Бюльбюль червоногузий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бюльбюль червоногузий
Червоногузий бюльбюль (Непал)
Червоногузий бюльбюль (Непал)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина: Бюльбюлеві (Pycnonotidae)
Рід: Бюльбюль (Pycnonotus)
Вид: Бюльбюль червоногузий
Pycnonotus jocosus
(Linnaeus, 1758)
Ареал поширення виду     Проживання впродовж року      Інтродукований
Ареал поширення виду     Проживання впродовж року      Інтродукований
Підвиди

(Див. текст)

Синоніми
Lanius jocosus Linnaeus, 1758
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Pycnonotus jocosus
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Pycnonotus jocosus
ITIS logo.svg ITIS: 178507
IUCN logo.svg МСОП: 22712634
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 182897

Бюльбю́ль червоногузий[2] (Pycnonotus jocosus) — вид горобцеподібних птахів родини бюльбюлевих (Pycnonotidae). Мешкає в Південній і Південно-Східній Азії, був інтродукований в різних частинах світу, зокрема в Австралії, США та на Маскаренських островах[3][4].

Опис[ред. | ред. код]

Пара червоногузих бюльбюлів
Червоногузий бюльбюль (Карнатака, Індія)
Червоногузий бюльбюль
Червоногузий бюльбюль (Національний парк Сатчарі, Бангладеш)
Гніздо червоногузого бюльбюля

Довжина птаха становить 18-22 см, розмах крил 25–28 см, вага 25-42 г. Виду не притаманний статевий диморфізм. Верхня частина тіла коричнева, нижня частина тіла білувата. Боки охристі, на грудях незамкнений "комірець", кінці якого закінчуються на рівні плеч. На голові високий, гострий чуб, на щоках червоні плями, під дзьобом вузькі "вуса". Хвіст довгий, коричневий, кінчики стернових пер білі. Гузка червона. у молодих птахів червоні плями на обличчі відсутні, а гузка рудувато-оранжева. Тривалість життя становить 11 років[5].

Таксономія[ред. | ред. код]

Червоногузий бюльбюль був науково описаний шведським натуралістом Карлом Ліннеєм в 1758 році в десятому виданні його праці Systema Naturae під біномінальною назвою Lanius jocosus[6]. Видова назва походить від слова лат. ioculus — веселий.[7] При описанні виду Лінней покладався на шведського натураліста Пера Осбека, який до того описав червоногузого бюльбюля під назвою Sitta Chinensis[8][9]. Лінней вказав Китай як типову місцевість, однак Герберт Гіртон Дейнан в 1948 році обмежив типову місцевість до Гонконгу і Гуандуну[10][11].

В неволі були помічені випадки гібридизації червоногузих бюльбюлів з червоночубими, рудогузими, аравійськими, білощокими бюльбюлями і острівними бюльбюлями[12]. Також були зареєстровані випадки лейкізму[13].

Підвиди[ред. | ред. код]

Виділяють дев'ять підвидів:[14]

  • P. j. fuscicaudatus (Gould, 1866) — початково описаний як окремий вид. Поширений в Західній і Центральній Індії. 'Комірець" на грудях майже замкнений, кінець хвоста не білий;
  • P. j. abuensis (Whistler, 1931) — поширений на північному заході Індії (типова місцевість — гора Абу[15]). Блідий, "комірець" на грудях незамнений, кінець хвоста не білий;
  • P. j. pyrrhotis (Bonaparte, 1850) — початково описавний як окремий вид в роді Ixos. Мешкає в тераях на півночі Індії та в Непалі. Верхня частина тіла блідіша, кінець хвоста білий, "комірець" незамкнений;
  • P. j. emeria (Linnaeus, 1758) — початково описавний як окремий вид в роді Motacilla[16]. Поширений від східної Індії до південно-західного Таїланду. Верхня частина тіла коричнева, дзьоб тонкий, чуб довгий (інтродукований на Флориду);
  • P. j. whistleri Deignan, 1948 — поширений на Андаманських островах. Верхня частина тіла коричнева, дзьоб товщий, а гребінь короткший, ніж у представників підвиду P. j. emeria;
  • P. j. monticola (Horsfield, 1840) — початково описавний як окремий вид в роді Ixos. Поширениі від східних Гімалаїв до північної М'янми і південного Китаю. Верхня частина тіла тьмяніша, ніж у представникуів підвиду P. j. pyrrhotis;
  • P. j. jocosus (Linnaeus, 1758) — поширений на південному сході Китаю (від Гуйчжоу до Гуансі, східного Гуандуну і Гонконгу);
  • P. j. hainanensis (Hachisuka, 1939) — поширений на острові Хайнань;
  • P. j. pattani Deignan, 1948 — поширений від північної М'янми до Малайського півострова через Таїланд і південний Індокитай.

