Бунчук

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бунчуки українських козаків

Бунчу́к  (тур. boncuk або кримськотат. boyuncaq — «намисто») — штандарт полководця у східноєвропейських народів. Держав із золотою кулею, під якою підвішено кінське волосся. Символ гетьманської влади в Речі Посполитій, Війську Запорозькому, Війську Донському тощо.

Опис[ред.ред. код]

Докладніше: Туг

Бунчук — походить від османського туга, що використовувася як штандарт полководця. Перед османськими пашою, що виконував обов'язки візиря, себто султанового міністра, носили туг з золотою голівкою і трьома кінськими хвостами, перед султаном несли бунчук із сімома хвостами.

Штандарт туг був запозичений поляками й отримав назву бунчук. Їх носили перед старшиною. Польний гетьман використовував бунчук із 1 хвостом; Великий коронний гетьман — із 2 хвостами. Ян Собєський так звик до бунчука, що, і зробившись королем, ніколи не вирушував у похід без бунчука.

Звичай ношення бунчука перейшов до українських козаків, де їх носили перед гетьманом та запорізькими отаманами. Бунчуків мав гетьман декілька, булаву ж уживано тільки одну. Бунчуки несено перед Гетьманом при його виїздах та виходах та ставлено перед гетьманським наметом.

За перемоги король Стефан Баторій дав Гетьману Ружинському символ влади — булаву, корогву з білим орлом (шовкову амарантову корогву з срібним орлом) і бунчук — як символ перемоги козацького війська над невірними, здобутий козацькою кров'ю, та печатку з гербом, на якій був лицар з мушкетом в козацькій шапці (зі звішеним шликом).

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]