Буша
| село Буша | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна
|
| Область | Вінницька область |
| Район | Могилів-Подільський район |
| Громада | Ямпільська міська громада |
| Облікова картка | Облікова картка |
| Основні дані | |
| Засноване | 1300 |
| Населення | 847 |
| Площа | 2,87 км² |
| Густота населення | 295,12 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 24523 |
| Телефонний код | +380 4336 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°20′31″ пн. ш. 28°07′08″ сх. д. / 48.34194° пн. ш. 28.11889° сх. д.Координати: 48°20′31″ пн. ш. 28°07′08″ сх. д. / 48.34194° пн. ш. 28.11889° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
108 м |
| Водойми | Мурафа, Бушанка |
| Відстань до районного центру |
20 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 24523, Вінницька обл., Ямпільський р-н, с. Буша, вул. Гоголя, 18 |
| Сільський голова | Пташнік Леонід Іванович |
| Карта | |
  Буша | |
 Буша | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Буша́́ — село в Україні, у Ямпільській міській громаді Могилів-Подільського району Вінницької області. Населення становить 847 осіб.
На території села розташовано історико-культурний заповідник «Буша», поблизу села знаходиться геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення «Гайдамацький Яр».
Розташування[ред. | ред. код]
Село Буша розташоване на березі неглибокої бурхливої річки Бушанки за 20 кілометрів від Ямполя, на кордоні з Молдовою. Усього 3 години від Вінниці автомобілем — і немовби сотні років від гамірних, задимлених міських вулиць. Кожен пагорб, кожен клаптик цієї древньої землі дихає історією.
Писав свого часу знаний місцевий краєзнавець Сергій Іванович Кокряцький.
|
Безумовно, немає на Поділлі іншої визначнішої пам'ятки, де найбільш яскраво і трагічно відобразилася б уся історія українського народу, ніж Буша на Ямпільщині. Тут, над берегами невеличкої та стрімкої допливи Дністра Мурафи, прихована історія з найдавніших часів. | 
|
Історія[ред. | ред. код]
Буша лежала на торговому шляху з Ясс до Києва, пізніше неподалік Кучманського шляху.
Імовірно, люди на цій землі з'явилися ще 15-40 тисяч років тому, у період пізнього палеоліту, про що свідчать знайдені тут залишки поселень мисливців на мамонтів. Тут же виявлено знаряддя скіфської і трипільської культур, бронзового і залізного періодів, кераміка чорноліської та черняхівської культур. Дикі, необжиті землі від Дону до Дунаю тисячоліттями були ареною битв і шляхом великого переселення народів. На початку нової ери тут було поселення Антаварія (Антополь, Пронськ), а у середньовіччі — місто Краснопіль; у ХІІ-XIII століттях Буша входила до складу Галицько-Волинського князівства, потім — Великого князівства Литовського, з 1569 р. — Речі Посполитої. Коли у 1648 році Богдан Хмельницький звільнив Поділля від польсько-шляхетської влади, Буша увійшла до складу козацького Брацлавського полку і стала однією з його ключових прикордонних фортець.
Буша виникла на місці селища Кузьминці, належала Бушинським.
У 2-й половині XVI ст. землями, на яких стоїть містечко Буша, володів коронний канцлер і великий гетьман коронний Ян Замойський (1541—1605), а пізніше — його син Томаш (1594—1638).
1589 Ян Замойський купив в Бушинського та його сестри Байбузини[1] Бушу за 800 кіп грошів литовських.
У 1613 Бушу перезвали на Здислав. Належала Буша тоді Матвію Яблоновському.
З 1629 Буша належала Томашу Замойському. Мала 360 осель і статус міста. Місто знаходилося на горі і замок в частині яка називалася Пригородок. В місті було на той час 7 церков. На 1629 рік у містечку мешкало понад 12 тисяч осіб, це було досить велике місто Брацлавського Подністров'я.
За часів Яна Замойського у Буші, посередині мису, утвореного річками Мурафа і Буша, почалося будівництво замку. Від поверхні річки Мурафи він здіймався на висоту до 30 метрів. Інженер Гійом де Боплан стверджував, що бушанський замок мав 6 веж, кожна з яких мала свій пороховий льох. З'єднувались башти між собою підземними переходами. Замкова брама знаходилась у північній стіні, неподалік від двох спостережних башт (одна з них збереглась дотепер). Мури і башти замку відповідали всім вимогам військової техніки і були добре придатні для ведення вогнепального бою. Не випадково польські офіцери порівнювали бушанські укріплення з фортифікаціями Кам'янця.
