногородка, Бузова та Гурівщина сусідні населені пункти), спустошив маєтність шляхтича Стефана Песляка[3]. З поіменно згаданих селян з Бузови, які брали участь у цьому нападі, у протестації, поданій від імені Песляка в Луцькому замку перед гродським урядом, згадані Коваль Овдій з пасинками та Хома Мельник.

Можна припустити, що Бузова, можливо випадково, або тяжіючи до старих адміністративних кордонів, потрапила тоді до нової адміністративно-територіальної одиниці — Ясногородської сотні Київського полку у щойно тоді створюваному козаками новому державному об'єднанні Війську Запорозькому (Гетьманщині).

Ясногородська сотня присутня в козацькому реєстрі Війська Запорозького 1649 р., але термін її існування виявився нетривалим у подальшому вирі безперервних воєнних подій.

Цікаво, що у Реєстрі Війська Запорозького, датованому 16 жовтня 1649 р., обмеженому за Зборівським договором сорока тисячами козаків, у переліку козаків Ясногородської сотні бузівчанин Коваль Овдій згадується шістнадцятим після сотника (яким на цей час був Трохим Яценко, таким чином ясногородський війт Гапон залишив на цей час посаду сотника, якщо відомості про ім'я сотника у протестації були точними), можливо в ньому перебував і бузівчанин Хома Мельник, оскільки в Реєстрі опублікованому Бодянським з оригіналу наведено не всі імена козаків Ясногородської сотні, непрочитані з яких замінено крапками.

Після козацьких воєн, які прокотилися краєм, у 1720 р. у Бузові знаходилося лише 5 дворів[4].

У 1704–1712 рр. частина Правобережжя України, в тому числі й та, до якої належала спустошена Бузова, знаходилася під контролем гетьманів Мазепи і Скоропадського, після чого вона повернулася під контроль польської адміністрації, внаслідок угоди між Польщею і Росією.

Принаймні з 1729 р. у Бузові була відбудована церква, в якій з цього року був священиком Іван Іваницький, по презенті князя Миколая Шуйського". У 1781 р. була побудована нова 6-го класу дерев'яна церква Преображення[5].

У 1793 р. після Другого поділу Речі Посполитої, коли правобережні воєводства України (Київське, Брацлавське та Подільське) стали частиної Російської імперії, Бузова опинилася у її складі.

XIX століття[ред.ред. код]

У 1820 р. село належало графині Ізабеллі Ледуховській, яка цього року продала його Вікентію Цивінському, після смерті В. Цивінського маєтність успадкували його сини Владислав і Казимир, першому з яких відійшло 1677, а другому 1839 десятин (дані на початок 1860-х рр. з праці рос. дореф. Похилевичъ Л. Сказанія о населенныхъ мѣстностяхъ Кіевской губерніи. — К., 1864.). З цієї ж праці відомо, що на початок 1860-х рр. у селі жило «жителей обоего пола 628».

У 1861 р. в Російській імперії було здійснено селянську реформу, згідно з якою селяни-кріпаки звільнялися з кріпацтва і отримували по кілька десятин поміщицької землі, за яку мали сплатити викуп. Щоб компенсувати поміщикам втрату кріпаків, викуп поміщицької землі, який мали сплатити селяни, в середньому втричі перевищував ринкову вартість землі, таким чином селяни викуповували не лише землю, а й власну свободу. Оскільки селяни не могли заплатити всі гроші одразу, вони та їх нащадки зобов'язувалися до виплати щорічного оброку за землю протягом 49 років (оскільки згідно з реформою 1861 р. гроші за землю, якою наділялися селяни, поміщики авансом отримували від держави, переведені на викуп селяни розраховувалися за землю з державою). У зв'язку з польським повстанням за незалежність у 1863–1864 рр. царський уряд дещо знизив викупні суми на Правобережжі, по Київській губернії на 41%, які склали 1 карбованець 64 копійки за десятину на рік, це було зроблено, щоб, з одного боку, покарати польских поміщиків за повстання, з іншого, заручитися лояльністю українців до Росії. Але знижені суми викупу всеодно набагато перевищували ринкову вартість отриманої селянами землі[6].

