Буців

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Буців
Церква Св. Миколая (1600 р.)
Церква Св. Миколая (1600 р.)
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район Мостиський район
Громада Шегинівська сільська рада
Код КОАТУУ 4622487903
Основні дані
Засноване 1251
Населення 707
Площа 1,87 км²
Густота населення 378,07 осіб/км²
Поштовий індекс 81322[1]
Телефонний код +380 3234
Географічні дані
Географічні координати 49°49′40″ пн. ш. 22°59′06″ сх. д. / 49.82778° пн. ш. 22.98500° сх. д. / 49.82778; 22.98500Координати: 49°49′40″ пн. ш. 22°59′06″ сх. д. / 49.82778° пн. ш. 22.98500° сх. д. / 49.82778; 22.98500
Середня висота
над рівнем моря
195 м
Місцева влада
Адреса ради 81321, Львівська обл., Мостиський р-н, с. Шегині, тел. 6-31-31
Карта
Буців. Карта розташування: Україна
Буців
Буців
Буців. Карта розташування: Львівська область
Буців
Буців
Мапа

CMNS: Буців у Вікісховищі

Буців — село в Україні, у Мостиському районі, Львівської області, орган місцевого самоврядування — Шегинівська сільська рада. Це одне з найстаріших сіл Мостищини, перші згадки якого сягають у середину XIII століття, тобто часів князювання Данила Галицького.

Історія села[ред. | ред. код]

У 1251 р. за князя Галицько-Волинського Данила Романовича, земля була поділена між: дворянами на округи.

Так округ Перемишський був під володінням дворянина Ростислава Івановича. Цей дворянин був твердої християнської віри. І тому багато в ці роки було побудовано церков. І серед цих церков і побудували монастир на горі Вал (сьогодні територія с. Буців), що знаходиться на головному шляху між Львовом і Ярославом. Церкву монастиря побудували з фонду князя Галицько-Волинського Данила Романовича. Отці Василіани прибули з Добромиля, Ярослава і зі Львова і оселилися в монастирі, що на горі Вал. Монастир був відомий на цілу Галичину.

Під Валом була збудована цегельня, де виробляли цеглу на продаж.

У 1300-х рр. на Галичину робили походи і напади татари. Шляхтич Сапега спровадив собі знатного спостерігача за татарами, то був Кіц Ян, котрого Сапега оселив на горі там і побудував вартову вежу, звідси і пішла назва гори, яка знаходиться на території Буцева — Кіцова гора. Навколо Кіцової гори та монастиря почали утворюватися хутори. В 1511 p. заснували цвинтар і на цвинтарі побудували каплицю з дерева. Керівником будови був монах Буців Данило. Каплицю посвятили в 1512 р. 22 травня в день перенесення мощів св. Миколая. Тому селищу дали назву с. Буців (в честь монаха Буціва Данила).

У XVI столітті напали татари на Яворів. Про це дізналися монахи з Валу. Вони повідомили людей із села і разом сховались у лісі де були великі болота. Татари монастир на Валі пограбували і підпалили. Вони засіли в Буцеві на цілий тиждень пили, гуляли, бенкетували. Тут же їх наздогнали козаки розпочався великий бій, цей бій тягнувся в лісах Буцева аж до лісів Медики. Татар розбили і в цьому бої загинув татарський хан. Після бою татари розбіглися по сусідніх околицях, де найнялися служити панам-шляхтичам. Вони охрестились і поженились на українських дівчатах. Козаків, котрі загинули, поховали на цвинтарі біля церкви. Татари своєму хану висипали велику могилу за Медикою. Там, і заснували собі селище іменем їхнього хана Шегині (Шах гине).

1681 року до Буцева прибув перший священник Теодор Базилевич. Збереглися відомості про те що у 1690 році власниця села Урсула Модрієвська наказала піддати тортурам та завдати 100 ударів "дуб'єм" місцевому священику Якову Шаварі з метою схилити його до переходу в унію.[2] 1697 р. в Буцеві поселився єврей Тайтман Шмул і заснував корчму.

