Бук (ЗРК)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Бук (значення).
9К37 Бук
SA-11 Gadfly
ZRK BUK M1 2005 G1.jpg
СОУ комплексу «Бук»
Тип Зенітно-ракетний комплекс військ ППО
Історія використання
На озброєнні

 

  • 1979 9К37
  • 1983 9К37М1
  • 1988 9К317
  • 1998 9К37М1-2
Оператори Див. Оператори
Історія виробництва
Розробник СРСР/Росія НДВП
А. А. Растов
В. В. Матяш
Є. А. Пігін
Розроблено 1972—1979
Виробник Ракета: СРСР/Росія ДНПП
КП, СОУ, СОЦ: СРСР/Росія УМЗ
ПЗУ: СРСР/Росія ЗІК
Варіанти

 

Commons-logo.svg Бук (ЗРК) у Вікісховищі

«Бук» (індекс ГРАУ 9К37; позначення МО США і НАТО SA-11 Gadfly) — сімейство самохідних зенітно-ракетних комплексів, призначених для боротьби з маневреними аеродинамічними цілями (крилаті ракети, керовані бомби, літаки, гелікоптери, БПЛА, тощо) на малих та середніх висотах (від 30 м до 14-18 км), в умовах інтенсивної радіопротидії.

Створений на заміну ЗРК 2К12 «Куб», головним розробником був призначений НДІ Приладобудування. Роботи над новим ЗРК були розпочаті згідно з постановою ЦК КПРС і РМ СРСР від 13 січня 1972 року.

Перша модифікація, «Бук» (9К37; за класифікацією МО США і НАТО — SA-11 Gadfly) була прийнята на озброєння в 1979 році

З появою наступних модифікацій з новими зенітними ракетами «Бук-М1-2» та «Бук-М2» їм були надані нові кодові імена: SA-17 Grizzly.

Нині планується прийняття на озброєння російської армії модифікації 9К317М «Бук-М3».

Також існує морська версія комплексу — М-22 «Ураган» (пускова установка 3С90), за класифікацією МО США і НАТО — SA-N-7 Gadfly.

Історія створення[ред. | ред. код]

В 1958 році в «НДІ приладобудування ім. В. В. Тихомирова» (ОсКБ-15) розпочались роботи над створенням мобільного зенітно-ракетного комплексу для протиповітряної оборони сухопутних військ (ППО СВ) — комплексу «Куб» (індекс ГРАУ 2К12) з основною задачею враження цілей на малих висотах. Розробка зенітної керованої ракети для комплексу була покладена на машинобудівний завод «Вымпел». В 1966 році ЗРК «Куб» був прийнятий на озброєння радянської армії[1].

В ЗРК «Куб» були розв'язані складні технічні проблеми створення мобільного ЗРК, який об'єднав на одній самохідній базі станцію огляду та цілевказання, станцію супроводу та підсвічування цілі, розпізнання та наведення зенітної керованої ракети[1].

Завдяки високим експлуатаційним характеристикам ЗРК «Куб» масово надходив до радянської армії через що стало доцільним здійснити низку модернізацій (ЗРК 2К12М1, 2К12М3, 2К12М3А, 2К12М3С). Також був створений експортний варіант — ЗРК «Квадрат»[1].

Розвиток засобів повітряного нападу вимагало підвищення можливостей зенітних ракетних комплексів. В 1978 році була завершена модернізація ЗРК «Куб М3», яка полягала у введенні в склад самохідної вогневої установки 9А38. Таким чином комплекс «Куб М3» перетворився на комплекс 2К12М4, він отримав можливість вести вогонь по двох цілях водночас а також підвищену стійкість до радіозавад. Новий комплекс отримав назву «Бук-1»[1].

