Бібиков Дмитро Гаврилович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бібиков Дмитро Гаврилович
Bibikov by Karl Gampeln.jpg
Народився 29 березня 1792(1792-03-29)
Q4076840?, Dankovsky District[d], Росія
Помер 6 березня 1870(1870-03-06) (77 років)
Санкт-Петербург, Російська імперія
Поховання Олександро-Невська лавра і Тихвінське кладовище[d]
Діяльність державний діяч
Учасник Російсько-турецька війна, Battle of Smolensk[d] і Бородінська битва
Військове звання генерал від інфантерії
Рід Q3064950?
Нагороди
орден Святого Георгія IV ступеня орден Святого Володимира 1 ступеня Орден Білого Орла орден Святого Володимира II ступеня орден Святої Анни I ступеня орден Святого Станіслава I ступеня орден Святої Анни 4 ступеня Орден Святого Олександра Невського
RU COA Bibikov III-13.png
Генерал-ад’ютант Дмитро Бібиков (1850-ті роки)

Бі́́биков Дмитро́ Гаври́лович (18 (29) березня 1792(17920329), с. Баловньово, Данківський повіт, Рязанське намісництво, Російська імперія — 22 лютого (6 березня) 1870, Санкт-Петербург, Російська імперія) — російський державний діяч, генерал від інфантерії, учасник Франко-російської війни 1812 року.

Життєпис[ред. | ред. код]

Належав до знатного дворянського роду Бібікових. Народився в багатодітній родині (6 синів і 7 дочок) генерал-майора Гавриїла Ілліча Бібікова (1747–1803) від другого його шлюбу з Катериною Чебишовою (1767–1833); племінник Катерини Голенищевої-Кутузової (дружини фельдмаршала Михайла Кутузова).

На військовій службі з 1808. У Бородінський битві 1812 втратив руку. У 1819–1825 роках — Володимирський, Саратовський і Московський віце-губернатор, у 1825–1835 роках — директор департаменту зовнішньої торгівлі.

У 1837–1852 — Київський військовий губернатор, Подільський і Волинський генерал-губернатор. На цій посаді Бібиков активно, послідовно та жорстко проводив політику централізації російської держави та всебічного ослаблення польської шляхетської верстви на Правобережній Україні.

Брав участь у розгромі Кирило-Мефодіївського братства, у 1840 скасував дію Литовського статуту 1588 року та ліквідував греко-католицьку церкву (1839) у Правобережній Україні, конфіскував маєтки католицького духовенства.

Упродовж 1840–1845 комісією під його проводом проведено перевірку за архівними документами дворянських прав польських поміщиків та шляхти і виключено з дворянського стану 64 тисячі польських шляхтичів. Під час перебування на посаді підтримав ініціативу Михайла Максимовича щодо організації в Києві Тимчасової комісії для розбору стародавніх актів (1843). У 1848 заснував Центральний архів давніх актів у Києві. З метою русифікації України здійснив заміну місцевих чиновників на російських.

У 1847–1848 провів інвентарну реформу, яка законодавче закріплювала поміщицьку земельну власність, частково обмежуючи свавілля і гніт польських поміщиків, одночасно законодавчо закріплювала панщину і поміщицьку земельну власність. Бібиков нещадно придушував селянські виступи проти поміщиків. Характеристику Бібикова як сатрапа російського самодержавства дав Тарас Шевченко у своїй поемі «Юродивий».

У 1852–1855 — міністр внутрішніх справ Російської імперії.

Джерела[ред. | ред. код]