Бульвар Тараса Шевченка (Київ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бульвар Тараса Шевченка
Київ
Bulvar Shevchenko1.jpg
Місцевість Афанасівський яр, Нова Забудова
Район Шевченківський
Назва на честь Т. Г. Шевченка
Колишні назви
Бульварне шосе, вул. Бульварна, Університетський бульв., Бібіковський бульв., Ровноерштрассе
Загальні відомості
Протяжність 1,8 км
Координати початку 50°26′32″ пн. ш. 30°31′12″ сх. д. / 50.442389° пн. ш. 30.520083° сх. д. / 50.442389; 30.520083Координати: 50°26′32″ пн. ш. 30°31′12″ сх. д. / 50.442389° пн. ш. 30.520083° сх. д. / 50.442389; 30.520083
Координати кінця 50°26′47″ пн. ш. 30°29′40″ сх. д. / 50.446472° пн. ш. 30.494694° сх. д. / 50.446472; 30.494694
Поштові індекси 01004 (початок), 01030 (середина), 01032 (кінець)
Транспорт
Найближчі станції метро Kyiv Metro First Line logo.svg «Університет»
Kyiv Metro First Line logo.svg «Вокзальна»
Автобуси А 24, 114, 118
Трамваї лінія існувала у 1892–1940-х рр.
Тролейбуси Тр 5, 5Д, 7, 8, 17, 93Н
Маршрутні таксі Мт 189, 228, 230, 231, 429, 433, 450, 570, 575
Зупинки громадського транспорту «Бульвар Тараса Шевченка», «Володимирська вулиця», «Вулиця Івана Франка», «Станція метро "Університет"», «Академія адвокатури України»
Найближчі залізничні станції Київ-Пасажирський
Рух двосторонній
Покриття асфальт
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Храми Володимирський собор
Державні установи РДА Шевченківського р-ну
Навчальні заклади Національний медичний університет ім. О. Богомольця, Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова, Академія адвокатури України
Медичні заклади Міська клінічна лікарня № 18
Заклади культури Музей Т. Г. Шевченка, Будинок національних творчих колективів України
Зовнішні посилання
Код у реєстрі 11894
У проєкті OpenStreetMap r369991
Мапа
CMNS: Бульвар Тараса Шевченка у Вікісховищі

Бульва́р Тара́са Шевче́нка — вулиця в Шевченківському районі Києва, місцевості Афанасівський яр, Нова Забудова. Пролягає від Бессарабської площі до площі Перемоги.

Прилучаються вулиці Пушкінська, Терещенківська, Володимирська, Леонтовича, Івана Франка, Пирогова, Михайла Коцюбинського, Симона Петлюри, провулок Алли Горської.

Історія[ред. | ред. код]

Бульвар як міську вулицю прокладено в 1830-х роках, уперше згадується 1834 року як Бульварне шосе. Фактично прокладений на початку 1840-х років відповідно до генерального плану Києва 1837 року.

З 1850-х років вживалися паралельно назви Бульварна вулиця та Університетський бульвар, від спорудженого в прилеглому кварталі головного корпусу Київського університету св. Володимира.

З 1869 року — Бібіковський бульвар[1], на честь Київського військового губернатора, Подільського і Волинського генерал-губернатора Д. Г. Бібікова.

Під час більшовицьких перейменувань вулиць міста 1919 року вулиця отримала назву бульвар Тараса Шевченка[2][3], на честь українського поета, письменника, художника Т. Г. Шевченка.

Під час нацистської окупації міста в 1942–1943 роках — Ровноерштрассе (нім. Rownoer Str., укр. Рівненська)[4].

Сучасну назву підтверджено 1944 року[5].

У 1985 році частину бульвару Тараса Шевченка між площею Перемоги та Повітрофлотським шляхопроводом приєднали до колишнього Брест-Литовського проспекту, що тоді ж був перейменований на проспект Перемоги[6].

Бульвар Тараса Шевченка — єдина вулиця міста з перейменованих більшовиками 1919 року, яка не змінила свою назву з набуттям незалежності України.

Забудова[ред. | ред. код]

Одночасно зі спорудженням на сусідній Володимирській вулиці будівлі Київського університету св. Володимира посеред вулиці було посаджено алею — спершу каштанів, згодом — з 1840-х років — тополь, що й понині є візитівкою вулиці.

1839 року вздовж лівого боку вулиці закладено ботанічний сад — нині Ботанічний сад імені академіка Олександра Фоміна або університетський ботанічний сад.

Першою кам'яною спорудою був теперішній будинок № 27 (колишній будинок арештантських рот), споруджений у 1845–1849 роках, що певний час знаходився поза офіційною межею міста.

У 1840–50-х роках було споруджено будівлі Кадетського корпусу, згодом 1-ї гімназії (1850) — тепер № 14; 2-ї гімназії (1856) — тепер № 18; а також особняк (майбутній Ніколи Терещенка, 1842) — тепер № 12. У 1857 року в кінці бульвару, на тодішній межі Києва було зведено Тріумфальну арку (знаходилася на місці сучасного Повітрофлотського шляхопроводу).

У 1860-х роках на Галицькій площі було зведено єдину в історії Києва залізну церкву (з чавунних плит) — церкву Іоана Златоуста.