13 січня 1972 року за урядовою постановою СРСР були розпочаті роботи над новим зенітним ракетним комплексом 9К37 «Бук» на заміну комплексу 2К12 «Куб». Головним розробником комплексу було призначено Науково-дослідний інститут приладобудування імені В. В. Тихомирова під керівництвом головного конструктора А. А. Растова. Прийняти на озброєння комплекс планувалося в 1975 році. Для прискорення робіт прийняття комплексу на озброєння було вирішено розділити на два етапи. Перший етап передбачав введення до складу комплексу 2К12 «Куб-М3» самохідної вогневої установки 9А38 з ракетами 9М38 в кожній батареї. У такому вигляді в 1978 році на озброєння прийняли Зенітно-ракетний комплекс 2К12М4 «Куб-М4». Другий етап передбачав повне прийняття всього комплексу в складі станції виявлення 9С18, командного пункту 9С470, самохідної вогневої установки 9А 310, пуско-заряджаючої установки 9А39 та зенітної ракети 9М38. Спільні випробування комплексу були розпочаті на полігоні Емба у листопаді 1977 року та тривали до березня 1979 року, після чого комплекс у повному складі був прийнятий на озброєння[2][3].

Склад комплексу 9К37 «Бук»[ред. | ред. код]

Організаційно:

Модифікації[ред. | ред. код]

Колісна ПУ ЗРК «Бук-М2» (на шасі МЗКТ-6922) на виставці військової техніки, присвяченій 65-річчю полігону «Капустін Яр», р. Знаменськ.
Пуско-заряджальна установка 9А316 комплексу «Бук-М2»
Самохідна вогнева установка 9А317 комплексу «Бук-М2»

9К37М1 «Бук-М1»[ред. | ред. код]

Одразу після прийняття ЗРК 9К37, за постановою ЦК КПРС та Ради міністрів СРСР в 1979 році були розпочаті роботи з подальшої модернізації комплексу. Випробування модернізованого комплексу були проведені в 1982 році. За їх результатами ЗРК «Бук-М1» був прийнятий на озброєння. Аналіз результатів випробувань показав, що порівняно з базовим варіантом зона ураження була значно збільшена, ймовірність ураження крилатих ракет ALCM не менш 40 %, гелікоптери «ХьюКобра» збиваються з імовірністю від 60 до 70 %, завислі гелікоптери на дальностях від 3,5 до 10 км можуть бути уражені з імовірністю від 30 до 40 %. Введена можливість розпізнавання трьох класів цілей: літака, гелікоптера, балістичної ракети. Впроваджені технічні та організаційні заходи для ефективної протидії протирадіолокаційним ракетам. Всі засоби ЗРК «Бук-М1» мають повну взаємозамінність з елементами комплексу базової модифікації. У 1983 році комплекс був прийнятий на озброєння. За кордон поставлявся під найменуванням «Ганг»[4].

Станом на початок 2018 року на підприємствах ДК «Укроборонпром» було створене виробництво складових до ЗРК «Бук-М1» які Україна перед тим була вимушена закуповувати у Росії. Також тривали роботи над створенням глибоко модернізованої модифікації цього ЗРК з поліпшеними ТТХ[5].

9К317 «Бук-М2»[ред. | ред. код]

Докладніше: Бук-М2

З початком малої модернізації комплексу 9К37 розгорнулися роботи над створенням глибоко модифікованого варіанту, здатного вести вогонь по 24 цілям. У порівнянні з попередніми модифікаціями зона ураження літаків типу F-15 була збільшена до 50 км, ймовірність ураження крилатих ракет ALCM на дальностях до 26 км — від 70 до 80 %, гелікоптери могли бути вражені з імовірністю від 70 до 80 %. Максимальна швидкість обстрілюваних цілей 1100 м/с назустріч і 300—400 м/с навздогін. Комплекс може бути розгорнений за 5 хвилин, темп стрільби становить 4 секунди, а час реакції — 10 с. У 1988 році комплекс був прийнятий на озброєння ППО СВ. Через розпад Радянського Союзу та важку економічну ситуацію Росії серійне виробництво комплексу розгорнуто не було. Через 15 років, документація на комплекс була допрацьована під сучасну елементну базу серійного виробництва. З 2008 року комплекс надійшов до військ Російської Федерації[3][6].

