Бєрьозка, мережа валютних магазинів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Спеціальний сертифікат — чек Зовнішпосилторгу (рос. «Внешпосылторг»), який використовувся для оплати в магазинах «Берьозка»

«Бєрьозка» — в Брежнівську епоху державні інвалютні елітні магазини (універмаги) роздрібної торгівлі в великих містах РРФСР, в яких рубль не був валютою, а товари продавали за заборонену валюту (вільноконвертована валюта) або іноземцям, або певним групам радянських громадян, або за спеціальні сертифікати (або чеки) Внешпосилторга і Зовнішторгбанку. За межами цих магазинів пропонований крам в Радянському Союзі був або відсутній, або дуже дорогий. Лише в «Бєрьозках», не рахуючи чорного ринку, можна було купити все, або майже все. Ці магазини розділили населення на клани і касти, оскільки доступ до них мав далеко не кожен радянський громадянин.[1][2][3][4] За продаж або обмін закордонної валюти Кримінальний кодекс грозив тюрмою. Частина «Берізок» продавали безпосередньо за іноземну валюту іноземцям, інша частина «Берьозок» належала «Зовнішпосилторгу» і призначалися для радянських громадян, які отримали певний дохід у твердій валюті (валюта повинна була бути обміняна на рублеві чеки «Зовнішпосилторгу» (рос. Внешпосилторг)). Універмаги «Берьозка» були двох типів: звичайні туристичні магазини і закритого типу. Ціни на імпортні товари були досить високі, а місцеві ремісничі художні вироби, такі як ювелірні вироби та прикраси з бурштину, а також ікра, однак, були відносно низькі. Магазини розташовувались в нецентральних районах міста, щоб не привертати увагу громадськості; вітрин в магазинах не було.[3][5] Через відсутність конкуренції у валютних магазинах, ціни були завищені в 2-10 разів.[3]

Історія[ред. | ред. код]

«Бєрьозки» були створені в 1964 році. Попередником «Берізки» були «Торгзіни». В 50-х роках аналогічного типу магазини існували в інших країнах соцтабору: «Певекс» і «Балтона» в Польщі, «Кореком» в Болгарії, «Інтершоп» в НДР. «Бєрьозками» ці магазини іменують лише в РСФСР.[3] В інших республіках були магазини типу «Бєрьозок» були названі в честь відповідного «національного дерева» або іншого символу: «Каштан» в Українській РСР, «Ченар» (платан) в Азербайджанській РСР, «Дзінтарс» в Латвійській РСР і т.п.

В 1964 році 14 жовтня пленумом ЦК Хрущов звільнений від обов'язків першого секретаря ЦК КПРС, а на його місце приходить Брєжнєв, і, всього через декілька місяців голова міністрів СРСР Олексій Косигін пропонує реформу економіки. Міністерству торгівлі наказують різко активізувати роботу по залученню валюти. Внєшпосилторг починає розширювати мережу елітних магазинів «Берізка». Значну частину товарів в «Берізках» займала техніка. За ними йшли одяг і взуття.[3] Згодом, в портах до «Берізок» приєднуються магазини «Альбатрос» (в яких в радянських моряків відбиралися залишки грошей (долари або франки) з відряджень в обмін на чеки, які ті могли там же "отоварити").[3]

Вкінці 60-их «Берьозки» розділяються на дві категорії: валютні — лише для іноземців та вузького кола радянських дипломатів, друга — для громадян СРСР (такзвані, сертифікатні, або чекові «Бєрьозки»), в яких товари продаються за інвалютні рублі — чеки, прирівняні до валют різних держав.[3] Чекова система «Бєрьозок» є унікальним явищем з точки зору вітчизняної економіки: радянська людина, повертається з зарубіжного відрядження і має певну кількість заробленої валюти, але володіти цими грошима він права не має.[3] При в'їзді в СРСР валюта відбирається в обмін на спеціальні сертифікати — чеки Зовнішпосилторгу. Чеки були грошима "для контингенту" — суттєво відрізнялися по купівельній здатності. Найціннішими були чеки серії Д — для дипломатичного корпусу.[3] Найдешевші — чеки з синьою смугою.[3] Введення рівних по обслуговуванню, але різних по впливу чеків різко розділяло радянське суспільство на касти — ті, хто працюють в капіталістичних країнах, вважаються найпривілейованішим радянським суспільним станом; дипломати і працівники торгпредставництв — знаходяться в самому верху — вони отримують безсмугові чеки, еквівалентні по вартості долару.[3] Рангом понижче були спеціалісти відряджені для праці в соціалістичні країни, або в країни, що розвиваються, — вони отримували чеки з синьою і жовтою смугою. Популярними товарами були імпортні сигарети, баночне пиво, жувальна гумка; можливо було замовити імпортні товари за каталогом: меблі, фотоапарати і тд. Закуповувались мясопродукти, напої (особливо спиртні, високої категорії). Радіоприймачі з розширеним прийомом частот, журнали мод з напівоголеними моделями на обкладинках були заборонені до продажу в «Бєрьозках», там не продавалися західні платівки, книги, альбоми.[3] Також в «Бєрьозках» продавалися високоякісні радянські товари — кришталь, люстри, хутрові шапки і дублянки, дитячі іграшки і конструктори, золото, килими.[3]