В середині 1880-х рр. у Бузові нараховувалося «жителей обоего пола: православных 843, римокатоликов 60, евреев 13». Ревізських душ — 266. Селяни мали у власності 693 десятини наділеної землі, за яку сплачували щорічний викуп 761 карбованець 80 копійок[7]. Ці виплати були скасовані лише 1906 року, коли викуп за землю, розрахований реформою до 1910 року, селянами було майже повністю сплачено. Також на середину 1880-х рр. у власності молодшого сина В. Цивінського Казимира у Бузові залишалося 876 десятин землі, а старший — Владислав продав свою частину спадщини, 496 десятин орної землі та 786 десятин лісу, професору Київського університету А. Матвеєву у 1871 році, який у 1882 році помер, але до того часу активно влаштовував в селі своє господарство, розбив сад, побудував паровий млин та інші господарські споруди[8].

1870 року коштом селян та казни було збудовано дерев'яну Преображенську церкву. До парафії були приписані сусідні села Березівка та Гурівщина.

На 1900 рік у Бузові було 216 дворів, нараховувалося 1058 жителів, з них чоловічої статі — 479, жіночої 579. До Бузової належало 2421 десятина землі, з них — 1685 десятинами володіли поміщики, до церкви належало 35 десятин, селяни володіли 656 десятинами землі, інші стани — 45 десятинами. Село належало поміщикам сину Казимира Цивінського Флоріану та Фрідріху Барчу. В селі знаходилася православна церква та однокласна приходська школа[9].

ХХ століття[ред.ред. код]

Пам'ятний хрест Героям Небесної Сотні
Пам'ятний хрест Героям Небесної Сотні

Близько 1930-31 рр. в селі сталося різке зубожіння людей, викликане примусово-«добровільним» створенням колгоспу за наказом комуністів. Головою колгоспу в село надіслали якогось чужинця Колосова. Колективізація супроводжувалася засланням в Сибір селян, які мали міцні господарства, «куркулів» і «підкуркульників», у їх хатах розмістили надісланих в село на роботу вчителів (новозасновану школу розташували у поміщицькій садибі), дитячий садок та використали в інших колгоспних потребах. Під час колективізації у людей відібрали худобу і землю у колгосп, залишивши лише невеликі присадибні ділянки, з яких люди ледве харчувалися, вилучили також сільскогосподарський реманент, розібрали і забрали на дошки в колгосп навіть людські комори для зберігання зерна. Людей в колгоспах примусили працювати задурно, за «палички-трудодні», за виконання норми 1 «паличка», за недовиконання «півпалички» чи «чверть». Пропрацювавши рік, колгоспник за «палички» отримував 2-3 кг зерна на 1 травня та 7 листопада, що, власне, й становило оцінку річної праці. Люди не мали права залишати колгосп. Фактично було відновлено кріпацтво, тільки селяни були вже не поміщицькими кріпаками, а державними рабами. Вирощена колгоспна продукція зникала в невідомому напрямку, і у селян не було жодного зацікавлення в результатах своєї праці.

Етно-комплекс "Українське село"
Етно-комплекс "Українське село"

Восени 1932 року керівництво колгоспу та сільради одержало надпланові завдання по заготівлі хліба. Загони комсомольців відбирали в хатах все, навіть насіннєвий фонд і ті небагаті запаси, що залишали селяни для харчування. Тому вже в грудні-січні в селі почався страшний голод. Люди пухли, помирали на вулицях. У селі зафіксовані випадки людожерства. Зима була холодною, сніжною. Потрібно було розчищати дороги від снігу. а сил у селян не було. Великі зусилля витрачали люди на те, щоб поховати рідних. Коли несила вже було змайструвати труну, покійника загортали в рядно, волоком тягли до кладовища. Дуже дошкуляв холод. Мало хто з селян був у змозі заготовити дрова у лісі. Тому на паливо пішли паркани, дерев'яні знаряддя праці, навіть хрести з кладовища… Багато бузівчан не дожили до весни. Вимирали цілі сім'ї…