Поширення і екологія[ред. | ред. код]

Червоногузі бюльбюлі мешкають у рідколіссях та інших відкритих місевостях, слабо порослих чагарниками і деревами, а також на полях і плантаціях, в парках і садах[17]. В 1880 році вони були завезені в Сідней Зоологічним і Акліматизаційним товариством. До 1920 року він заселив передмістя. Нині червоногузий бюльбюль зустрічається також поблизу Мельбурна і Аделаїди[18]. Крім Австралії, червоногузі бюльбюлі були інтродукований до Лос-Анджелесу, Флориди[19][20][21] та на Гаваї[22], а також на Маврикій, Маскаренські острови[23], на острів Успіння[24], в Саудівській Аравії і Сінгапурі. У Флориді популяція червоногузих бюльбюлів мешкає на невеликій території і може бути легко знищена[25]. Популяцію на острові Успіння було винищено у 2013-2015 роках з метою запобігти колонізації сусіднього острова Альдабра[26].

Поведінка[ред. | ред. код]

Червоногузі бюльбюлі зустрічаються зграйками[27][28]. Живляться плодами, бруньками, нектаром, комахами і павуками[29]. На Маврикії[30], Реюньйоні та у Флориді вони живляться плодами різноманітних інтродукованих рослин[31][32]. Тривалість сезону розмноження різниться в залежності від місцевості: так, на півночі Індії гніздування триває з березня по жовтень, а на півдні — з грудня по травень[33]. Червоногузі бюльбюлі можуть гніздиться двічі на рік. Перед спарюванням самець танцює перед самицею вигинаючи голову, розпустивши хвіст і опустивши крила[34]. В цей час він проявляє агресію до інших самців і захищає територію площею близько 3000 м²[35]. Гніздо має чашоподібну форму, розміщується в чагарниках, на дереві або в тріщинах в будівлях. Воно сплітається з тонких гілочок, корінців і трави та прикрашається різноманітними предметами, зокрема смужками кори, папером або пластиком[25]. В кладці зазвичай від 2 до 4 пістряво-лілових яєць розміром 21×16 мм[34][36]. Дорослі птахи можуть симулювати травму, щоб відволікти потенційних хижаків від гнізда[34][37]. Інкубаційний період триває 12-14 днів. Насиджують яйця і доглядають за пташенятами і самиці, і самці. Пташенят годують гусінню і комахами, з часом вони переходять на плоди і ягоди. Гніздо червоногузих бюльбюлів можуть розорити ворони або рудокрилі коукали. На червоногузих бюльбюлях паразитують збудники пташиної малярії[38].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. BirdLife International (2016). Pycnonotus jocosus. Архів оригіналу за 2 лютого 2022. Процитовано 2 січня 2022. 
  2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. Ali, S.; Ripley, S. D. (1996). Handbook of the birds of India and Pakistan 6 (вид. 2nd). Oxford University Press. с. 75–80. 
  4. Pearson, J. T. (1841). Catalogue of the Birds in the Museum of the Asiatic Society. Journal of the Asiatic Society of Bengal 10 (116): 628–660. Архів оригіналу за 7 січня 2022. Процитовано 2 січня 2022. 
  5. Brown, C. Emerson (1928). Longevity of birds in captivity (PDF). The Auk 45 (3): 345–348. doi:10.2307/4076026. Архів оригіналу за 2 січня 2022. Процитовано 2 січня 2022. 
  6. Linnaeus, Carl (1758). Systema Naturae per regna tria naturae, secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis (Latin). Volume 1 (вид. 10th). Holmiae (Stockholm): Laurentii Salvii. с. 95. Архів оригіналу за 7 жовтня 2021. Процитовано 2 січня 2022. 
  7. Jobling, James A. (2010). The Helm Dictionary of Scientific Bird Names. London: Christopher Helm. с. 211. ISBN 978-1-4081-2501-4. 