Згодом, за чеки можна було купувати автомобілі практично без черги — недосяжну, для радянської людини, мрію.[3]

В 1970-х роках значно збільшується кількість громадян, котрі виїздили за кордон. В цей час навколо елітних магазинів створюється свій світ дефіцитних товарів і валютних послуг. Чеки стають другою "монетою" на ходу з рублем, і конкуруюча з ним. Простим людям вхід в «Берьозку» залишається недосяжним.[2][3] На підходах до магазинів працювали спецслужби.

Через знайомства з директорами магазинів, продавцями, дефіцитні товари через чорних вхід скуповували фарцувальники і перепродували їх втридорога, причому, відобою від покупців небуло.[3]

За даними МВС СРСР оборот чорного ринку валюти і чеків Зовнішпосилторгу лише в 1981 році за приблизними підрахунками становив 120 мільйонів доларів, і це при тому, що обсяг імпортних замовлень по лінії Зовнішпосилторгу в цьому році становив 3 мільйони 542 тисячі рублів.[3]

Чекові магазини контролював Відділ боротьби з розкраданням соціалістичної власності (рос. ОБХСС). КДБ відповідав за валютні магазини — де бували іноземці, оскільки там відбувалися зустрічі іноземців з радянськими громадянами.

До кінця 1970-х товарний соціалізм в СРСР остаточно заходить в глухий кут — в звичайних магазинах нічого нема.[3] Щоб щось купити, потрібно звертатися лише до фарцувальників.[3] Населення перестає сприймати пропагандистську риторику, згідно якої відбулася перемога соціалізму. В 1980-і роки СРСР перебуває в глибокій кризі, корупція і беззаконня стає невід'ємними атрибутами радянського життя; тіньова економіка керує державою; черги в звичайних магазинах за панчохами чи ковбасою досягають фантастичних розмірів; основним заняттям, а то й смислом життя більшості населення стає пошук знайомих, котрі мають "блат", або можливість покупки харчових продуктів і дефіцитних товарів; товари починають продаватися з-під прилавка — система державної торгівлі повністю дискредитує себе.[3]

В 1988 році рушиться СРСР. Горбачов об'являє про нову структуру влади і демократизацію всіх сторін життя суспільства. Країна переходить до риночної системи економіки. З 1 листопада 1988 року Постановою Радміну СРСР припиняють ходіння чеки Зовнішпосилторгу.[3][6] Сертифікати, котрі залишились на руках, пропонують обміняти на рублі. Біля «Берізок» утворюються величезні чегри; з прилавків в гарячці скуповується все.[3] «Берізки» переходять на торгівлю за безготівковим розрахунком і незабаром закриваються назавжди.[3]

Проти "Берізок" протестував дисидент Сахаров і режисер Говорухін.[3]

На які рахунки поступала валютна виручка; як розподілялися доходи; скільки склав прибуток при торгівлі в магазинах «Берізка» за роки свого існування; дані про гучні справи про крадіжки в особливо великих розмірах — вся ця інформація про фонди по мережі «Берізка», всесоюзних об'єднань Зовнішпосилторг» є недоступною для громадськості станом і на 2011 рік, та знаходяться на секретному зберіганні.[3]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Екатерина Закомурная, Елена Стажкова Мех: история, мода, практические советы. — М.: Олма-Пресс, 2002 ISBN 5-224-03911-8 (стор.: 5)
  2. а б Ася Хованская. Второго пришестия магазинов «Березка» не ждите / Комсомольская правда №14-ч (26343-ч) 2015
  3. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа "Березка". Капитализм из-под полы" - документальний фільм режисера Олександра Коридзе (вперше був показаний на каналі "Росія" в 2011 році)
  4. Виктор Суходрев. Язык мой - друг мой. 2008 ISBN 978-5-91215-036-4
  5. Медведев Ж.А. Международное сотрудничество ученых и национальные границы. Тайна переписки охраняется законом. — Лондон : Macmillan, 1972. — 597 с.
  6. Курченко А. Голос зарубежья, Випуски 48 – 59 1988

Див. також[ред. | ред. код]