Під час примусової колективізації і штучного голодомору за свідченнями старожилів у селі загинуло 50 осіб, хоч прізвищ пригадали зовсім мало. Мартиролог жителів с. Бузова — жертв Голодомору 1932–1933 років укладений за свідченнями Журавель Євдокії Захарівни, 1932 р. н. — батько, мати, бабуся, дядько, брат Сашко і ще четверо братів і сестер; Дудалено Євдокії Йосипівни — четверо дітей; Спасиченка Кирила — двоє дітей, яких батько убив та з'їв[10].

За мужність і відвагу, виявлені під час німецько-радянської війни 1941–1945 рр., 88 жителів села нагороджено орденами й медалями СРСР.

В «Історії міст і сіл Української РСР» про Бузову початку 1970-х було подано таку інформацію:

Храм Святого Великомученика Дмитрія Солунського на території етно-комплекса "Українське село"
Бузова - село, центр сільської Ради, розташоване за 34 км від Києва, на автошляху Київ - Житомир. Населення - 1436 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Буча, Гурівщина, Любимівка й Хмільна.

У Бузовій міститься центральна садиба радгоспу «Бузівський», за яким закріплено 3847 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2152 га орної землі. За трудові досягнення 27 передовиків виробництва нагороджені орденами й медалями, серед них Р. Л. Ульяненко - орденом Леніна. У селі працюють середня школа, клуб, бібліотека; є також лікарня і пологовий будинок. [11].

XXI століття[ред.ред. код]

8 листопада 2014 року релігійна громада села Бузова, окрім святкування храмового свята парафії, урочисто провела відкриття пам'ятного хреста Героям Небесної Сотні, чин освячення хреста звершив митрополит Переяслав-Хмельницький і Білоцерківський Епіфаній[12].

В селі Бузова, за арресою вулиця Дмитрівська, 1 (поворот праворуч з Житомирської траси в бік села Миколаївка) знаходиться Етно-комплекс "Українське село". Комплекс представлений як музей просто неба, який складається з  історико-етнографічних областей: Середня Наддніпрянщина, Слобожанщина, Полісся, Поділля, Південь, Карпати . Кожна область представлена своїми особливостями житла, інтер'єру, побуту.

Персоналії[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Нариси з історії Ясногородки / Є. В. Букет, В. М. Кулаковський, Л. А. Міщенко та ін.; Упоряд. Є. В. Букет. — Біла Церква: Вид. О. В. Пшонківський, 2010. — С. 14-15.
  2. Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской Губернии. — Біла Церква, 2007. — С. 69.
  3. Протестацію датовано 16 квітня 1649 р., документ опубліковано в Архіві ЮЗР, Ч.3., Т.4. Київ, 1914, акт 131, з посиланням на Київ. Центр. архів, № 2491, л. 200, акт 83.
  4. Похилевич Л. Уезды Киевский и Радомысльский. — 1887. — С. 74.
  5. Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской Губернии. — Біла Церква, 2007. — С. 69
  6. Литвак Б. Г. Переворот 1861 года в России. — М., 1991. — С. 176
  7. Похилевич Л. Уезды Киевский и Радомысльский. — 1887. — С. 74.
  8. Там само
  9. Список населенных мест Киевской губернии. — 1900. — С. 48
  10. Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932–1933 років в Україні. Київська область. — К., 2008. — С. 471–472
  11. Історія міст і сіл Української РСР. — Київ : Головна редакція УРЕ АН УРСР.
  12. Відкриття пам'ятника героям Небесної сотні в с. Бузова

Джерела[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.