Бєсов Леонід Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Леонід Михайлович Бєсов
Народився 5 червня 1938(1938-06-05) (85 років)
Гайсин
Країна Україна Україна
Alma mater Харківський політехнічний інститут
Галузь історія
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор історичних наук
Науковий керівник Бондарев Єгор Олексійович
Нагороди
Медаль «Ветеран праці»
Медаль «Ветеран праці»
Винахідник СРСР

Леонід Михайлович Бє́сов (нар. 5 червня 1938, Гайсин) — український історик, доктор історичних наук з 1999 року, професор з 2002 року; академік Академії наук вищої школи України з 2004 року та Академії інженерних наук України з 2008 року.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 5 червня 1938 року в місті Гайсині Вінницької області, де закінчив сім класів школи. У 19521953 роках в Гайсині був учнем верстатника, працював верстатником на обозному заводі; у 19531954 працював робітником райспоживспілки. З 1954 по 1958 рік навчався Ладижинському технікумі механізації сільського господарства і після його закінчення працював механіком в колгоспі у селі Адамівці Плещівського району Вінницької області. У 19581961 проходив строкову службу в Радянській армії.

З 1961 по 1966 рік навчався на факультеті транспортного машинобудування Харківського політехнічного інституту (спеціальність «Колісні і гусеничні машини»), після закінчення якого до 1972 року працював інженером-конструктором на Харківському тракторному заводі, брав участь у розробці нової військової техніки.

У 19721988 роках на партійній роботі — інструктор Орджонікідзевського райкому партії Харкова, інструктор Харківського обкому партії. З 1981 по 1985 рік навчався в аспірантурі Харківського державного університету імені О. М. Горького, по закінченню якої у Вищій партійній школі при ЦК КПУ захистив кандидатську дисертацію «Діяльність партійних організацій виробничих і науково-виробничих об'єднань промисловості України по прискоренню науково-технічного прогресу в роки десятої п'ятирічки (1976—1980 роки.)» (науковий керівник — доктор історичних наук, професор Л. С. Чорномаз). У 19881990 роках — ректор університету марксизму-ленінізму Харківського обкому партії.

З 1990 року — старший викладач, доцент Харківського політехнічного інституту, професор, з 2004 року — завідувач кафедри історії науки і техніки. У 1999 році у Центрі досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г. М. Доброва НАН України захистив докторську дисертацію на тему «Управління науково-технічним розвитком промисловості України у 70–80-ті роки ХХ століття: Уроки історії» (науковий консультант професор Євген Бондарєв).

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Дослідження вченого стосуються науково-технічного та інноваційного розвитку України. Автор понад 100 наукових праць, в тому числі монографій і посібників. Серед них:

  • Науково-технічний прогрес в промисловості України: досвід і проблеми партійного впливу. — Харків, 1990;
  • Науково-технічна політика в Україні. Минуле. Сучасне. Майбутнє. — Харків, 1997;
  • Гуманізація інженерної освіти: історико — методологічні аспекти, досвід // Механіка та машинобудування. — Харків, 2000;
  • Про гуманізацію інженерної освіти // Наука та наукознавство. — 2000. — № 3;
  • Засновник науки про різання матеріалів (до 140-річчя від дня народження К. О. Зверькіна) // Наука та наукознавство. — 2001. — № 3 (у співавторстві);
  • Танкобудування в контексті світового розвитку // Наука та наукознавство. — 2002. — № 1 (у співавторстві);
  • Сучасні тенденції формування навчальних програм у технічному вузі // Наука та наукознавство. — 2003. — № 4;
  • Історія науки і техніки в технічному університеті // Наука та наукознавство. — 2004. — № 3;
  • Такноград. — Харків, 2004 (у співавторстві);
  • Подвиг всенародный. 60 лет Победы в Великой Отечественной войне. — Харків, 2005 (у співавторстві);
  • Методологічні питання дослідження історії науки і техніки та її викладання у вищій технічній школі // Наука та наукознавство. — 2005. — № 1;
  • Вища технічна школа України: виклики евроінтеграції // Наука та наукознавство. — 2005. — № 4 (у співавторстві);
  • «Танковий король» Другої світової війни (До 100-річчя від дня народження І. М. Зальцмана) // Наука та наукознавство. — 2007. — № 1 (у співавторстві);
  • Історія танкобудування України. Персоналії. — Харків, 2007 (у співавторстві);
  • Научно-исследовательская работа в технических университетах Украины // Интеграция науки и образования — ключевой фактор построения общества, основанного на знаниях. — Київ, 2008;
  • Головний конструктор важких танків // Вестник национального технического университета «ХПИ». Сборник научных трудов. Тематический выпуск (Транспортное машиностроение). — Харьков, 2008. — № 46.

Член редколегії низки наукових видань, голова Харківського відділення Всеукраїнського товариства істориків науки. Член Спеціалізованої ради по захисту дисертацій у Центрі досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г. М. Доброва НАН України. Підготував докторів і кандидатів наук. Серед них:

  • доктори історичних наук: Александрова І. Є., Харук А. І.;
  • кандидати історичних наук: Аннєнков І. О., Аннєнкова Н. Г., Гутник М. В., Криленко І. М., Мельник Т. В., Тверитникова О. Є.;
  • кандидати технічних наук: Кошкаров Ю. Ю., Посвятенко Н. І.

Відзнаки[ред. | ред. код]

Нагороджений:

Стипендіат Харківської обласної адміністрації в галузі науки імені В. Н. Каразіна (з гуманітарних наук).

Література[ред. | ред. код]