Тоді ж на вільній ділянці між Гімназичною (нині — Леонтовича) та Святославською (нині — Івана Франка) вулицями було розпочато будівництво Володимирського собору (зводився 18621882 року, до 1896 року тривали оздоблювальні роботи та розписи собору). Місце для будівництва було визначено особисто імператором Миколою І.

У 1870–90-х роках — на початку XX століття відбувається інтенсивна забудова обабіч бульвару: зводяться як особняки (№ 13, № 34) або прибуткові чи звичайні житлові будівлі (№ 1, 3, 4, 9, 11, 19, 26, 31, 36, 46, 48), так і громадські об'єкти (комплекс університетських клінік — № 17, комплекс Комерційного інституту — № 22-24, готелі «Марсель» — № 3, «Паласт-Отель» — № 7, приватна гімназія — № 23), а також промислові споруди (Тютюнова фабрика — колишній № 72, нині проспект Перемоги, 6; зруйнована).

1872 року на стику бульвару та вулиці Безаківської було встановлено пам'ятник графу Олексієві Бобринському (нині майже на цьому місці пам'ятник Миколі Щорсу), 1946 року на початку бульвару встановлено пам'ятник Володимирові Леніну.

За пострадянської доби уздовж бульвару реалізовано масштабні проекти комерційного будівництва, що супроводжувалися знесенням старих споруд і поступово змінюють масштаб історичної забудови (житлово-офісний комплекс — № 11; готель «Хілтон» — № 28–30; комплекс «Європа Плаза» — № 33–37; висотна будівля у дворі № 27).

Ботанічна пам'ятка природи[ред. | ред. код]

Бульвар Тараса Шевченка внесено до переліку територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, як ботанічну пам'ятку природи місцевого значення[7]. Довжина алеї тополь на бульварі становить близько 1,5 км.

Установи та заклади[ред. | ред. код]

Будівлі, що становлять історичну цінність, пам'ятки архітектури[ред. | ред. код]

Персоналії[ред. | ред. код]

Будинки № 8, 12, 34 з 1870-х років належали родині цукрозаводчиків і меценатів Терещенків.

У будівлі 1-ї гімназії в різний час жили, працювали або навчалися Микола Пирогов, Володимир Вернадський, Анатолій Луначарський, Михайло Булгаков (навчався 19011909), Костянтин Паустовський (навчався 19041912), Олександр Богомолець, Серж Лифар.

У будівлі 2-ї гімназії навчалися або працювали Павло Чубинський, Михайло Чалий, Іван Сошенко, Іван Вернадський, Володимир Орловський, Агатангел Кримський (навчався 18831885), Рейнгольд Глієр (закінчив 1894), Отто Шмідт (закінчив 1909), Олександр Русов (чоловік Софії Русової), підготовчий клас закінчив Михайло Булгаков.

Володимирський собор розписували художники Віктор Васнецов, Михайло Нестеров, Адріян Прахов, Микола Пимоненко, Сергій Костенко, Вільгельм Котарбінський, брати Свєдомські, Михайло Врубель.

У клініці університету лікувався Михайло Коцюбинський.

До комплексу Комерційного інституту (нині тут Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова) входив колишній житловий будинок, де 1877 року народився поет та художник Максиміліан Волошин (№ 24).

Зображення[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Часть оффиціальная [ О наименованіи нѣкоторыхъ улицъ и площадей въ Кіевѣ ] // Кіевлянинъ. — 1869. — № 95. — 14 августа. — С. 1–2. (рос. дореф.) [Архівовано з першоджерела 15 березня 2013.]
  2. От Киевского Исполкома. Приказ коллегии городского хозяйства // Вісти / Известия. — 1919. — № 29. — 23 марта. — С. 4. (рос.) [Архівовано з першоджерела 3 серпня 2014.]
  3. Переименование улиц // Известия / Вісти. — 1920. — № 13. — 4 января. — С. 4. (рос.) [Архівовано з першоджерела 3 серпня 2014.]
  4. Себта Т. Топонімічні перейменування в окупованому Києві // Київ і кияни. Матеріали щорічної науково-практичної конференції (Музей історії міста Києва). — К. : Кий, 2010. — Вип. 10. — С. 195—213. [Архівовано з першоджерела 14 серпня 2014.]
  5. Постанова виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 6 грудня 1944 року № 286/2 «Про впорядкування найменувань площ, вулиць та провулків м. Києва». Дод. № 1. Дод. № 2. // Державний архів м. Києва. Ф. Р-1. Оп. 4. Спр. 38. Арк. 65–102. [Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.] [Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.] [Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.]
  6. Решение исполнительного комитета Киевского городского Совета народных депутатов от 27 марта 1985 года № 235 «О переименовании Брест-Литовского проспекта и части бульвара Шевченко на проспект Победы» // Державний архів м. Києва. Ф. Р-1. Оп. 8. Спр. 2928. Арк. 402, 403. (рос.) [Архівовано з першоджерела 20 жовтня 2013.]
  7. Рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 20 березня 1972 року № 363 «Про віднесення пам’яток природи місцевого значення в м. Києві, згідно з новою класифікацією». [Архівовано з першоджерела 9 липня 2022.]

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]