9К37М1-2 «Бук-М1-2»[ред. | ред. код]

Докладніше: Бук-М1-2

У грудні 1992 року розпорядженням Президента Російської Федерації було розпочато роботи над комплексом 9К37М1-2 «Бук-М1-2». Основним завданням модернізації було впровадження зенітної ракети 9М317 в уже наявні засоби ЗРК 9К37М1 «Бук-М1». Доопрацювання комплексу проводилося в період з 1993 по 1996 роки. У 1998 році Зенітно-ракетний комплекс 9К37М1-2 «Бук-М1-2» було прийнято на озброєння Російської Федерації[3][7].

9К40 «Бук-М2Е» («Урал»)[ред. | ред. код]

В 1990-ті роки був розроблений та пройшов спільні випробування варіант комплексу «Бук-М2Е». Всі засоби комплексу розміщені на колісних тягачах підвищеної прохідності типу КрАЗ та напівпричіпах «ЧМЗАП». На експорт комплекс пропонується під найменуванням «Урал»[8][3]

9К317М «Бук-М3»[ред. | ред. код]

Докладніше: Бук-М3

Активно ведеться робота зі створення нових комплексів військової ППО, у тому числі перспективного ЗРК «Бук-М3».[9][10] Зенітний дивізіон «Бук-М3» матиме 36 цільових каналів.[11] Очікується, що «Бук-М3» буде здатний уражати повітряні цілі, що летять зі швидкістю до 3 км/с на дальностях від 2,5 до 70 км і висотах від 15 м до 35 км. Комплекс буде комплектуватися ракетою 9М317М з активною радіолокаційною Головкою самонаведення, що має вищу швидкість та витримує великі бічні перевантаження, що дозволяє атакувати високоманеврені цілі в умовах сильної радіопротидії, вражати всі існуючі аеродинамічні цілі, наземні та надводні цілі, оперативно-тактичні ракети. Системи ЗРК «Бук-М3» побудовані на новій елементній базі.[12]

3К90 М-22 «Ураган»[ред. | ред. код]

Докладніше: Ураган (зенітний ракетний комплекс)

Морська версія комплексу «Бук» (по класифікації НАТО — SA-N-7). Експортна версія — «Штиль» (рос. «Штиль»).

9К37МБ «Бук-МБ»[ред. | ред. код]

У травні 2005 року в Мінську представлений Білоруський варіант модернізації комплексу ППО середньої дальності 9К37 «Бук» — ЗРК «Бук-МБ».[13]

Оператори[ред. | ред. код]

Географія поширення ЗРК «Бук»
  • Росія Росія — понад 430 комплексів 9К37 і 9К317, за станом на 2016.[14][15][16][17] Основний виробник та розробник цього ЗРК.
  • Білорусь Білорусь — 12 батарей[18], за станом на 2010[19].
  • Венесуела Венесуела — контракт на поставку 1 комплексу 9К40 «Бук-М2Е» укладено з Росією в 2009 році. Поставки очікуються в 2012 році[20].
  • Грузія Грузія — 1[21]-2 дивізіону ЗРК «Бук-М1», станом на 2010[22]
  • Єгипет Єгипет — 2005 року укладено контракт на поставку ПУ ЗРК «Бук-М1-2»[23], стан поставки невідомо.
  • Кіпр Кіпр[24]
  • Сербія Сербія — незначна кількість[18]
  • Сирія Сирія — 20 комплексів «Бук-М1-2»[24], станом на 2010[25]. 8 комплексів 9К40 «Бук-М2Е» поставлені з Росії в 2011 році[20].
  • Україна Україна:
  • Фінляндія Фінляндія — 3 дивізіони (18 СОУ та ПЗУ, 288 од. ракет 9М38) ЗРК «Бук-М1»[18], поставлених 1997 року в рахунок погашення держборгу СРСР[27]. У 2008 році Фінляндія прийняла рішення відмовитися від експлуатації зенітних ракетних комплексів «Бук-М1», які несли бойове чергування з охорони Гельсінкі. Рішення прийнято у зв'язку з тим, що системи керування ЗРК схильні дешифруванню.[28] Як заміна планувалася закупівля, починаючи з 2009 року, норвезько-американських ЗРК NASAMS з ракетою AIM-120 AMRAAM на суму близько 458 млн дол.[29] Станом на 2010 стоять на озброєнні та використовуються під позначенням ITO 96.[30]
Колишні
Потенційні

Україна[ред. | ред. код]

ЗРК «Бук», Київ 2018.

