Бівер (озеро)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бівер
AmeryOasis Terra MODIS.jpg
70°46′59″ пд. ш. 68°18′00″ сх. д. / 70.78330000002777922° пд. ш. 68.30000000002777937879727688° сх. д. / -70.78330000002777922; 68.30000000002777937879727688Координати: 70°46′59″ пд. ш. 68°18′00″ сх. д. / 70.78330000002777922° пд. ш. 68.30000000002777937879727688° сх. д. / -70.78330000002777922; 68.30000000002777937879727688
Розташування
Країна
Регіон Antarctic Treaty area[d]
Розміри
Площа поверхні 110 км²
Висота 0 м
Бівер. Карта розташування: Земля
Бівер
Бівер
Бівер (Земля)

Озеро Біверепішельфове озеро[pl], розташоване у Східній Антарктиді, найбільше з озер цього типу[1].

Озеро має пласку ділянку льоду, що межує з нерівною поверхнею південної частини шельфового льодовика Еймері. Озеро було відкрито в 1956 році членами австралійської антарктичної експедиції; Австралійці інтенсивно використовували його як посадковий майданчик для літака De Havilland Canada DHC-2 Beaver[2][3], від чого походить назва озера.

Характеристика[ред. | ред. код]

Озеро розташоване на Землі Мак-Робертсона в Оазі Еймері[pl], вільній від льоду території континенту на стику льодовика Ламберта і шельфового льодовика Еймер[4].

Вже в 1958 році австралійські дослідники помітили, що озеро Бівер зазнає припливи та відпливи, хоча знаходиться за 250 км від Південного океану. Озеро має гідравлічне сполучення з океаном[3]: прісна вода озера розташована над глибинною морською водою, а шельфовий льод є бар'єром, що перешкоджає її стіканню. Озеро Бівер — оліготрофне озеро[pl], але є і живі організми, в тому числі Boeckella poppei, яка крім оази Еймері ніде не зустрічається у Східній Антарктиці[1].

Живеться водою, що витікає з невеликого, але глибокого озера Радок, розташованого в одній оазі. У минулому потік води був інтенсивним, про що свідчить глибока ущелина, висічена нею з крутими стінами — ущелина Пагодрома[3].

Присутність людини[ред. | ред. код]

В 1957 році австралійці створили літню станцію на рівному льоду південної частини озера. Поверхня льоду використовувалася як летовище як дослідниками з Австралії, так і Радянського Союзу, які почали досліджувати гори Принс-Чарльза в 1970-х роках. В 1982 році радянські полярники заснували літню полярну станцію Союз на півострові Джетті[en][3]. З січня 1995 року на західному березі озера є австралійська літня станція, який може приймати до 10 осіб влітку з листопада по лютий[5]. Поруч була встановлена контрольна станція GPS[6].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в J. Laybourn-Parry, D.A. Pearce. The biodiversity and ecology of Antarctic lakes: models for evolution. „Philosophical Transactions of the Royal Society B”, 2007-05-21 '. [dostęp 2014-09-09]. 
  2. а б U.S. Geological Survey Geographic Names Information System: Beaver Lake
  3. а б в г д The Beaver Lake Region. Australian Antarctic Division. 2002-08-07. Процитовано 2014-09-09. 
  4. а б The Amery Oasis, Northern Prince Charles Mountains. Australian Antarctic Division. 2002-08-02. Процитовано 2014-09-09. 
  5. а б Australia – 2013/2014 Annual Information. Antarctic Treaty Electronic Information Exchange System. Процитовано 2014-09-09. 
  6. а б Success at Beaver Lake. Australian Antarctic Division. 2002-01-29. Процитовано 2014-09-09.