  8. Osbeck, Pehr (1757). Dagbok öfwer en Ostindisk resa åren 1750, 1751, 1752 : Med anmårkningar uti naturkunnigheten, fråmmande folkslags språk (Swedish). Stockholm: Ludv. Grefing. с. 250. Архів оригіналу за 7 січня 2022. Процитовано 2 січня 2022. 
  9. Osbeck, Pehr (1771). Dagbok öfwer en Ostindisk resa åren 1750, 1751, 1752 : Med anmårkningar uti naturkunnigheten, fråmmande folkslags språk. Volume 2. London: B. White. с. 12–13. 
  10. Deignan, H.G. (1948). The races of the red-whiskered bulbul, Pycnontus joculus (Linnaeus). Journal of the Washington Academy of Sciences 38: 279–281 [281]. Архів оригіналу за 11 січня 2022. Процитовано 2 січня 2022. 
  11. Mayr, Ernst; Greenway, James C. Jr, ред. (1960). Check-List of Birds of the World. Volume 9. Cambridge, Massachusetts: Museum of Comparative Zoology. с. 233. Архів оригіналу за 11 січня 2022. Процитовано 2 січня 2022. 
  12. McCarthy, Eugene M. (2006). Handbook of Avian Hybrids of the World. Oxford University Press. с. 257–258. ISBN 0-19-518323-1. 
  13. Law, S. C. (1921). An albinoid Otocompsa emeria. Journal of the Bombay Natural History Society 28 (1): 281–282. 
  14. Gill, Frank; Donsker, David; Rasmussen, Pamela, ред. (2021). Bulbuls. IOC World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 8 травня 2014. Процитовано 2 січня 2022. 
  15. Whistler, Hugh (1931). Description of new subspecies of the red-whiskered bulbuls from India. Bulletin of the British Ornithologists' Club 52: 40–41. Архів оригіналу за 7 січня 2022. Процитовано 2 січня 2022. 
  16. Linnaeus, Carl (1758). Systema Naturae per regna tria naturae, secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis (Latin). Volume 1 (вид. 10th). Holmiae (Stockholm): Laurentii Salvii. с. 187. Архів оригіналу за 7 січня 2022. Процитовано 2 січня 2022. 
  17. Jerdon, TC (1863). The Birds of India. Volume 2, part 1. Military Orphan Press, Calcutta. с. 92–93. 
  18. Long, John L. (1981). Introduced Birds of the World: The worldwide history, distribution and influence of birds introduced to new environments. Terrey Hills, Sydney: Reed. с. 298. ISBN 0-589-50260-3. 
  19. Rand, Alison C. (1980). Factors responsible for the successful establishment of exotic avian species in southeastern Florida in Proceedings of the 9th Vertebrate Pest Conference (1980). University of Nebraska, Lincoln. Архів оригіналу за 10 травня 2022. Процитовано 2 січня 2022. 
  20. Rand, Alison C. (1980). Factors responsible for the successful establishment of exotic avian species in southeastern Florida in Proceedings of the 9th Vertebrate Pest Conference. University of Nebraska, Lincoln. Архів оригіналу за 10 травня 2022. Процитовано 2 січня 2022. 
  21. Carleton, A. R.; Owre, O. T. (1975). The Red-whiskered Bulbul in Florida:1960–71. Auk 92 (1): 40–57. doi:10.2307/4084416. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 2 січня 2022. 
  22. Van Riper, Charles III; Van Riper, Sandra G.; Berger, Andrew J. (1979). The Red-Whiskered Bulbul in Hawaii (PDF). The Wilson Bulletin 91 (2): 323–328. Архів оригіналу за 2 січня 2022. Процитовано 2 січня 2022. 
  23. Philippe, Clergeau; Mandon-Dalger, Isabella (2001). Fast Colonization of an Introduced Bird: the Case of Pycnonotus jocosus on the Mascarene Islands. Biotropica 33 (3): 542–546. doi:10.1111/j.1744-7429.2001.tb00210.x. 