З початком російсько-української війни взимку 2014 року перед Україною гостро постала проблема нарощування військової міці.

Станом на 2018 рік українські підприємства активно опановують ремонт старої «буківської» ракети 9М38М1. Особлива увага — двигунам і твердому ракетному паливу, якість і кондиція яких впливають на розгін, швидкість і дальність ураження цілі. Науково-виробниче об'єднання «Павлоградський хімічний завод» розробило нове сумішеве тверде ракетне паливо з поліпшеними характеристиками, випробування якого вже триває[33].

Очікують, що завдяки новим порохам і деяким змінам у програмному забезпеченні ракети її швидкість і дальність польоту суттєво збільшаться. Якщо ракетники будуть задоволені «поведінкою» ЗКР під час випробних пусків, то одразу після їхнього закінчення розпочнеться «перезаправлення» відремонтованих ракет[33].

Також було придбане необхідне закордонне обладнання для налагодження замкненого циклу виробництва ракет «буківського» калібру, яке в подальшому буде використане і для виробництва перспективного українського ЗРК середньої дальності[вин. 1][33][34].

Бойове застосування[ред. | ред. код]

Російсько-грузинська війна[ред. | ред. код]

Докладніше: Російсько-грузинська війна (2008)

За заявою Міністерства оборони Російської Федерації, під час війни в Південній Осетії 2008 року імовірно комплексами «Бук-М1» українського походження в Грузії були збиті всі 4 офіційно визнаних втраченими російських бойових літака (в тому числі дальній бомбардувальник Ту-22М та три штурмовики Су-25)[36].

Російсько-українська війна[ред. | ред. код]

Докладніше: Війна на сході України та Збиття Boeing 777 біля Донецька

Російськими військовими (офіцери-«інструктори», екіпаж установки) за підтримки російських диверсантів з угрупування «Бєса» був збитий пасажирський літак «Боїнг-777-200ER бортномер 9M-MRD авіакомпанії Malaysia Airlines», який 17 липня 2014 року виконував регулярний рейс MH17 із Амстердама (Нідерланди) до Куала-Лумпур (Малайзія). Рештки літака впали поблизу міста Торез Донецької області. Загинуло 283 пасажири та 15 членів екіпажу.[37].

Див. також[ред. | ред. код]

Виноски[ред. | ред. код]

