Альфред Бізанц

Альфред Бізанц
Підполковник  Полковник полковник Абверу
Загальна інформація
Народження	15 листопада 1890(1890-11-15) Дорнфельд, нині с. Тернопілля, Миколаївського району Львівської області, Україна
Смерть	1951(1951) Владимирський централ, м. Владимир або смт Потьма, Росія
Громадянство	Австрія  Австро-Угорщина  ЗУНР  УНР
Військова служба
Роки служби	1918-1945
Вид ЗС	пробоєва група, військова розвідка
Рід військ	піхота
Формування	Дивізія Галичина
Війни / битви	Вовчухівська операція, Чортківська офензива
Командування
Сьома бригада УГА, Львівська бригада ЧУГА
Нагороди та відзнаки
Пам'ятний хрест 1912/13 Медаль «За військові заслуги» (Австро-Угорщина) Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина) Військовий хрест Карла (Австро-Угорщина) Залізний хрест 1-го класу Залізний хрест 2-го класу Хрест Симона Петлюри Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Альфред Бізанц у Вікісховищі

Альфре́д Біза́́нц (15 листопада 1890, Дорнфельд, нині с. Тернопілля — 1951, Владимирський централ, м. Владимир або смт Потьма, Росія) — український військовий діяч. Підполковник УГА та полковник Армії УНР й Абверу. Очільник Військової Управи «Галичина», яка здійснила організаційні заходи по формуванню Дивізії «Галичина».

Життєпис

Походження, освіта

Народився 15 листопада 1890 року в Дорнфельді, який, за даними Географічний словник Польського Королівства, на початку 1880-х років був німецькою колонією, а на думку Кіма Науменка — селом (нині — с. Тернопілля Миколаївського району Львівської області, Україна). За походженням — галицький німець. Добре володів українською мовою, знав місцеві звичаї, традиції.

Навчався в сільській школі, а згодом у Львівській гімназії^[яка?]. У 1910 році закінчив Львівську кадетську школу (нині — Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного) і за три роки вступив до Військової академії Генерального штабу Австро-Угорської армії, яку закінчив достроково у зв'язку з початком Першої світової війни. З 1914 року перебував на Балканах (італійський фронт).

Визвольні змагання

З листопада 1918 року — командант (командир) 7-ї Львівської бригади УГА, групи військ «Південь». У березні 1919 року бригада Бізанца відзначилась у ході Вовчухівської операції.

Як отаман УГА — учасник державної наради ЗУНР, яка 2 червня 1919 р. відбулася в Бучацькому монастирі оо. Василіян і на якій відстоював необхідність проведення контрнаступу на фронті, запевняючи про його успіх. 7 червня 7-ма Львівська бригада УГА розпочала Чортківський наступ 1919 р. (зокрема, брала безпосередню участь у визволенні Бучача). Був одним з організаторів і реалізаторів Чортківської офензиви, командував пробоєвою групою під Бережанами.

За дії бригади під час цієї операції Бізанцу було присвоєно звання підполковник. Потім почав служити в Генеральному штабі Армії УНР. У серпні 1919 р. його частина успішно діяла під час наступу об'єднаних українських армій на Київ.

Альфред Бізанц у формі Міністерства окупованих східних територій нацистської Німеччини.

У січні 1920 року підрозділ Бізанца у складі частин Української Галицької Армії, внаслідок епідемії тифу і повної відсутності боєприпасів потрапив у критичне становище, був змушений перейти на службу в Червону Українську галицьку армію.

24 квітня 1920 року група військ під командуванням Бізанца вийшла зі складу ЧУГА і, прорвавши польську лінію фронту в районі Махнівки, вирушила на з'єднання з частинами Армії УНР.

Після угоди Польщі з московським урядом, військо УНР і полковник А. Бізанц були інтерновані поляками, і він перебував у таборі в Каліші.

Друга світова війна

1921 року, після звільнення з табору, Альфред Бізанц повернувся додому в рідне село й займався землеробством, фахом своїх батьків, у власному фільварку. Підтримував товариські стосунки з українськими комбатантами, був споріднений з кількома українськими родинами.

