Бєсов Леонід Михайлович

Леонід Михайлович Бєсов
Народився	5 червня 1938(1938-06-05) (85 років) Гайсин
Країна	Україна
Alma mater	Харківський політехнічний інститут
Галузь	історія
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор історичних наук
Науковий керівник	Бондарев Єгор Олексійович
Нагороди	Медаль «Ветеран праці»

Леонід Михайлович Бє́сов (нар. 5 червня 1938, Гайсин) — український історик, доктор історичних наук з 1999 року, професор з 2002 року; академік Академії наук вищої школи України з 2004 року та Академії інженерних наук України з 2008 року.

Біографія

Народився 5 червня 1938 року в місті Гайсині Вінницької області, де закінчив сім класів школи. У 1952—1953 роках в Гайсині був учнем верстатника, працював верстатником на обозному заводі; у 1953—1954 працював робітником райспоживспілки. З 1954 по 1958 рік навчався Ладижинському технікумі механізації сільського господарства і після його закінчення працював механіком в колгоспі у селі Адамівці Плещівського району Вінницької області. У 1958—1961 проходив строкову службу в Радянській армії.

З 1961 по 1966 рік навчався на факультеті транспортного машинобудування Харківського політехнічного інституту (спеціальність «Колісні і гусеничні машини»), після закінчення якого до 1972 року працював інженером-конструктором на Харківському тракторному заводі, брав участь у розробці нової військової техніки.

У 1972–1988 роках на партійній роботі — інструктор Орджонікідзевського райкому партії Харкова, інструктор Харківського обкому партії. З 1981 по 1985 рік навчався в аспірантурі Харківського державного університету імені О. М. Горького, по закінченню якої у Вищій партійній школі при ЦК КПУ захистив кандидатську дисертацію «Діяльність партійних організацій виробничих і науково-виробничих об'єднань промисловості України по прискоренню науково-технічного прогресу в роки десятої п'ятирічки (1976—1980 роки.)» (науковий керівник — доктор історичних наук, професор Л. С. Чорномаз). У 1988—1990 роках — ректор університету марксизму-ленінізму Харківського обкому партії.

З 1990 року — старший викладач, доцент Харківського політехнічного інституту, професор, з 2004 року — завідувач кафедри історії науки і техніки. У 1999 році у Центрі досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г. М. Доброва НАН України захистив докторську дисертацію на тему «Управління науково-технічним розвитком промисловості України у 70–80-ті роки ХХ століття: Уроки історії» (науковий консультант професор Євген Бондарєв).

Наукова діяльність

Дослідження вченого стосуються науково-технічного та інноваційного розвитку України. Автор понад 100 наукових праць, в тому числі монографій і посібників. Серед них:

• Науково-технічний прогрес в промисловості України: досвід і проблеми партійного впливу. — Харків, 1990;
• Науково-технічна політика в Україні. Минуле. Сучасне. Майбутнє. — Харків, 1997;
• Гуманізація інженерної освіти: історико — методологічні аспекти, досвід // Механіка та машинобудування. — Харків, 2000;
• Про гуманізацію інженерної освіти // Наука та наукознавство. — 2000. — № 3;
• Засновник науки про різання матеріалів (до 140-річчя від дня народження К. О. Зверькіна) // Наука та наукознавство. — 2001. — № 3 (у співавторстві);
• Танкобудування в контексті світового розвитку // Наука та наукознавство. — 2002. — № 1 (у співавторстві);
• Сучасні тенденції формування навчальних програм у технічному вузі // Наука та наукознавство. — 2003. — № 4;
• Історія науки і техніки в технічному університеті // Наука та наукознавство. — 2004. — № 3;
• Такноград. — Харків, 2004 (у співавторстві);
• Подвиг всенародный. 60 лет Победы в Великой Отечественной войне. — Харків, 2005 (у співавторстві);
• Методологічні питання дослідження історії науки і техніки та її викладання у вищій технічній школі // Наука та наукознавство. — 2005. — № 1;
• Вища технічна школа України: виклики евроінтеграції // Наука та наукознавство. — 2005. — № 4 (у співавторстві);
• «Танковий король» Другої світової війни (До 100-річчя від дня народження І. М. Зальцмана) // Наука та наукознавство. — 2007. — № 1 (у співавторстві);
• Історія танкобудування України. Персоналії. — Харків, 2007 (у співавторстві);
• Научно-исследовательская работа в технических университетах Украины // Интеграция науки и образования — ключевой фактор построения общества, основанного на знаниях. — Київ, 2008;
• Головний конструктор важких танків // Вестник национального технического университета «ХПИ». Сборник научных трудов. Тематический выпуск (Транспортное машиностроение). — Харьков, 2008. — № 46.

Член редколегії низки наукових видань, голова Харківського відділення Всеукраїнського товариства істориків науки. Член Спеціалізованої ради по захисту дисертацій у Центрі досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г. М. Доброва НАН України. Підготував докторів і кандидатів наук. Серед них:

• доктори історичних наук: Александрова І. Є., Харук А. І.;
• кандидати історичних наук: Аннєнков І. О., Аннєнкова Н. Г., Гутник М. В., Криленко І. М., Мельник Т. В., Тверитникова О. Є.;
• кандидати технічних наук: Кошкаров Ю. Ю., Посвятенко Н. І.

Відзнаки

Нагороджений:

• знаком «Винахідник СРСР» (1973);
• медаллю «Ветеран праці» (1983);

Стипендіат Харківської обласної адміністрації в галузі науки імені В. Н. Каразіна (з гуманітарних наук).

Література

• Академіки АН вищої школи Укаїни. — Харків, 2005;
• Імена України. — Київ, 2006.
• Звонкова Г. Л. Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2023. — ISBN 966-02-2074-X.;
• Васильєва Наталія. Бєсов Леонід Михайлович // Українські історики. Біобібліографічний довідник / НАН України. Інститут історії України. — Випуск 3. — Київ: Інститут історії України, 2010. — 344 с. (Серія «Українські історики»). сторінки 15—16. [Архівовано 9 січня 2022 у Wayback Machine.] ISBN 978-966-02-5212-7.