В 1789 році був священик Михайло Височанський. На початку XIX століття в селі побудували школу.

1848 року скасовано панщину це було 16 травня. Люди в цей день щороку відправляли службу Божу, ходили з образами по полях, співали релігійні пісні.

1 липня 1924 р. з території земель фільварку Буців Перемишльського повіту утворена гміна Польська Маринка для польських колоністів[3].

У 1939 році в Буцові проживало 1 360 мешканців (1 250 українців, 25 поляків, 40 польських колоністів міжвоєнного періоду, 5 латинників, 40 євреїв), а в колонії Польська Маринка проживало 170 польських колоністів міжвоєнного періоду[4].

1976 року побудували друге приміщення школи біля церкви.

Архітектурні пам'ятки[ред. | ред. код]

Церква Миколая на рисунку 1836 р.
Архітектурна пам'ятка 1600 р.

Церква св. Миколая місцевої громади ПЦУ та УГКЦ[5] побудована у 1511 році. Після того, як татари спалили монастир, багато монахів ЧСВВ (УГКЦ) виїхали до Добромилья. Образи монахи позбирали (татари їх пограбували та порозкидали) до церкви в с. Буців: Страшний суд, святий отець Миколай, святий Онуфрій, Страдальна Матір Божа, що держить Ісуса Христа знятого з хреста. Також цілий іконостас і багато книжок богослужіння (є книжки, датовані 16 ст.)

У 1985 р. проводили ремонт церкви: переробили дах, розширили вівтар. Такою вона дійшла до сучасності. В часі ремонту було знайдено оригінали церковних книг, заховані у конструкціях даху, з котрих отримано інформацію, викладену на цій сторінці.

Відомі люди[ред. | ред. код]

  • З Буцова походила родина Параски і Семена Буциків — батьків відомого хокеїста, члена Зали слави хокею Джонні Буцика.
  • Мар'ян Козаневич (1877-1940) — український громадсько-політичний та державний діяч, гірничий інженер, Державний секретар публічних робіт та гірництва ЗУНР.
  • Іван Паславський (1968—до тепер ) — журналіст, український громадський дiяч на Далекому Сходi.
  • Ревакович Володимир псевдо «Шумний» (20.07.1917 — (?).1986) — уродженець села, стрілець сотні «Месники-2» куреня «Месники» Української Повстанської Армії. В лавах УПА від весни 1944 р. Влітку 1947 року при переході польсько-чеського кордону у Чехословаччині був поранений, захоплений у полон і переданий Польщі. Засуджений у Ряшеві до смертної кари, яку замінено на довічне ув'язнення. Вирок відбував у в'язниці в Голєнові. Звільнений влітку 1956 року. Одружився і проживав у Ліцбарку Вармінськім. Помер у 1986 році[6].
  • Ревакович Роман Володимирович (1958, Польща) — польський і український диригент та композитор. Закінчив Музичну академію ім. Ф. Шопена у Варшаві за спеціальністю «теорія музики», згодом — диригентський факультет; вивчав композицію. У 1983—1993 роках керував чоловічим хором «Журавлі», з яким гастролював у США, Канаді, Західній Європі та Україні. Займався візантійськими хоралами, які виконував створений ним камерний хор «Ірмос». З 90-х років XX століття Ревакович займається симфонічним диригуванням. Впродовж багатьох років — як диригент та організатор різних музичних заходів — пропагує українську музику в Польщі і польську в Україні. Тричі реалізував «Дні української музики у Варшаві». Є засновником та головою фонду «Pro Musica Viva», який займається просуванням та підтримкою різноманітних музичних ініціатив. Під його батутою був записаний і виданий на CD фірми NAXOS «Реквієм» Олександра Щетинського.
  • Ревакович Марія (1960) — поетеса, член Нью-Йоркської групи, укладач виданої в Києві антології цієї групи під назвою «Півстоліття напівтиші». Член Національної Спілки письменників України.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]