Бушанський мирний договір[ред. | ред. код]
У 1617 році неподалік від Буші, під Яругою, відбулось зіткнення коронної армії гетьмана Станіслава Жолкевського (1547—1620) і татарських військ Іскандера-паші. Бойові дії завершились тим, що Жолкевський підписав у Буші мирний договір з турками, завдяки якому вдалося на кілька років відсунути вибух широкомасштабної польсько-турецької війни (хоча заради цього полякам, за умовами договору, довелося знищити деякі фортеці, наприклад, Бершадь).Станіслав Жолкевський від імені Польщі відрікся від прав на Молдавію і Валахію на користь Туреччини і погодився на знищення оборонних замків в Рашкові та Бершаді, а також віддав османам Хотин. Проти вчинку Жолкевського виступила подільська шляхта.
Вдруге і востаннє Станіслав Жолкевський відвідав Бушу в 1620 році, йдучи в похід до Цецори, який став для нього фатальним.
Облога Буші[ред. | ред. код]
Після початку Хмельниччини (1648) поляки залишили Бушу, і вона стала прикордонним містом Брацлавського полку. Тут постійно відбувалися сутички між поляками та козаками. У березні 1654 року під стінами Буші був розбитий 3000-ий польський загін. Найтрагічніші події відбулись у Бушанському замку через півроку.
18-20 листопада 1654 року, коли під Бушу підійшли війська Станіслава «Ревери» Потоцького і Стефана Чарнецького і взяли замок в облогу. Коронним жовнірам вдалося винищити більшу частину нечисельної козацької залоги, але коли замок майже перейшов у їхні руки, вдова вбитого козацького сотника Завісного Олена підпалила пороховий погріб, висадивши в повітря себе, залишки залоги й чимало атакуючих поляків.
|
|
«…саме місто на той час мало дві частини - фортецю на високій скелі та оточене валом й стінами городище, яке звалося Пригородком.
Була й третя частина, де жили ремісники, сім'ї козаків та • спиш. Ця частина тягнулася ярком аж до сусіднього села Яруги, що за три кілометри над Дністром. (…) Буша восени 1654 року нараховувала 16000 населення. (…) І тільки одних церков в Буші височило сім. Безумовно, то був значний оборонний центр усього Подністров'я. Саме тому поляки в першу чергу дивилися на Бушу. Дуже турбувала їх ця небезпечна фортеця…» |
|
Жінка Зависного, коли її чоловіка вбили, завела натовп ворогів у вежу і сіла на порохову діжку, висадивши себе в повітря разом з ними. Ці події мали місце ввечері. Місто горіло цілу ніч. У печері навпроти замку заховалося 70 захисників, їх криївку видали, Целяріус намагаючись їх звідти вигнати, перегородив струмок і пустив воду в печеру, з людей ніхто не вийшов, всі там загинули.
Тоді місто було повністю спалене і загинуло 16000 населення. Ці події знайшли своє відображення у повісті українського письменника Михайла Старицького «Облога Буші»[2].
В ці трагічні дні місто практично перестало існувати. Його відродження затягнулось на ціле століття, а Бушанський замок вже ніколи не відбудовувався. Агент французької розвідки Ульріх фон Вердум писав у 1671 році про замкову гору в Буші: «На цій маківці (…) стояло колись місто Буша. Руїни ще помітні, тому можна уявити, що місто було забудоване у вигляді довгого трикутника, дві сторони якого омивали ріки…..Після того через кілька років татари забрали в полон всіх мешканців і в наш час тут лише руїни міста, чотири хати, млин, та зруйнована церква…».
Дотепер у центрі теперішнього села Буша ще зберігаються рештки фортеці, погреби, підземні ходи.
1672 Буша належала Станіславу Конєцпольському.
1723 Буша переходить як посаг від Конєцпольського до Станіслава Любомирського.
1756 Казимир Качковський будує в Буші церкву Св. Михайла.
1775 Буша належала київському воєводі Станіславу Любомирському. Було тільки 100 осель.
1782 новий власник Каєтан Качковський отримав привілей на проведення в містечку ярмарків по понеділках після шести свят.
1832 Бушу купив Карл Ожеховський.[3]
1858 — 894 мешканці. Буша належала також Ожеховським. На момент написання статті про Бушу в «Географічному словнику Королівства Польського» дідичем був Юліуш Ожеховський.