Після окупації Польщі в жовтні 1939 року перейшов на німецький бік, прибув до Кракова та зголосився до німецької армії. Під час формування адміністративного апарату в Генеральній Губернії в 1940—1941 рр. був референтом українських справ у підвідділі населення та суспільної опіки в управлінні Генеральної Губернії у Кракові, начальником відділу соціального забезпечення українського населення Генеральної губернії, а в 1941—1944 рр. — дистрикту «Галичина», сприяв звільненню 1500 українських військово-полонених з концтабору «Цитадель» у Львові. З осені 1941 року — голова такого підвідділу в уряді галицького губернатора у Львові. На цих постах багато допомагав українцям і був дорадником німецьких чиновників, зокрема, губернатора Вехтера в українських справах.

У роки Другої світової війни — полковник абверу; призначений адміралом Вільгельмом Канарісом відповідальним за зв'язок з ОУН.

Після засудження митрополитом УГКЦ Андреєм Шептицьким масового знищення єврейського (жидівського) населення Галичини як «фахівець з українського питання» разом з Гансом Кохом, Отто Вехтером відвідав владику з метою «урезонити» непокірного пастира. Старий предстоятель насварив «відвідувачів» — у відповідь прозвучали закиди «спадковому графу в неввічливості».

У 1943 році на доручення Отто Вехтера полковник Бізанц став начальником (головою) Військової Управи «Галичина», яка здійснила організаційні заходи з формування Дивізії «Галичина», був її головою до кінця війни. Протягом Другої світової війни — референт з українських справ в Управлінні Генеральної Губернії.

Влітку 1945 року почав шукати власну дружину, дістався до радянської зони окупації, де восени був заарештований радянськими спецслужбами («Смерш») у Відні; переданий Польщі, засланий в Мордовію СРСР у концтабір у Потьмі (до 1949 р.).

Зі спогадів Омеляна Польового:

До червня 1947 року я сидів у смертній камері Лук'янівської тюрми. Після відміни смертної кари зі мною ще сидів Бізанц — учасник визвольної війни 1917—1921 років і організатор дивізії «Галичина».

Пізніше Бізанц опинився у Владимирському централі, де за саботаж робіт був засуджений до розстрілу. Розстріляний 1951 року. За іншими даними, відправлений до Потьми, де за вироком суду страчений.

Нагороди

• Пам'ятний хрест 1912/13
• 2 срібних і бронзова медаль «За військові заслуги» (Австро-Угорщина) з мечами
• Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина) 3-го класу з військовою відзнакою і мечами
• Військовий Хрест Карла
• Залізний хрест 2-го і 1-го класу
• Хрест Симона Петлюри
• Почесний хрест ветерана війни з мечами

Джерела

• Бізанц Альфред // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3. — Т. 1. — С. 126—127.
• Бізанц // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• Гайке В.-Д. Дивизія SS «Галичина» (аудіокнига). — Kiev Printers Limited, by Brotherhood of Former Soldiers of 1st Ukrainian Division UNA, 1970, Toronto, Canada. (англ.)
• Ірчан М. Траґедія Першого Травня (спомини з горожанської війни на Україні) ч. 1 Видавництво «Молот» Нью-Йорк, 1923 (перевидано у Харкові в 1928). У цій книзі Альфред Бізанц виведений під прізвищем Чорний.
• Литвин М. Українсько-польська війна 1918—1919 рр. — Львів, 1998.
• Науменко К. Є. Бізанц Альфред [Архівовано 10 серпня 2014 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 271. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
• Німецькі колонії в Галичині. — Львів, 1996.
• Удовиченко О. Україна у війні за державність. — Вінніпег, 1954.
• Шанковський Л. Бучаччина в роки Визвольної війни 1918—1920 // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 78—80.

Посилання

• Від січових стрільців до Абверу. [Архівовано 30 липня 2014 у Wayback Machine.]
• Поступ Брама [Архівовано 12 серпня 2014 у Wayback Machine.].
• Командири — від А до З: БІЗАНЦ АЛЬФРЕД [Архівовано 15 березня 2012 у Wayback Machine.] // сайт «Українське військо у XX—XXI сторіччі».