  24. Prys-Jones, RP; MS Prys-Jones; JC Lawley (1981). The birds of Assumption Island, Indian Ocean: Past and future (PDF). Atoll Research Bulletin 248. doi:10.5479/si.00775630.248.1. Архів оригіналу за 13 вересня 2006. 
  25. а б Rising, James D. (2001). Bulbuls. У Elphick, C.; Dunning, J. B. Jr.; Sibley, D. A. The Sibley Guide to Bird Life and Behavior. New York: Alfred A. Knopf. с. 448–449. ISBN 978-1-4000-4386-6. 
  26. Eradication success – Seychelles wins war against invasive red-whiskered bulbul. Архів оригіналу за 2 січня 2022. Процитовано 2 січня 2022. 
  27. De, G. (1976). Communal roosting of Red-whiskered Bulbuls. Newsletter for Birdwatchers 16 (4): 11–12. 
  28. Neelakantan, K. K. (1976). Communal roosting in the Red-whiskered Bulbul. Newsletter for Birdwatchers 16 (2): 4–5. 
  29. Raj, PJ Sanjeeva (1963). Additions to the list of birds eating the fruit of Yellow Oleander (Thevetia neriifolia ). J. Bombay Nat. Hist. Soc. 60 (2): 457–458. 
  30. Linnebjerg, JF; DM Hansen; JM Olesen (2009). Gut passage effect of the introduced red-whiskered bulbul (Pycnonotus jocosus) on germination of invasive plant species in Mauritius. Austral Ecology 34 (3): 272–277. doi:10.1111/j.1442-9993.2008.01928.x. Архів оригіналу за 2 січня 2022. Процитовано 2 січня 2022. 
  31. Daniel Simberloff; Betsy Von Holle (1999). Positive interactions of nonindigenous species: invasional meltdown? (PDF). Biological Invasions 1: 21–32. doi:10.1023/A:1010086329619. Архів оригіналу за 7 червня 2010. Процитовано 2 січня 2022. 
  32. Amiot, Christophe; Lorvelec, Olivier; Mandon-Dalger, Isabelle; Sardella, Antonia; Lequilliec, Patricia; Clergeau, Philippe (2007). Rapid morphological divergence of introduced Red-whiskered Bulbuls Pycnonotus jocosus in contrasting environments. Ibis 149 (3): 482–489. doi:10.1111/j.1474-919X.2007.00671.x. 
  33. Rasmussen, P.C.; Anderton, J.C. (2005). Birds of South Asia: The Ripley Guide. Smithsonian Institution and Lynx Edicions. 
  34. а б в Begbie, A. (1908). Note on the habits of the Bengal Red-whiskered Bulbul Otocompsa emeria. Journal of the Bombay Natural History Society 18 (3): 680. 
  35. Sotthibandhu, S. (2003). Territorial defense of the red-whiskered bulbul, Pycnonotus jocosus (Pycnonotidae), in a semi-wild habitat of the bird farm. Songklanakarin Journal of Science and Technology 25 (5): 553–563. Архів оригіналу за 2 січня 2022. Процитовано 2 січня 2022. 
  36. Herklots, G.A.C. (1934). The Birds of Hong Kong. Part XIV. The Bulbuls. Hong Kong Naturalist 5 (1): 1–5. 
  37. Aitken, E.H. (1901). Artifices practised by bulbuls. Journal of the Bombay Natural History Society 14: 162–163. Архів оригіналу за 7 січня 2022. Процитовано 2 січня 2022. 
  38. Peirce, M. A. (1984). Haematozoa of Zambian birds IX. Redescription of Haemoproteus otocompsae, a parasite of Pycnonotidae. Journal of Natural History 18 (6): 965. doi:10.1080/00222938400770841. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Fraser, F.C. (1930). Note on the nesting habits of the Southern Red-whiskered Bulbul (Otocompsa emeria fuscicaudata). J. Bombay Nat. Hist. Soc. 34(1): 250–252.
  • Michael, Bindhu; Amrithraj, M.; Pillai, K. Madhavan (1997). A note on Isospora infection in a Southern Redwhiskered Bulbul (Pycnonotus jocosus fuscicaudatus). Zoos' Print Journal 12 (12): 5. 
  • Kinloch, A. P. (1922). Nidification of the Southern Redwhiskered Bulbul Otocompsa emeria fuscicaudata. Journal of the Bombay Natural History Society 28 (2): 545.