Буксгевден Федір Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Федір Буксгевден
нім. Friedrich Wilhelm von Buxhöwden
Buxhoevden.jpg
Ім'я при народженні Фрідріх Вільгельм фон Буксгевден
Народження 2 (13) вересня 1750(1750-09-13)
Маєток Магнусдаль,
Ліфляндія
(нині острів Муху, с. Вилла, Естонія)
Смерть 23 серпня (4 вересня) 1811(1811-09-04) (60 років)
замок Лоде
(нині Хаапсальський район, Естонія)
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Приналежність Збройні сили Російської імперії
Вид збройних сил Сухопутні війська
Рід військ Піхота
Освіта Другий кадетський корпусd
Роки служби 1770–1799 , 1803–1808
Звання Imperial Russian Army GenBranch 1917 h.png Генерал від інфантерії
Війни / битви
Рід Буксгевдени
Діти Peter von Buxhoevedend і Q68278327?
Нагороди
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден Святого Олександра Невського
Орден Святого Володимира 1 ступеня
Орден Святого Володимира 2 ступеня
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святого Іоанна Єрусалимського (Росія)
Орден Білого Орла (Польща)
Орден Чорного орла
Золота зброя «За хоробрість»
CMNS: Буксгевден Федір Федорович у Вікісховищі

Федір Федорович Буксгевден (Фрідріх Вільгельм фон Буксгевден; нім. Friedrich Wilhelm von Buxhoeveden / Friedrich von Buxhöwden); 13 вересня 1750 — 4 вересня 1811) — один з воєначальників російської армії часів Наполеонівських війн, генерал від інфантерії (1803). У 1797–1798 роках обіймав пост петербурзького військового губернатора, у 1808–1810 роках обіймав аналогічну посаду в Ризі. На початку Російсько-шведської війни командував російськими військами. Був власником мизи Лігово.

Біографія[ред. | ред. код]

Походив з балтійського шляхетського роду Буксгевденів, які вели свій родовід від Альберта фон Буксгевдена, першого єпископа Лівонії (1199–1229), засновника Риги (1201) .

Закінчив Артилерійський та інженерний шляхетський кадетський корпус (1770). Будучи кадетом, брав участь у російсько-турецькій війні. За відзнаку в бою під Бендерами отримав звання інженер-прапорщика. 1771 року під час штурму Браїлова був двічі поранений, але залишився на полі бою та вивів з ладу 2 ворожих гармати. За той подвиг був нагороджений орденом Святого Георгія 4-го ступеня.

З 1772 року — ад'ютант головного начальника артилерії Григорія Орлова. З 1783 — командир Кексгольмського полку.

Під час російсько-шведської війни 1788–1790 років командував десантним загоном у складі Балтійського гребного флоту. Відзначився у Роченсальмській битві 1789 року під час висадки десанту на острів Куцель-Мулім. За вдалі дії десанту, яким він керував, був нагороджений орденом Святого Георгія 3-го ступеня]] й отримав звання генерал-майора.

Під час польської кампанії 1793–1794 років командував піхотною дивізією. Під керівництвом Олександра Суворова на чолі однієї з колон брав участь у штурмі Праги. За відзнаку в бою був нагороджений орденом Святого Володимира 2-го ступеня та золотою зброєю. У 1794–1796 роках — комендант Варшави та губернатор Польщі.

З червня 1797 до серпня 1798 року займав пост військового губернатора Санкт-Петербурга.

Портрет роботи Жана Луї Вуаля

За Павла I потрапив в опалу та 1799 був звільнений з військової служби. Був відновлений 1803 та призначений на посаду інспектора військ Ліфляндської інспекції та генерал-губернатором Риги.

Під час війни 1805 року командував Волинською армією. Під Аустерліцом командував лівим крилом російсько-австрійської армії.

Під час війни 18061807 років командував піхотним корпусом (39 тисяч піхоти, бл. 7 тисяч кавалерії, 1200 артилеристів), але невдовзі повернувся до виконання обов'язків ризького генерал-губернатора.

На початку російсько-шведської війни 1808–1809 років призначений на пост головнокомандувача регулярної армії у Фінляндії. За вміле керівництво військами під час взяття фортеці Свеаборг був нагороджений орденом Святого Георгія 2-го ступеня, а за успіхи у першому періоді кампанії — орденом Святого Андрія Первозванного. Після захоплення Південної та Середньої Фінляндії й Аландських островів уклав перемир'я, яке не затвердив Олександр I. У грудні 1808 вийшов у відставку.

Як воєначальник був прибічником маневрених дій, керував військами із зайвою педантичністю. Мав крутий незалежний характер, здатність приймати сміливі рішення й наполегливо провадити їх у життя.

Помер у власному замку Лоде; був похований в усипальниці Старо-Пановської церкви поряд із маєтком Лігово.

Родина[ред. | ред. код]

Був одружений з Наталією Алексеєвою (1758–1808), позашлюбною дочкою Григорія Орлова, вихованкою Смольного інституту, подругою Катерини Нелідової. У шлюбі народились:

  • Софія (1778–1830) — була заміжня за курським губернатором Аркадієм Нелідовим (1772–1834), мали дочку Варвару.
  • Марія (1780–1836) — була заміжня за статським радником фон Майделем.
  • Наталія (1782—?) — була заміжня за полковником бароном Унгерн-Штернбергом.
  • Олександр (1783–1839) — камергер, був одружений з баронесою Деллінсгаузен.
  • Петро (1784–1863) — генерал-лейтенант, сенатор, був одружений з княжною Черкаською (1784–1788).

Джерела[ред. | ред. код]