Бурна-Буріаш II

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бурна-Буріаш II
mBur-na-Bu-ri-ia-aš
BM 29785 EA 9 Reverse.jpg
Клінописний лист Бурна-Буріаша II фараону
Народився невідомо
Помер бл. 1333 до н. е.
Громадянство
(підданство)
Вавилон
Національність касити
Діяльність суверен
Титул цар Вавилону
Посада Цар Вавилону[d]
Термін 1359—1333 до н. е.
Попередник Кадашман-Енліль I
Наступник Караіндаш II
Рід Каситська династія
Батько Курігальзу I
Діти 2 сина і 3 доньки

Бурна-Буріаш II (д/н — бл. 1333 до н. е.) — цар Вавилону близько 1359—1333 до н. е.

Життєпис[ред. | ред. код]

Зовнішня політика[ред. | ред. код]

Походив з Каситської (III Вавилонської) династії. Молодший син царя Курігальзу I. Посів трон близько 1359 року до н. е.

Продовжив політику попередника щодо збереження союз з Єгиптом проти Мітанні. Першого свого листа відправив фараону Аменхотепу III, в якому повідомив того про вступ на трон Вавилонії.

Листувався також з фараоном Аменхотепом IV, якому до гарему відправив свою доньку. Втім поступово стосунки Бурна-Буріаша II з фараоном погіршилися через те, що Аменхотеп IV значно зменьшим кількість подарунків, насамперед золота та коштовного каміння. Крім того, виникли тертя через приниження статусу вавилонського царя. Так, фараон відправив лише 5 колісниць за донькою Бурна-Буріаша II, тоді як для вавилонських царівн перед тим фараони відправляли до 3 тис. колісниць. Водночас при при дворі Аменхотепа IV ассирійським посланцям було надано почесті, аналогічні вавилонським. Невдовзі ханаанеї пограбували караван вавилонських купців. відомий також лист цариці Нефертіті до Бурна-Буріаша II.

Зрештою цар Вавилону відійшов від союзуз Єгиптом, уклавши договір з царем хеттів Суппілуліумою I, за якого видав свою доньку. Бурна-Буріаш II сприяв вторгненню хеттів до Мітанні.

Водночас продовжував дружні стосунки з ассирійцями, яких вважав своїми васалами. Ашшур-убалліт I, цар Ассирії, видав свою доньку Мубаллітат-Шеруа за сина вавилонського царя, а в Ашшурі було зведено храм присвячений Мардуку. Це було розцінено як визнання влади Вавилону. Бурна-Буріаш II прийняв титул цар цілого (шар-кіссані)

Близько 1340 року до н. е., коли в Мітанні був убитий цар Тушратта, вавилонський цар втрутився у боротьбу за владу в цьому царстві на боці Артадами II. Син Тушратти — Шаттіваза, що перебував в Вавилоні, побоюючись за своє життя, був змушений тікати до хеттів. Але прихильник Шаттівази Агіт-Тешуб був страчений за наказом Бурна-Буріаша II.

З часом Артадама II вступив в союз з царем Ассирії, після чого Ашшур-убалліт I став вести самостійне дипломатичне листування з фараонами Єгипту, викликавши невдаволення вавилонського царя. Тому наприкінці життя Бурна-Буріаш II відновив стосунки з Єгиптом, де новий фараон Тутанхамон змінив політику Ехнатона.

У 1330-х роках до н. е. налагодив стсоунки з Еламом, видавши стрийну за майбутнього царя Пахір-ішшана, а свою доньку — за Хумбан-нумену, небожа останнього.

Внутрішня політика[ред. | ред. код]

З часу правління Бурна-Буріаша II знову з'являються численні адміністративно-господарські документи, які практично відсутні в Південній Месопотамії з часу падіння Вавилона 1595 року до н. е. Більшість з них з Ніппура і є основним джерелом з соціально-економічної історії Вавилонії цієї епохи.

Також відомо про збереження вавилонських намісників (шандабакку) в Дільмуні, які вимушені були витримувати тиск племені ахламу (арамеїв).

За наказом Бурна-Буріаш II було відновлено храм бога сонця Шамаша в Ларсі. Також було здійснено будівельні роботи в храмі Екур в Ніппурі. Написи Набоніда згадують будівельні роботи Бурна-Буріаш II в храмі Шамаша в Сіппарі. Відомо про відновлення храму в Урі.

Ймовірно у 1347 році оголосив свого онука Караіндаша II співволодарем. Помер Бурна-Буріаш II близько 1333 року до н. е. після чого почалася боротьба за трон Вавилону.

Джерела[ред. | ред. код]

  • P. B. Cornwall (1952). «Two Letters from Dilmun». Journal of Cuneiform Studies. 6 (4): 137—145.
  • Elena Cassin: Babylonien unter den Kassiten und das mittlere assyrische Reich. In: Elena Cassin (Hrsg.): Die altorientalischen Reiche. Band 1: Vom Paläolithikum bis zur Mitte des 2. Jahrtausends (= Fischer Weltgeschichte. Bd. 2). 76. — 80. Tsd. Fischer-Taschenbuch-Verlag, Frankfurt am Main 1978, ISBN 3-596-60002-2, S. 9–101.
  • Richard L. Zettler; et al. (1993). Nippur III, Kassite Buildings in Area WC-1. Oriental Institute Publication. p. 8.
  • D. T. Potts (1999). The archaeology of Elam: formation and transformation of an ancient Iranian State. Cambridge University Press. p. 207.
  • Amanda H. Podany (2010). Brotherhood of Kings: How International Relations Shaped the Ancient Near East. Oxford University Press. p. 206.