Буців

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Буців
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Мостиський район
Рада/громада Шегинівська сільська рада
Код КОАТУУ 4622487903
Основні дані
Засноване 1251
Населення 707
Площа 1,87 км²
Густота населення 378,07 осіб/км²
Поштовий індекс 81322[1]
Телефонний код +380 3234
Географічні дані
Географічні координати 49°49′40″ пн. ш. 22°59′06″ сх. д. / 49.82778° пн. ш. 22.98500° сх. д. / 49.82778; 22.98500Координати: 49°49′40″ пн. ш. 22°59′06″ сх. д. / 49.82778° пн. ш. 22.98500° сх. д. / 49.82778; 22.98500
Середня висота
над рівнем моря
195 м
Місцева влада
Адреса ради 81321, Львівська обл., Мостиський р-н, с. Шегині, тел. 6-31-31
Карта
Буців. Карта розташування: Україна
Буців
Буців
Буців. Карта розташування: Львівська область
Буців
Буців
Мапа

Буців у Вікісховищі?

Буців — село в Україні, в Мостиському районі, Львівської області, орган місцевого самоврядування — Шегинівська сільська рада. Це одне з найстаріших сіл Мостищини, перші згадки якого сягають у середину XIII століття, тобто часів князювання Данила Галицького.

Історія села[ред. | ред. код]

У 1251 р. за князя Галицько-Волинського Данила Романовича, земля була поділена між: дворянами на округи.

Так округ Перемишський був під володінням дворянина Ростислава Івановича. Цей дворянин був твердої християнської віри. І тому багато в ці роки було побудовано церков. І серед цих церков і побудували монастир на горі Вал (сьогодні територія с. Буців), що знаходиться на головному шляху між Львовом і Ярославом. Церкву монастиря побудували з фонду князя Галицько-Волинського Данила Романовича. Отці Василіани прибули з Добромиля, Ярослава і зі Львова і оселилися в монастирі, що на горі Вал. Монастир був відомий на цілу Галичину.

Під Валом була збудована цегельня, де виробляли цеглу на продаж.

У 1300-х рр. на Галичину робили походи і напади татари. Шляхтич Сапега спровадив собі знатного спостерігача за татарами, то був Кіц Ян, котрого Сапега оселив на горі там і побудував вартову вежу, звідси і пішла назва гори, яка знаходиться на території Буцева — Кіцова гора. Навколо Кіцової гори та монастиря почали утворюватися хутори. В 1511 p. заснували цвинтар і на цвинтарі побудували каплицю з дерева. Керівником будови був монах Буців Данило. Каплицю посвятили в 1512 р. 22 травня в день перенесення мощів св. Миколая. Тому селищу дали назву с. Буців (в честь монаха Буціва Данила).

У XVI столітті напали татари на Яворів. Про це дізналися монахи з Валу. Вони повідомили людей із села і разом сховались у лісі де були великі болота. Татари монастир на Валі пограбували і підпалили. Вони засіли в Буцеві на цілий тиждень пили, гуляли, бенкетували. Тут же їх наздогнали козаки розпочався великий бій, цей бій тягнувся в лісах Буцева аж до лісів Медики. Татар розбили і в цьому бої загинув татарський хан. Після бою татари розбіглися по сусідніх околицях, де найнялися служити панам-шляхтичам. Вони охрестились і поженились на українських дівчатах. Козаків, котрі загинули, поховали на цвинтарі біля церкви. Татари своєму хану висипали велику могилу за Медикою. Там, і заснували собі селище іменем їхнього хана Шегині (Шах гине).

1681 року до Буцева прибув перший священник Теодор Базилевич.

1697 р. в Буцеві поселився єврей Тайтман Шмул і заснував корчму.

В 1789 році був священик Михайло Височанський. На початку XIX століття в селі побудували школу.

1848 року скасовано панщину це було 16 травня. Люди в цей день щороку відправляли службу Божу, ходили з образами по полях, співали релігійні пісні.

1 липня 1924 р. з території земель фільварку Буців Перемишльського повіту утворена гміна Польська Маринка для польських колоністів[2].

У 1939 році в Буцові проживало 1 360 мешканців (1 250 українців, 25 поляків, 40 польських колоністів міжвоєнного періоду, 5 латинників, 40 євреїв), а в колонії Польська Маринка проживало 170 польських колоністів міжвоєнного періоду[3].

1976 року побудували друге приміщення школи біля церкви.

Архітектурні пам'ятки[ред. | ред. код]

архітектурна пам'ятка 1600 р.

Церква св. Миколая місцевої громади ПЦУ[4] побудована у 1511 році. Після того, як татари спалили монастир, багато монахів виїхали до Добромилья. Образи монахи позбирали (татари їх пограбували та порозкидали) до церкви в с. Буців: Страшний суд, святий отець Миколай, святий Онуфрій, Страдальна Матір Божа, що держить Ісуса Христа знятого з хреста. Також цілий іконостас і багато книжок богослужіння (є книжки, датовані 16 ст.)

У 1985 р. проводили ремонт церкви: переробили дах, розширили вівтар. Такою вона дійшла до сучасності. В часі ремонту було знайдено оригінали церковних книг, заховані у конструкціях даху, з котрих отримано інформацію, викладену на цій сторінці.

Персоналії[ред. | ред. код]

  • З Буцова походила родина Параски і Семена Буциків — батьків відомого хокеїста, члена Зали слави хокею Джонні Буцика.
  • Іван Паславський (1895—після 1947) — журналіст, український громадський дiяч на Далекому Сходi.
  • Ревакович Володимир псевдо «Шумний» (20.07.1917 — (?).1986) — уродженець села, стрілець сотні «Месники-2» куреня «Месники» Української Повстанської Армії. В лавах УПА від весни 1944 р. Влітку 1947 року при переході польсько-чеського кордону у Чехословаччині був поранений, захоплений у полон і переданий Польщі. Засуджений у Ряшеві до смертної кари, яку замінено на довічне ув'язнення. Вирок відбував у в'язниці в Голєнові. Звільнений влітку 1956 року. Одружився і проживав у Ліцбарку Вармінськім. Помер у 1986 році[5].
  • Ревакович Роман Володимирович (1958, Польща) — польський і український диригент та композитор. Закінчив Музичну академію ім. Ф. Шопена у Варшаві за спеціальністю «теорія музики», згодом — диригентський факультет; вивчав композицію. У 1983—1993 роках керував чоловічим хором «Журавлі», з яким гастролював у США, Канаді, Західній Європі та Україні. Займався візантійськими хоралами, які виконував створений ним камерний хор «Ірмос». З 90-х років XX століття Ревакович займається симфонічним диригуванням. Впродовж багатьох років — як диригент та організатор різних музичних заходів — пропагує українську музику в Польщі і польську в Україні. Тричі реалізував «Дні української музики у Варшаві». Є засновником та головою фонду «Pro Musica Viva», який займається просуванням та підтримкою різноманітних музичних ініціатив. Під його батутою був записаний і виданий на CD фірми NAXOS «Реквієм» Олександра Щетинського.
  • Ревакович Марія (1960) — поетеса, член Нью-Йоркської групи, укладач виданої в Києві антології цієї групи під назвою «Півстоліття напівтиші». Член Національної Спілки письменників України.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]