Буяхи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Буяхи
Vaccinium uliginosum.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти
Порядок: Вересоцвіті (Ericales)
Родина: Вересові (Ericaceae)
Рід: Vaccinium (Vaccinium)
Вид: Буяхи
Біноміальна назва
Vaccinium uliginosum
(L., 1758)
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Vaccinium uliginosum
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Vaccinium uliginosum
EOL logo.svg EOL: 583654
IPNI: 30184367-2
ITIS logo.svg ITIS: 23574
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 190548

Буяхи́, лохина[1] (Vaccinium uliginosum L.) — вид карликових чагарників родини Вересові (Ericaceae), поширений у бореальних, арктичних та гірських частинах Північної Америки (Гренландія, Сен-П'єр і Мікелон, Канада, пн. й гір.-сх. США) та Євразії (майже вся Європа, Туреччина, Кавказ, Росія, Монголія, Корея, Японія, гори Китаю). Місцеві назви — п'яниця, голубиця, голубика, лохані, гонобобель.

Загальна біоморфологічна характеристика[ред.ред. код]

Ілюстрація буяхів у виданні Яна Копса «Flora Batava», Volume 14 (1872)
Гілочка з ягодами буяхів

Чагарник або чагарничок з родини вересових (30–120 см заввишки) дуже розгалужений, з буруватою або темно-сірою корою, молоді гілочки зелені. Стебла прямостоячі, циліндричні, округлі. Листочки чергові, цілокраї, дуже мінливі за розміром (0,7–5 см завдовжки, 0,4–3 см завширшки), на коротких черешках. Листки від ланцетних до оберненояйцеподібних, зверху блакитнувато-темно-зелені, зісподу світліші, сизо-зелені з дуже виступаючими жилками. Квітки розміщені по дві–три (зрідка по одній) на верхівках торішніх пагонів, квітконіжки трохи довші за квітки, з двома приквітками. Квітки правильні, зрослопелюсткові з подвійною оцвітиною. Чашечка 4–5-зубчаста, зелена, віночок (45 мм завдовжки) білувато-рожевий, яйцеподібно-глечиковидний, з чотирма–п'ятьма відігнутими назовні зубцями. Тичинок 8–10, маточка одна, зав'язь нижня. Плід — ягода, грушоподібна або овальна (9–12 мм завдовжки) синя з сизим нальотом, всередині із зеленуватим м'якушем. Насіння численне, ясно-коричневе, загострене, у формі півмісяця, з сітчастою шкіркою.

Ростуть буяхи в заболочених хвойних і мішаних лісах, на торф'яних болотах. Рослина світлолюбна. Цвіте у травні, плоди достигають у липні.

Урожайність буяхів коливається від 120 до 550 кг/га. Буяхи, як і інші ягідники, дуже чутливі до пізніх весняних приморозків, кількості опадів. Велику роль у зав'язуванні плодів відіграють бджоли-запилювачі. При наявності запилювачів утворюється 67,8% зав'язей, а без запилення — 5,6%.

Поширена в західному і центральному Поліссі, зрідка в лівобережному Поліссі, в Карпатах. Райони заготівель: Волинська, Рівненська, північна частина Житомирської і Чернігівської областей, Карпати. У зв'язку з осушенням лісових торф'яних боліт площі буяхів зменшуються і виникає потреба в проектуванні заходів по збереженню та відтворенню їх заростей.

Практичне використання[ред.ред. код]

Пиріг з буяхами

Харчова, вітамінозна, лікарська, медоносна, танідоносна, декоративна рослина.

Ягоди буяхів споживають свіжими і переробленими. Їх сушать, використовують для виготовлення соків, компотів, варення, вин, джемів, желе, мусів, смузі. В ягодах містяться вуглеводи (5,3–6,8%), лимонна, яблучна, щавлева кислоти (до 2%), пектини (0,5–0,6%), дубильні й фарбувальні речовини (до 0,2%), залізо і манган. У насінні міститься 28–32% олії. Ягоди мають досить високий вміст вітаміну С (до 28 мг %), який зберігається при переробці, каротин, вітамін РР. За біохімічними показниками не поступаються чорниці. Вони можуть стати джерелом одержання катехінів і антоціанів (Р-активних сполук).

Існує неправильна думка про одурманювальні властивості ягід буяхів. Це пояснюється тим, що постійним супутником буяхів є багно болотяне, запаху якого можуть набувати частково ягоди буяхів. Як медоносна рослина дає весняно-літній взяток, який сприяє нарощуванню сили бджолиної сім'ї.

У народній медицині застосовують ягоди і листки. Гілки з листками використовують при хворобах серця, як проносний засіб, при недокрів'ї, — ягоди — при: дизентерії та порушенні обміну речовин. Крім того, ягода використовуються як протицинготний і глистогінний засіб, сік і відвар — при пропасниці.

У листках міститься до 10,5% танідів, які можуть бути використані в шкіряній промисловості. Буяхи придатні для озеленення присадибних ділянок, особливо на вогких місцях у поліських районах, їх можна висаджувати в бордюрах, на рабатках.

Рослина потребує бережливого використання та охорони.

Збирання, переробка та зберігання[ред.ред. код]

Ягоди буяхів

Ягоди збирають вручну, свіжі зберігають протягом двох–трьох днів. Підвищенню врожайності сприяє омолоджувальне обрізування гілок, яке рекомендується провадити раз у три–чотири роки восени або до початку вегетаційного періоду. Великоплідні форми буяхів перспективні для введення в культуру.

Крім природних форм буяхів, для введення в культуру придатні окремі види північноамериканських буяхів. Дослідження по вирощуванню цих рослин в умовах ботанічних садів Москви, Мінська та інших довели доцільність і перспективність їх культури на заболочених та осушених ґрунтах. Сушать ягоди у спеціальних печах або сушарках, при температурі 40–55 °C градусів. Зберігають плоди так само, як і плоди чорниці.

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]