  1. ↑ імовірно йдеться про Дніпро (зенітний ракетний комплекс)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г Е. А. Пигин (2005). История и тенденции развития мобильных зенитных ракетных комплексов средней дальности для противовоздушной обороны сухопутных войск. Радиотехника (2). 
  2. ↑ Василь Н. Я., Гуринович А. Л. , Зенітні ракетні комплекси, стр. 236, 237
  3. ↑ а б в г Зброя «Старту». 60 років трудової та бойової слави, стор. 49—53.
  4. ↑ Василь Н. Я., Гуринович А. Л. , Зенітні ракетні комплекси, стр. 247, 248
  5. ↑ Олександр ОЛЕХНОВИЧ (2018-02-09). Україна самотужки модернізує зенітне ракетне озброєння. Народна Армія. Архів оригіналу за 2018-02-09. Процитовано 2018-02-09. 
  6. ↑ Зенітний ракетний комплекс середньої дальності 9К317 «Бук-М2». Ракетна техніка. Архів оригіналу за 2012-05-18. Процитовано 2012-01-28. 
  7. ↑ Зенітний ракетний комплекс Бук-М1-2 (Урал). Ракетна техніка. Архів оригіналу за 2012-06-02. Процитовано 2012-02-13. 
  8. ↑ А. В. Карпенко , Багатоканальний зенітний ракетний комплекс «Урал», стор. 25—27.
  9. ↑ Новітні комплекси ППО «Тор-М2» та «Бук-М3» будуть прийняті на озброєння ЗС РФ в 2008—2099 роках Архівовано 11 жовтень 2007 у Wayback Machine. Роспром, ІТАР-ТАРС, 21 вересня 2007
  10. ↑ НДВП ім. В. В. Тихомирова Жуковські вісті, 16 березня 2008
  11. ↑ Саїд Амінов. Рік ППО. Підсумки 2007 року Вісник ППО
  12. ↑ Зовнішність армії XXI століття Архівовано 8 листопад 2009 у Wayback Machine., «Національна оборона» № 5 травня 2009
  13. ↑ Зенітний ракетний комплекс «Бук-МБ» на сайті «Вісник ППО»
  14. ↑ Military Balance 2016, page 190
  15. ↑ Military Balance 2016, page 195
  16. ↑ Military Balance 2016, page 197
  17. ↑ Military Balance 2016, page 199
  18. ↑ а б в Tikhomirov Instrument Research Institute 9K37 Buk (SA-11 «Gadfly») low to high-altitude surface-to-air missile system. Jane's Information Group. 20 березня 2008. Архів оригіналу за 2012-02-11. Процитовано 4 серпня 2008. 
  19. ↑ The Military Balance 2010. — P. 178.
  20. ↑ а б Stockholm Internation Peace Research Institute — Arms Transfers Database
  21. ↑ UN Register of Conventional Arms 2007
  22. ↑ The Military Balance 2010. — P. 184.
  23. ↑ Реутов А. Президент Єгипту скріпить дружбу з Росією сином // Газета «Коммерсант». — 2006. — № 206 (3537). — С. 9.
  24. ↑ а б М. Барабанов: Зенітні ракетні системи: ситуація на світовому ринку Інформаційно — новинна система «Ракетна техніка» БГТУ
  25. ↑ The Military Balance 2010. — P. 272.
  26. ↑ Military Balance 2016, page 206
  27. ↑ ЗРК ППО сухопутних військ фронтового та армійського ланки
  28. ↑ Фінляндія відмовиться від російських зенітних комплексів «Бук-М1» 07 березня 2008
  29. ↑ The Military Balance 2010. — P. 208.
  30. ↑ The Military Balance 2010. — P. 182.
  31. ↑ Чому Росія зберігає мовчання щодо ситуації в М'янмі // Asia Times Online. — Гонконг, 2007.
  32. ↑ Павло Гагарін. (2007). Найкращі інвестиційні ідеї в російській «оборонці» — 2008. Підсумки російського збройового експорту за 2007 рік (PDF). Унісон Капітал. Архів оригіналу за 2012-02-11. Процитовано 2010-11-28. 
  33. ↑ а б в Україна почне виготовляти ракети до комплексів Бук. https://mil.in.ua/. Український мілітарний портал. 2018-07-12. Процитовано 12 липня 2018. 
  34. ↑ Олександр ОЛЕХНОВИЧ (2018-07-12). Цього року ЗРВ стрілятимуть іще більше. Народна Армія. 
  35. ↑ В. Потапов , Дії з'єднань, частин та підрозділів СВ при проведенні спеціальної операції по роззброєння НВФ в 1994—96 гг. на території Чеченської республіки.
  36. ↑ Генштаб РФ: чотири літаки ВПС РФ збили українські ЗРК. Архів оригіналу за 23 серпень 2008. Процитовано 23 серпень 2008. 
  37. ↑ Malaysia Airlines plane may have been shot down by Buk missile. The Guardian. Процитовано 17 July 2014. 

Література[ред. | ред. код]

  • Глава 3. Зброя «Старту». 60 років трудової та бойової слави // Старт в майбутнє. — Єкатеринбург : ТОВ ВД «Пакрус», 2009. — ISBN 978-5-901214-95-4.
  • Василь Н. Я., Гуринович А. Л. Самохідні зенітні ракетні комплекси // Зенітні ракетні комплекси. — Довідкове видання. — Мінськ : Білоруський дім друку, 2001. — С. 244,247. — 11 000 прим.
  • Карпенко А. В. Багатоканальний зенітний ракетний комплекс «Урал» // Бастіон : військово-технічний збірник. — Санкт-Петербург, 1997. — № 1. — С. 25—27.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Бук (ЗРК)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бук_(ЗРК)&oldid=25539314