Бій біля Калабрії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Бій біля Калабрії
Battle of Calabria
Battaglia di Punta Stilo
Битва на Середземному морі
Cavour 22.jpg
Італійський лінійний корабель Conte di Cavour в бою біля Калабрії
37°40′ пн. ш. 17°20′ сх. д. / 37.667° пн. ш. 17.333° сх. д. / 37.667; 17.333
Дата: 9 липня 1940
Місце: район Калабрії, Іонічне море
Результат: нічия
Сторони
Союзники:
Велика Британія Велика Британія
Австралія Австралія
Країни Осі:
Flag of Italy (1861–1946).svg Королівство Італія
Командувачі
Велика Британія Ендрю Браун Каннінгам
Велика Британія Джон Тові
Велика Британія Генрі Прідгам-Вайпелль
Італія Ініго Кампіоні
Італія Рікардо Паладіні
Військові формування
З'єднання «A», «B», «C»
Середземноморського флоту
1-а та 2-а ескадри
Італійського флоту
Військові сили
3 лінкори,
1 авіаносець,
5 крейсерів
16 есмінців[а 1]
2 лінкори,
6 важких і 8 легких крейсерів
16 есмінців[а 2]
Втрати
1 легкий крейсер та 2 есмінці пошкоджені 1 лінкор, 1 важкий крейсер та 1 есмінець пошкоджені

Бій біля Калабрії (англ. Battle of Calabria) або Битва біля Пунта Стіло (італ. Battaglia di Punta Stilo) — морський бій Королівських військово-морських флотів Великої Британії та Австралії з Італійським флотом під час битви на Середземному морі. Бій відбувся в 30 милях на південний схід від мису Пунта Стіло, «пальця ноги» Італії (Калабрія), 9 липня 1940 року.

Це був один з небагатьох морських боїв під час Середземноморської кампанії Другої світової війни за участю великої кількості бойових кораблів з обох сторін. Битва розпочалася усвідомлено, але випадково, через те, що обидва командувачі флотами вирішили вступити в бій після того, коли їхнє основне завдання було скасоване, або, у випадку з британцями, було відкладене. Бій став результатом проведення двох операцій по супроводу конвоїв.

Обидві сторони заявили про свою перемогу, але насправді в битві була зафіксована нічия, і усі флоти повернулися на свої бази якомога швидше. Після битви союзники стверджували, що досягли певної «моральної переваги» над ВМС Італії, і, навпаки, італійська пропаганда зобразила це зіткнення як перемогу свого власного флоту над противником.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Координати: 37°40′ пн. ш. 17°20′ сх. д. / 37.667° пн. ш. 17.333° сх. д. / 37.667; 17.333

Джерела[ред.ред. код]

  • Bragadin, Marc'Antonio (1957). The Italian Navy in World War II, United States Naval Institute, Annapolis. ISBN 0-405-13031-7.
  • Greene, Jack & Massignani, Alessandro (1998). The Naval War in the Mediterranean, 1940—1943, Chatam Publishing, London. ISBN 1-86176-057-4.
  • Koburger, Charles W. Jr (1993). Naval Warfare in the Eastern Mediterranean (1940—1945). Praeguer Publishers, Westport. ISBN 0-275-94465-4.
  • Sadkovich, James (1994). The Italian Navy in World War II. Greenwood Press, Westport. ISBN 1-86176-057-4.
  • Santoni, Alberto (1981). Il Vero Traditore: Il ruolo documentato di ULTRA nella guerra. Mursia.
  • Seymour, William (1985). British Special Forces. Sidgwick and Jackson. ISBN 0-283-98873-8.
  • Simpson, Michael (2004) A life of Admiral of the Fleet Andrew Cunningham. A Twentieth-Century Naval Leader. Rutledge Ed. ISBN 0-7146-5197-4.
  • Smith, Peter & Walker, Edwin (1974). War in the Aegean. Kimber. ISBN 0-7183-0422-5.
  • Titterton, G.A. (2002). The Royal Navy and the Mediterranean. Routledge, London. ISBN 0-7146-5205-9.

Примітки[ред.ред. код]

Виноски
  1. 3 лінкори: HMS «Малайя», «Ройал Соверін» та «Воспайт»; 1 авіаносець: «Ігл»; 5 крейсерів: «Глостер», «Ліверпуль», «Нептун», «Оріон», HMAS «Сідней» і 16 есмінців: «Дейнті», «Дікой», «Дефенде», «Хейсті», «Херевард», HMS «Хіроу», HMS «Хостайл», «Гіперіон», «Айлекс», «Джейнес», «Джуно», «Мохок», «Нубіан», HMAS «Стюарт», HMAS «Вампайр», HMAS «Вояджер»
  2. 2 лінкори: «Конте ді Кавур», «Джуліо Чезаре», 6 важких крейсерів: «Зара», «Фіуме», «Горіція», «Пола», «Больцано»,«Тренто», 8 легких крейсерів: «Альберіко да Барбіано», «Альберто да Джусано», «Джузеппе Гарібальді» «Еудженіо ді Савойя», «Емануеле д’Аоста», «Муціо Аттендоло», «Раймондо Монтекукколі», «Дука дельї Абруцці» та 26[1] есмінців; серед тих, що брали участь у битві: «Вітторіо Альфьєрі», «Артилері», «Берсальєрі», «Леоне Панкальдо», «Дардо», «Фречча», «Саетта», «Страле», «Лансере», «Антоніо Пігафетта», «Ніколо Зено», «Ніколосо да Рекко», «Емануеле Пессаньо», «Антоніотто Узодімаре», «Каміція Нера», «Ав'єрі», «Дженьері», «Кораццере», «Альфредо Оріані», «Джозуе Кардуччі» та інші.
Джерела
  1. за іншими даними 16