Буцики

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Буцики
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Гусятинський район
Рада/громада Гримайлівська селищна рада
Код КОАТУУ 6121655401
Облікова картка Буцики 
Основні дані
Перша згадка 1471
Населення 389
Територія 1,29 км²
Поштовий індекс 48214
Телефонний код +380 3557
Географічні дані
Географічні координати 49°19′08″ пн. ш. 26°01′46″ сх. д. / 49.31889° пн. ш. 26.02944° сх. д. / 49.31889; 26.02944Координати: 49°19′08″ пн. ш. 26°01′46″ сх. д. / 49.31889° пн. ш. 26.02944° сх. д. / 49.31889; 26.02944
Водойми р. Гнила
Найближча залізнична станція Скалат
Місцева влада
Адреса ради вул. Мазепи, 8, смт Гримайлів, Гусятинський р-н, Тернопільська обл., 48210
Карта
Буцики. Карта розташування: Україна
Буцики
Буцики
Буцики. Карта розташування: Тернопільська область
Буцики
Буцики

Буцики у Вікісховищі?

Бу́цики — село в Україні, в Гусятинському районі Тернопільської області.

Назва[ред. | ред. код]

Назва походить, імовірно, від прізвища Буць, Буц чи великого букового лісу, що ріс на околицях поселення.

Розташування[ред. | ред. код]

Село розташоване на лівому березі річки Гнилої (права притока Збруча, басейн Дністра), за 33 км від районного центру і 11 км від найближчої залізничної станції Скалат. Через Буцики проліг автошлях Т 2002 Тернопіль — Гусятин — Жванець. Географічні координати: 49° 19´ північної широти 26° 02´ східної довготи. Територія — 1,29 кв. км.

Адміністративний устрій[ред. | ред. код]

Адміністративний поділ Королівства Галичини та Володимирії у 1777—1782 роках

Унаслідок 1-го поділу Речі Посполитої Буцики від 1772 року належали до Монархії Габсбургів (з 1804 року — Австрійської, з 1867-го Австро-Угорської імперій). З 1782 року входиди до складу Тернопільського округу. Протягом 1863—1920 років село — Скалатського повіту Австро-Угорщини та ЗУНР.

У 1921—1939 роках село — Скалатського повіту Тернопільського воєводства.

Від січня 1940 до березня 1959 року село — Гримайлівського району.

Від березня 1959 до грудня 1962 року село належало до Скалатського району, згодом до січня 1965 року — Підволочиського району. Відтоді й донині Буцики — Гусятинського району.

Підпорядковувалося Гримайлівській селищній раді. Від грудня 2016 року ввійшло у склад Гримайлівської селищної громади.

Дворів — 143 (2014).

Історія[ред. | ред. код]

За археологічними даними, на території села було поселення часів давньоруської культури (XIII століття).

Перша письмова згадка про Буцики — 1464 року. Однак Єжі Воляньські в монографії "З історії Гримайлова" з посиланням на Jerzy Zaleski, "Nazwy miejscowe Tarnopolszczyzny", Wyd. PAN W-wa, 1987, пише, що поселення під назвою "Buczikov" згадується вже в 1422 р. В 1469 р. Буцики разом із селом Вікно Теребовельського повіту згадане як застава[1]. Наступна — 1471 року, як власність Станіслава з Ходеча, коли Король Польщі Казимир IV Ягеллончик, дав дозвіл[2] Руському воєводі, старості Кам'янецькому і Галицькому Станіславові з Ходеча викупити Буцики разом із сусідніми селами Вікно, Глібів, Борки (тепер Малі Бірки), Теребовлянського староства.

У 1564 році в селі — 27 господарств (Jabłonowski, Aleksander, "Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym", T.7 "Ziemie ruskie. Ruś Czerwona", Cz.А., s.98, Warszawa, 1902).

Дідичем села (також Гримайлова, Глібова та інших) був, зокрема, Мацей Людзіцький (пом. бл.1627), який мав свою каплицю в латинській катедрі у Кам'янці: "Мацей, дідич Гримайлова, Глібова, Буциків та інших, уклав у 1600 р. договір з ротмістром Вонсовичем, …, вмер бездітним біля 1627 р.".[3] 1634 року село, як і містечко Гримайлів, знищила власниця с. Калагарівки Анна з Лагодовських, яка вела земельні суперечки з власниками Гримайлова шляхтичами Людзіцькими[a] гербу Гримала за успадкування майна свого першого чоловіка Миколая Малинського — родича Людзіцьких.

Під час Національно-визвольної революції українського народу середини XVII століття в ході військових дій 1649 року в Буциках знищено 49 господарств. 1759 року в селі проживало 73 родини.

У листопаді 1918 року в Буциках встановлена влада ЗУНР; восени 1920 року утвердилася польська влада.

Діяли філії «Просвіти» (1926—1939) та інших товариств.

Після 17 вересня 1939 року в Буциках проголошена радянська влада. Від 6 липня 1941 до 23 березня 1944 року — під нацистською окупацією. У роки німецько-радянської війни в Червоній армії загинуло 18 жителів села.

