Бєлякевич Іван Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бєлякевич Іван Іванович
Бєлякевич Іван Іванович.jpg
Народився 3 липня 1905(1905-07-03)
Херсон
Помер 9 липня 1984(1984-07-09) (79 років)
Львів
Громадянство СРСР СРСР
Діяльність історик
Alma mater Одеський інститут народного господарства
Сфера інтересів історія
Заклад Львівський університет
Посада ректор Львівського університету
Вчене звання доцент кафедри історії нового та новітнього часу Львівського університету
Науковий ступінь кандидат історичних наук
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора

Бєлякевич (Білякевич) Іван Іванович (3 липня 1905, Херсон — 9 липня 1984, Львів) — дослідник новітньої історії країн Азії та Африки, участі поляків у першій світовій війні та революції 1917 року, ректор Львівського університету в 1944—1948 роках.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 3 липня 1905 року у Херсоні в робітничій родині. У 1919 році закінчив Перше вище початкове училище м. Одеси. У 1924—1927 роках навчався на економічному факультеті Одеського інституту народного господарства.

1920—1921 роках — секретар Одеського портового комітету комсомолу, 1921—1923 — працював у особливому відділі ВЧК–ГПУ м. Одеси. 1924—1930 роках — на комсомольській роботі в Одеському порту.

У 1930 році аспірантуру Одеської філії Всесоюзну науково-дослідницької кафедри сходознавства АН УРСР. 1930—1935 роках — викладав в Одеському інституті інженерів водного господарства, 1935—1941 роках — в Одеському педагогічному інституті, де завідував кафедрою історії колоніальних і залежних країн та був в.о. професора Одеського університету. У червні 1941 року захистив кандидатську дисертацію в Одеському університеті на тему: «Південно-іранське повстання племен 1929 року». З жовтня 1941 по грудень 1942 року — в.о. професора і завідувач кафедрою загальної історії Семипалатинського педінституту. З вересня 1942 року був в.о. професора кафедри загальної історії Іркутського університету, а з лютого 1943 року — її завідувачем. Науково-дослідні його інтереси зосереджувалися в сфері сходознавства і, почасти, славістичної проблематики. У травні 1944 року він перевівся до Київського університету, де працював до жовтня 1944 року. Потім перейшов на роботу до Львівського державного університету. Був його ректором Львівського університету у 1944-1948 роках. Надалі викладав на кафедрі нової та новітньої історії того ж університету. У 1950—1952 роках — декан історичного факультету, 1948—1961 роках — завідувач кафедри історії нового та новітнього часу, 1961—1978 роках — доцент цієї кафедри Львівського державного університету.

Достовірних даних про захист кандидатської та докторської дисертацій немає. 1945—1946 роках — старший науковий співробітник Львівського відділу Інституту історії України АН УРСР (за сумісництвом). Працював над темою «Західноукраїнське питання на версальській конференції». Був співорганізатором антиукраїнських ідеологічних кампаній і відзначився як завзятий борець проти історичної школи Михайла Грушевського.

У липні 1946 року Львівський міськвиконком надав Івану Бєлякевичу в користування будинок на вул. Поморській, 58 (нині — вул. Мишуги). Він отримав двоповерховий будинок загальною площею 160 м², що складався з семи кімнат та присадибної ділянки. Через цей щирий «подарунок» Львівський університет змушений був відмовитися на користь помешкання І. Бєлякевича від десяти інших приватних будинків, наданих міською владою для професорсько-викладацького складу вишу.[1]

Праці[ред. | ред. код]

  • «Турция и попытка Германии избавиться от русского фронта в период Первой мировой войны» // Труды Восточно-Сибирского университета. — 1944. — Т. 2.
  • «Чорноморські протоки в дипломатичних переговорах Англії, Франції, Росії наприкінці 1914 та на початку 1915 рр.» // Наукові записки Львівського університету. Серія історична. — 1946. — Т. 1: вип. 2.
  • «Отношение Лиги Наций и США к нападению Японии на Китай и оккупации Маньчжурии в 1931 году» // Наукові записки Львівського університету. Серія історична. — 1949. — Т. 17: вип. 4.
  • «Польские трудящиеся в российском революционном движении накануне Февральской революции» // Связи революционеров России и Польши XIX — начала XX в. — М., 1968.
  • «Революционное содружество польских и российских трудящихся в 1917 г.» //Из истории участия польских рабочих и солдат в России в подготовке Великой Октябрьской социалистической революции. — Львов, 1957.
  • «Строительство социализма в Польской Народной Республике». — Киев, 1977. (в соавт.)

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]