Бульвар Тараса Шевченка (Тернопіль)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бульвар Тараса Шевченка
Тернопіль
Бульвар Тараса Шевченка взимку
Бульвар Тараса Шевченка взимку
Бульвар Тараса Шевченка взимку
Місцевість Центр
Назва на честь Тараса Шевченка
Колишні назви
Панська, Міцкевича, Дойчештрассе, Сталіна, Карла Маркса
польського періоду (польською) Mickiewicza
радянського періоду (російською) Сталина, Карла Маркса
Загальні відомості
Координати початку 49°33′21″ пн. ш. 25°35′44″ сх. д. / 49.55583° пн. ш. 25.59556° сх. д. / 49.55583; 25.59556
Координати 49°33′12″ пн. ш. 25°35′41″ сх. д. / 49.55333° пн. ш. 25.59472° сх. д. / 49.55333; 25.59472
Координати кінця 49°32′59″ пн. ш. 25°35′43″ сх. д. / 49.54972° пн. ш. 25.59528° сх. д. / 49.54972; 25.59528
Транспорт
Рух односторонній, частково пішохідний
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Пам'ятники Ярославу Стецьку, Соломії Крушельницькій, Незалежності
Навчальні заклади корпус ТДМУ
Заклади культури Тернопільський академічний обласний драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка
Комерція Універмаг
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Мапа
Мапа
CMNS: Бульвар Тараса Шевченка у Вікісховищі

Бульвар Тараса Шевченка — бульвар у середмісті Тернополя. На середині бульвару розташований Театральний майдан — головна площа міста, місце постійних громадських акцій, політичних мітингів, культурних подій.

Бульвар перетинає вулиця Руська — центральна транспорта артерія Тернополя. З півдня — вулиця Князя Острозького, з заходу бічні вулиці — гетьмана Сагайдачного, Грушевського, зі сходу — В'ячеслава Чорновола. З півночі бульвар перетинає вулиця Камінна, а продовженням є вулиця Юліана Опільського.

Історія[ред. | ред. код]

Вигляд на бульвар Шевченка (раніше 1918 р.)

Відкриття на початку XIX ст. гімназії та шляхетського конвікту спричинило розбудову Тернополя. Зразу ж за міськими валами швидко виросла нова престижна вулиця, яку назвали Панською. Спочатку тут партерові будинки губилися в зелені садів, а згодом піднялись і декількаповерхові кам'яниці. Із будівництвом залізниці центр із старомістя навколо Старого замку перемістився ближче до воріт у світ — залізничного вокзалу. Згодом Панська поділилась на Вищу і Нижчу.

З 1890 року ця магістраль стала називатись іменем Адама Міцкевича, а з 1925 р. — нижня частина її найменована — Болеслава Хороброго. У період німецької окупації вулицю називали Дойчештрассе. У радянські часи обидві частини цієї центральної артерії називались (з 1948 по 1961 р.) іменем Сталіна, потім Карла Маркса. На початку 90-х років минулого століття бульвару повернено назву Тараса Шевченка, яку він мав ще у 1918 році.

Панорама вулиці Міцкевича (між 1920 та 1939)

Здавна окрасою цього старовинного куточка була алея, що тягнулася серединою горішньої частини вулиці до перетину з Руською. У 1927 році сквер займав 7697 кв. м. Починався він на перетині вулиць Камінної, Юліана Опільського та Степана Качали, де був невеличкий майдан святої Теклі. У 1882 р. тут на високій стрункій колоні в оточенні дерев поставлено фігуру святої Теклі. Поряд з нею споруджено міську криницю.

Також у сквері на вулиці Міцкевича була ще одна класично оздоблена криниця. А поряд височіла статуя Гери. Спорудили її напередодні Першої світової війни, у 1913 році. Навпроти рогу сучасної вулиці Сагайдачного стояв на залізному стовпі великий міський годинник.

Пам'ятник Міцкевичу

Від святої Теклі починалася тернопільська «стометрівка», або, як ще її називали, корзо — улюблене місце променадів. 25 жовтня 1895 року тут відкрито пам'ятник Адаму Міцкевичу, а навколо сформовано площу. Цей пам'ятник знишено у вирі подій 1918 —1919 років. Відновлений у 1923 році пам'ятник Адаму Міцкевичу знищений у період фашистської окупації.

Площа перед магістратом не раз ставала місцем, де збирались, шукаючи роботи, безробітні. Тут висували свої вимоги до міської влади страйкарі.

Обрамлення майдану доповняв готель «Подільський» — свідок тернопільської історії, а на свій час новітня споруда — гордість міщан. Документи засвідчують, що збудували його у 1890 році, інші прибудови датуються 1910 та 1928 роками. На початку XX ст. готель мав власний водогін, центральне опалення, ванни і навіть таку новинку як електричне освітлення, яке тільки впроваджувалося в місті. При готелі були також стайні та возівня.

