Бутад

Бутад
Народився	7 століття до н. е.  Сікіон, Сікіоніяd, Коринфія, Пелопоннес, Греція
Помер	6 століття до н. е.  Стародавня Греція
Країна	Сікіон
Діяльність	винахідник, кераміст, гончар
Знання мов	давньогрецька
Діти	Кора Сікіонська

Бута́д Сікіо́нський (грец. Βουτάδης) — давньогрецький гончар, іноді помилково званий Дібутадом, з ім'ям якого, згідно з легендою, пов'язаний винахід образотворчого мистецтва.

Легенда

Основна версія легенди викладена давньоримським письменником Плінієм Старшим у «Природничій історії». Примітно, що Пліній викладає цю історію після розлогих міркувань на багатьох сторінках про походження і розвиток мистецтва живопису зі згадкою всіх відомих йому імен художників, про знамениті картини, про енкавстику, забарвлення та розпис тканин, а походження малюнка (у цьому разі контурної лінії) пов'язує з ліпленням із глини та гончарним мистецтвом (в оригінальному тексті: typus — нарис, відбиток, форма). Такий зв'язок відображає дійсну нероздільність (синкретизм) різних видів мистецтва (у широкому значенні слова): гончарного та іншого ремесла з малюванням і ліпленням, властиву архаїчним стадіям розвитку культури. Характерною є також згадка Сікіону, звідки походило чимало знаменитих художників, але дію перенесено до Коринфа, що відображає історичне суперництво двох міст, де були власні художні школи. Багато дослідників вважають, що Бутад — історична особа, гончар, який жив і працював у VII або VI столітті до нашої ери.

В іншому місці своєї книги Пліній згадував про єгиптян, які, як вони самі стверджують, вигадали живопис «за шість тисяч років до того, як перейшов до Греції, — заява явно порожня». Далі Пліній писав про те, знову повторюючи легенду про Бутада, але водночас називаючи й інших майстрів, які використовували контурні зображення, як лінеарно-площинні зображення змінювалися монохромними (із заповненням фарбою поверхні між контурами), а згодом і поліхромними. Такі живописні картини «отримали широке визнання» в Римі.

Пліній також називає Бутада винахідником «жолобчастих черепиць» і антефіксів із червоної глини (з додаванням рубрики — червоної фарби) для покрівлі, і повідомляє, що «контурний рельєф», створений його донькою, ще довго зберігався в Коринфі до руйнування міста Луцієм Муммієм.

Історичний розвиток легенди

Легенда, викладена Плінієм у поетичній формі, але така, що містить історичне зерно, з часом зазнала низки трансформацій. Так художників періоду романтизму рубежу XVIII—XIX століть і ампіру початку XIX століття приваблював сюжет про винахід живопису дівчиною, яка хотіла закарбувати вигляд свого коханого. У такому вигляді легенда про доньку Бутада пережила багато століть (у тексті Плінія ім'я доньки гончара не називається). Дівчину стали іменувати «Корою Сікіонською» (дав.-гр. Κόρα — дівчина), або ім'ям німфи Каллірої (дав.-гр. Καλλῐρόη — «Прекрасноплинна»). Можливо, вона насправді переїхала в Коринф із Сікіону разом із батьком, імовірно, близько 600 року до н. е.

В образі прекрасної німфи, що малює тінь від профілю свого коханого, Кора із Сікіону зображена на багатьох малюнках, картинах і гравюрах. Її батько зображувався рідко, зокрема, на гравюрі Бенуа-Луї Прево за малюнком Шарля-Ніколя Кошена Молодшого 1769 року або на двох малюнках Йогана Ердманна Гуммеля 1834 року.

До цього сюжету зверталися художники-академісти, наприклад Жан-Огюст-Домінік Енгр, Жан-Батист Реньо, директор Прусської академії мистецтв Едуард Вільгельм Даге.

У 1840-х роках, під час будівництва будівлі Нового Ермітажу в російському Санкт-Петербурзі архітектор Лео фон Кленце передбачив «Галерею історії стародавнього живопису», яку за його проєктом мюнхенський художник-академіст Йоганн Георг Гільтеншпергер оформив панно на мідних дошках у техніці енкаустики (живопису восковими фарбами), присвяченими історії живопису і скульптури. Незвичайна техніка була обрана з метою створити відчуття автентичності стародавнього живопису. На одному з панно зображена легенда про доньку Бутада (Державний Ермітаж, зал № 241).

Галерея

• 
  Б. Пікар. Дочка Бутада малює профіль коханого. 1727. Офорт
• 
  П. А. Новеллі. Калліроя, дочка Бутада. Ок. 1800 р. Папір, туш, перо, пензель. Державний Ермітаж, Санкт-Петербург
• 
  Дж. Райт (Райт із Дербі). Коринфська діва. Ок. 1784 р. Полотно, олія. Національна галерея, Вашингтон
• 
  Е. В. Даге. Винахід живопису. 1832. Полотно, олія. Стара національна галерея, Берлін
• 
  І. Г. Гільтеншпергер. Легенда про дочку Бутада. Галерея історії стародавнього живопису. 1845—1848. Мідь, енкавстика. Державний Ермітаж, Санкт-Петербург