Незалежна Україна[ред. | ред. код]
12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області», увійшло до складу Ямпільської міської громади.[4]
17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Ямпільського району, село увійшло до складу Могилів-Подільського району[5].
Могили[ред. | ред. код]
Ще одна визначна пам'ятка Буші — це козацький цвинтар. Пагорб неподалік від замчища усіяний сотнями могил XVIII—XIX століть. На багатьох хрестах викарбувані старовинними літерами дати поховання, імена та прізвища, на інших написи давно стерлися. Є тут латинські прямі хрести, є хрести «мальтійські», а деякі з них виглядають дуже незвично: високий рівнобедрений трикутник з круглим навершником — «головою» і поперечними раменами — «рукою». Зустрічаються також могили з круглими хрестами, вставленими в основу монумента.
Населення[ред. | ред. код]
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 899 осіб, з яких 381 чоловік та 518 жінок.[6]
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 846 осіб.[7]
Мова[ред. | ред. код]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[8]
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 99,88 % |
| російська | 0,12 % |
Сучасність[ред. | ред. код]
Історико-культурний заповідник «Буша»[ред. | ред. код]
В селі розташований історико-культурний заповідник «Буша», що має статус державного.[9]
- 4 пам'ятки археології від ІІІ тис. до н. е. до ХІІ ст. н. е.,
- залишки фортеці та підземних ходів XVI—XVII ст.
- міська ратуша XVI ст. (розташована на території приватної садиби)
- дохристиянський та християнський скельний храм V—XVI ст. н. е. з унікальним художнім рельєфом
- цвинтар XVIII—XIX ст.
Регіональний ландшафтний парк «Мурафа»[ред. | ред. код]
На північ від села розташований регіональний ландшафтний парк Мурафа, до складу якого входить геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення «Гайдамацький яр»[10]
Буша в літературі[ред. | ред. код]
- Історична повість Михайла Старицького «Облога Буші»
- Драма Михайла Старицького «Оборона Буші».
- Оборона Буші згадується в історичному оповіданні Адріана Кащенка «Борці за правду».
Про мистецтво села створено документальний фільм.[11]
Відомі люди[ред. | ред. код]
- Вдовцов Михайло Леонтійович — український письменник, краєзнавець, природоохоронець.
Галерея[ред. | ред. код]
Реконструкція Бушанського замку
Реконструйована фортечна вежа
Гайдамацкий яр
Скельний храм
Плита-барельєф в скельному храмі
Музей Трипільської культури
Центр села
Скульптура в центрі села
Скульптура в селі
Скульптура в Буші
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ називний Байбуза
- ↑ Текст повісті «Облога Буші» у Вікіджерелах
- ↑ може, нащадок Оріховських
- ↑ Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області. www.kmu.gov.ua (ua). Архів оригіналу за 4 березня 2021. Процитовано 31 жовтня 2021.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Вінницька область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 5 листопада 2019.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Вінницька область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 5 листопада 2019.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Вінницька область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 5 листопада 2019.
- ↑ ПОСТАНОВА від 18 серпня 2000 р. N 1275. Кабінет Міністрів України
- ↑ Дивовижні пам'ятки Вінниччини: чим здивує туристів село Буша - vinnytsia.name (укр.). 7 вересня 2022. Процитовано 27 вересня 2022.
- ↑ Мистецтво села Буша Ямпільського району (uk-UA). Процитовано 2 жовтня 2022.
Література[ред. | ред. код]
- Буша́ // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.735
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Буша |
- Ю. А. Мицик. Буші оборона 1654 [Архівовано 1 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 422. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- Буша [Архівовано 11 березня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1957. — Т. 1, кн. I : Літери А — Б. — С. 118. — 1000 екз.
- Туристичний хутір Гайдамацька долина
- Фото — с. Буша [Архівовано 15 серпня 2020 у Wayback Machine.]
- Погода в селі Буша [Архівовано 24 грудня 2016 у Wayback Machine.]
- Історико-культурний заповідник Буша [Архівовано 19 січня 2021 у Wayback Machine.]
- Історія на сайті www.castles.com.ua [Архівовано 6 лютого 2020 у Wayback Machine.]
- Мапа [Архівовано 24 лютого 2012 у Wayback Machine.]
- Буша (Фотографії) [Архівовано 1 листопада 2019 у Wayback Machine.]
- Парк скульптур [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Вінничиною та Житомирщиною, жовтень 2008 року
- Фотополювання. Буша [Архівовано 3 лютого 2020 у Wayback Machine.]
- Busza // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 481. (пол.).— S. 481. (пол.)
| ||||||||
|