10 серпня 1948 року в Буциках розклеєно агітаційні листівки із закликом до населення не їхати на примусово-добровільні роботи в Донбас. 17 вересня того ж року група партактиву з районного центру намагалася створити в селі колгосп. При цьому побито переселенця Михайла Якимюка на його зауваження, що до колгоспу люди мають вступати добровільно, а не під примусом. У ніч на 23 квітня 1949 року в Буциках і навколишніх селах Вікно, Глібів, Зелене, Лежанівка, Мала Лука впорядковано могили вояків УПА (закопано хрест та поставлено на могилі вінок «Героям Слава»). 25 квітня того ж року міліціонери Іван Соха та Роман Протасевич шантажем змусили Карпа Криницького зняти хреста з цієї могили.

За участь у національно-визвольній боротьбі українського народу середини XX століття репресій зазнали 15 жителів села, зокрема, було засуджено до 10–25 років ув'язнення 8 осіб (із них Петро Пилипишин (1916 р. н.) і Володимир Фішка (1922 р. н.) закатовані в концтаборі у Челябінській області); Івана Хрупала (1890 р. н.) за зв'язок з ОУН німецьке гестапо розстріляло в грудні 1941 року в Тернопільській тюрмі); депортовано в Сибір 7 осіб.

Релігія[ред. | ред. код]

1759 року в селі була дерев'яна церква.

У 1624 році споруджено дерев'яну церкву Втечі до Єгипту Пресвятої Діви Марії.

Новий мурований храм Пресвятої Діви Марії збудовано у 1860 році за кошти графів Пінінських.[4]

Нині діє церква Собору Пресвятої Богородиці (1861; мурована). У храмі відбуваються почергові відправи громад УГКЦ та УПЦ КП.[5]

Є капличка (1998), стації Хресної дороги.

Пам'ятники[ред. | ред. код]

  • споруджено пам'ятник полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям (1967),
  • насипана символічна могила УСС (1990).

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

Діє клуб.

Населення[ред. | ред. код]

Чисельність населення, чол.
1900 1910 1921 1931 1938 1959 1970 1979 1989 2001 2003 2011 2013 2014 2015
440[6] 391[7] 389[8]

Відомі люди[ред. | ред. код]

Народилися[ред. | ред. код]

  • Коціра Степан Євгенович (нар. 11 листопада 1958) — український господарник, громадський діяч. Депутат Тернопільської обласної ради 3-х скликань (1990, 1998, 2002). Член президії облради; голова постійної комісії облради з питань аграрної та соціальної політики на селі, земельних відносин, переробної і харчової промисловості. Закінчив Тернопільський фінансово-економічний інститут (1979, нині ТНЕУ). Працював економістом, головним економістом, заступником голови правління колгоспу в селах Гусятинського району. Від 1987 — голова правління колгоспу, від 2000 — голова агрофірми «Нічлава» у с. Коцюбинці цього ж району.[9]

Зауваги[ред. | ред. код]

  1. так, а також Людзіськими називав їх Адам БонецькийHerbarz polski : wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Cz. 1. — t. 15. — S. 111.; в українському джерелі їх називають Лудзецькими-Лудзінськими → О. Савчин, В. Уніят, В. Щавінський. Буцики… — С. 38–39.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Jabłonowski, Aleksander (1902-01-01). Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. — T. 7. — Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. Cz. 1/В. — S. 52.. Warszawa. 
  2. Matricularum Regni Poloniae Summaria. Ed. T.Wierzbowski — Varsoviae, MCMV, Pars I, Casimiri IV regis tempora complectens (1447—1492). — 1471 r. nr 691. — S. — 36.
  3. 'Boniecki Adam. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Cz. 1. — t. 15. — S. 111. (пол.)
  4. Храм Собору Пресвятої Богородиці // Храми Української Православної Церкви Київського патріархату. Тернопільщина / Автор концепції Куневич Б.; головний редактор Буяк Я.; фото: Снітовський О., Крочак І., Кислинський Е., Бурдяк В. — Тернопіль : ТОВ «Новий колір», 2012. — С. 109. : іл. — ISBN 978-966-2061-24-6.
  5. Парафія с. Буцики. Церква Собору Пресвятої Богородиці / Бучацька єпархія УГКЦ. Парафії, монастирі, храми. Шематизм / Автор концепції Куневич Б.; керівник проекту, науковий редактор Стоцький Я. — Тернопіль : ТОВ «Новий колір», 2014. — С. 75. : іл. — ISBN 978-966-2061-30-7.
  6. О. Савчин, В. Уніят. Буцики // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 205–206. — ISBN 966-528-197-6.
  7. О. Савчин, В. Уніят, В. Щавінський. Буцики // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 2 : Г — Л. — С. 38–39. — ISBN 978-966-457-228-3.
  8. Паспорт Гримайлівської селищної громади.
  9. М. Токарчук. Коціра Степан Євгенович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 205. — ISBN 966-528-199-2.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]