Здавна у готельній кам'яниці містились кав'ярня і ресторан. Кав'ярня «Болевард» належала до улюблених місць зустрічей та відпочинку тернополян. Пізніше там була знана «Адрія».

На бульварі діяв з 1912 року ще один кінотеатр «Світязь» (у подвір'ї сучасного будинку №25). З ним пов'язана діяльність «Тернопільських театральних вечорів» — театру, заснованого Лесем Курбасом у 1915 році.

В кінці XIX — на початку XX ст. образ вулиці творили численні крамниці, декілька закладів харчування, кінотеатри і відчутна присутність громадських інституцій, включаючи кооперативи. На цій міській магістралі діяли магазини, де продавали спортивні товари й велосипеди та запасні частини до них, а згодом й інші технічні новинки, включно з сільськогосподарською технікою.

Будівля Тернопільської учительської семінарії

Здавна славилася вулиця і відомою книгарнею Альфреда Бруґґера. Власник книжкової крамниці був причетний до видання поштовних листівок з видами міста, а також до появи у 1908 р. першого друкованого плану міста.

При злитті бульвару з вулицею о. Степана Качали виросли на початку XX ст. будівлі польського «Товариства народної школи» — «Towarzystwa szkoły ludowej», скорочено — TSL. Об'єднання ставило собі за мету посилення колонізаційних впливів, особливо в царині освіти і просвітництва. Будівництво так званого «Польського будинку» товариство розпочало у 1906 р. Згодом виросли ще два приміщення — бурса TSL та новий будинок семінарії.

Із вулицею Міцкевича пов'язано чимало сторінок історії діяльності «Просвіти». З 1904 року і аж до Першої світової війни Тернопільську філію «Просвіти» очолює Сидір Голубович. Саме за його головування куплено кам'яниці (№9, 11, 13), котрі збудовані у 60-х рр. XIX ст. Будинки «Просвіти» стали пристановищем для багатьох інших українських товариств — «Українського крайового товариства опіки над інвалідами», «Подільського союзу кооператив», «Сільського господаря», «Союзу українок» та інших.

Будинок №15 належав адвокату Богдану Стахевичу, сьогодні тут розмістилась обласна універсальна наукова бібліотека. Збудований у 1901 році, він служив перш за все для помешкань, але були тут і канцелярії та кабінет лікаря.

Поряд знаходився будинок з колонами, збудований у кінці 30-х років XIX ст. Вілла належала відомому лікарю-хірургу Ізидору Лейблінгеру. У період міжвоєнної Польщі тут діяла єврейська громада, так званий кагал. У 60-х роках XX ст. будинок кагалу знесли, і на цьому місці виросла будівля сучасної телерадіокомпанії.

Староство (1936 р.)

З правого боку вулиці було чимало будівель адміністративного характеру: повітове староство, окружний суд, прокуратура і в'язниця. В'язницю було споруджено у глибині подвір'я під час панування царської Росії у 1810 —1815 роках. Темниця не тільки оберігала місто від кримінальних елементів, а часто ставала місцем розправи із патріотами.

Місцем жорстоких репресій стала тюрма у 1939 —1941 рр. Більшовики арештовували і вивозили у Сибір або розстрілювали національно-свідомих громадян. 2 липня 1941 року у в'язниці знайшли понівечені тіла більш як 500 в'язнів.

У нижній частині бульвару, колишній Панській Нижчій, справа за універмагом збереглися давні будинки. З протилежного боку, між бульваром і вулицею Січових Стрільців, утворився сквер, де був пам'ятник Максиму Горькому. Колись тут планували спорудити нову тернопільську церкву. У 2001 році тут встановили пам'ятник митрополиту Андрею Шептицькому.

Однією з перших цю вулицю вимостили бруківкою. У кінці XIX століття тут пролягла модерна вітка тернопільської каналізації і водогону.[1]

У листопаді 1957 р. відкрився театральний сезон у новозбудованому приміщенні обласного драматичного театру імені Т. Шевченка. У 1982 році у затишному сквері біля театру встановили пам'ятник Кобзареві роботи скульптора Миколи Невеселого.[2]

Установи, організації[ред. | ред. код]

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Пам'ятники[ред. | ред. код]

Сквери[ред. | ред. код]

Цікавинки[ред. | ред. код]

Світлини[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Бойцун Л. Тернопіль у плині літ: Історико-краєзнавчі замальовки. — Тернопіль : Джура, 2003. — с. 197 — 227 — ISBN 966-8017-50-1.
  2. У назвах вулиць – історія міста by #tobm - Issuu. issuu.com (англ.). Процитовано 15 грудня 2022. 

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]