Бузько Дмитро Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бузько Дмитро Іванович
Бузько Дмитро Іванович
Дмитро Бузько.jpg
Дмитро Бузько
Народився 1891(1891)
м. Новомиргород, Херсонська губернія
Помер 14 листопада 1937(1937-11-14)
Одеса, Українська РСР, СРСР
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія, Flag of the Ukranian State.svg УНР, СРСР СРСР
Діяльність прозаїк, поет
Напрямок наукова фантастика
Жанр роман, повість, поезія
Magnum opus «Кришталевий край»

Бузько́ Дмитро́ Іва́нович (*1891, м. Новомиргород, Херсонська губернія — †14 листопада 1937) — український письменник і поет, за «антидержавницькі» дії засланий до Сибіру царським урядом і розстріляний — радянським.

Життєпис[ред. | ред. код]

Дата народження невідома. Довгий час була невідома і справжня дата смерті. Народився в м. Новомиргороді (колишня Херсонська губернія) у родині священика, що, як це не парадоксально, не вірив у бога. Внутрішній конфлікт у 1897 році, коли Дмитру було 6 років, привів його батька до самогубства, мати перебралася в глухе село в Миколаївській губернії, де спочатку працювала вчителькою, незабаром вдруге вийшла заміж.

Вчився в духовній школі, потім в Одеській духовній семінарії, де він як сирота з духівництва мав безкоштовне навчання і пансіонат (бурсу). Саме в Одесі на початку 20 століття хлопець вивчив українську мову, захопився національними ідеями. В 1904 році стає членом учнівського революційного гуртка. Вів пропагандистську діяльність, взяв участь в організації Всеросійського страйку семінаристів, 27 жовтня 1907 року засуджений до каторги, яку замінили засланням у Сибір. В 1912 втік із заслання за кордон. Жив у Німеччині, Швейцарії, Італії, Бельгії, вступив в агрономічний інститут у м. Жамблю.

З початком першої світової війни, в 1914 році, перебирається в Лондон, через рік — у Швецію і Данію, де продовжує навчання на сільськогосподарському факультеті Копенгагенського університету.

Дмитро Бузько

Після Лютневої революції в 1917 повернувся на Батьківщину. У Петрограді став членом Північного обкому партії лівих есерів із групи «Земля і воля». Згодом на короткий час відправляється делегатом на фронт, звідти — в Одесу, де викладає в початковій школі.

В 1918 році Дмитро Бузько виходить з партії есерів і переїжджає в Київ, приєднується до петлюрівців і займає дипломатичну посаду в Міністерстві закордонних справ УНР, через рік пориває з новим урядом.

Навесні 1920 року Бузько — співробітник Одеського губернського ЧК, яке мало завдання знайти засідку лісового отамана Заболотного і змусити його добровільно здатися або ж заманити в пастку і захопити силою. Завдання було не тільки успішно виконане, але і лягло в основу першої автобіографічної повісті «Лісовий звір» (1923).

Згодом переїжджає в Харків, де поринає у літературну творчість і роботу в кіно. Працював редактором «Укркінофотооб'єднання» у Києві і Харкові. Був членом літературного об'єднання українських футуристів «Нова генерація» (19271931).

16 липня 1937 року на загальних зборах Одеської організації Спілки письменників Дмитро Бузько у своєму виступі, висловлюючись про боротьбу за ідею й ідейні помилки, обмовився, що помилятися можуть всі, навіть сам «великий, мудрий Сталін»… На тих же самих зборах «за контрреволюційний виступ» його виключають з Спілки письменників, а 20 жовтня Дмитро Бузько був арештований і звинувачений в тому, що «у 1918–1920 роках займав ряд посад у петлюрівських організаціях, був учасником націоналістичної організації, вів контрреволюційну агітацію на зборах письменників…».

1 листопада 1937 року трійка НКВС засудила письменника до вищої міри покарання, і через два тижні, 14 листопада, його розстріляли. Точна дата смерті письменника довго була невідома. Адже на основі «Свідоцтва про смерть», виданого в 1957 році після реабілітації Дмитра Бузька «за недоведеністю складу злочину», вважалося, що він помер 18 квітня 1943 року «від крупозного запалення легень». Лише на початку 90-х, після розсекречення архівів КДБ, стала відома справжня дата смерті письменника.

Творчість[ред. | ред. код]

У 1924 році за сценарієм Дмитра Бузька, написаним на основі однойменної повісті, відзняли один з перших українських фільмів «Лісовий звір». Він також був співавтором кіносценаріїв до художніх фільмів «Макдональд» (1924) і «Тарас Шевченко» (1926).

Його автобіографічна повість «За ґратами» (1930) і соціально-історичний роман «Чайка» (1929) разом з повістю «Лісовий звір» є своєрідною автобіографічною трилогією. Дмитро Бузько також автор роману «Голяндія» (1929) про революційні перетворення в українському селі, хроніки «Смерть Івана Матвійовича» (1926), повістей «Домни» (1930), «З тайгового краю» (1931), «Нащадки хоробрих» (1933), «Ядвіга і Малка — поліські партизанки» (1936), збірки оповідань «На світанку» (складена у 1964).

Відразу ж після арешту як «ворога народу» його книги були вилучені з літературного обігу, і тільки в 1971 році київське видавництво «Дніпро» видало однотомник його обраних творів, а в 1991 — збірник із двох романів «Чайка» і «Голяндія».

В історії фантастики залишився єдиний науково-фантастичний твір Дмитра Бузька — роман «Кришталевий край» (1935), у якому автор розповідає про німецького ученого-хіміка Фріца Грубера, творця криштально чистого скла з міцністю броні. Але цей винахід, як і сам винахідник, ледве не загинув в капіталістичній країні. І лише після переїзду Фріца Грубера в Радянський Союз ця технологія одержала належну оцінку, а через кілька десятків років СРСР перетворився в справжню кришталеву країну.

Твори[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Бойко Леонід. Шляхом боротьби і шукань // Дмитро Бузько. Чайка; Голяндія. — К.: Дніпро, 1991 — с.5-25.
  • Боган С. Черноморське повстанське козацьке військо у боротьбі за Українську державність у 1920–1922 рр.: [Про Атамана Семена Федоровича Заболотного і роль Д. Бузько у його знищенні] // Наукови записки. Збірка праць молодих вчених та аспірантів. — К., 2001. Т.6. — с.355-362.
  • Ільницький О. Дмитро Бузько (1891 — 1937) / Пер. з англ. Раї Тхорук // Олег Ільницький. Український футуризм (1914 — 1930). — Львів: Літопис, 2003.
  • Шевченківський словник: У двох томах / Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — Київ : Головна редакція УРЕ, 1978.