Бій у протоці Отранто

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бій у протоці Отранто
Battle of the Strait of Otrantoo
Battaglia del Canale d'Otranto
Битва на Середземному морі
HMAS Sydney (AWM 301473) cropped.jpg
Австралійський легкий крейсер HMAS «Сідней», що брав участь у морському бою у протоці Отранто. 12 листопада 1940
Дата: 12 листопада 1940
Місце: протока Отранто (Адріатичне море)
Результат: перемога західних союзників
Сторони
Союзники:
Велика Британія Велика Британія
Австралія Австралія
Країни Осі:
Flag of Italy (1861–1946).svg Королівство Італія
Командувачі
Велика Британія Генрі Прідгам-Вайпелль Італія Франческо де Анджеліс
Італія Джованні Барбіні
Військові формування
ескадра легких сил
Середземноморського флоту
конвой Італійського флоту
Військові сили
3 легких крейсери
2 есмінці[а 1]
1 торпедний катер
1 допоміжний крейсер
4 військових транспортних судна[а 2]
Втрати
немає 4 військових транспортних судна потоплені
1 торпедний катер пошкоджений
36 загиблих та 42 поранених

Бій у протоці Отранто (англ. Battle of the Strait of Otranto, італ. Battaglia del Canale d'Otranto) — морський бій між легкими силами Королівських військово-морських флотів Великої Британії та Австралії під командуванням віце-адмірала Г. Прідгам-Вайпелля з конвоєм Італійського королівського флоту за часів битви на Середземному морі у Другій світовій війні.

Передумови[ред. | ред. код]

11 листопада 1940 року ескадра британських та австралійських кораблів у складі легких крейсерів «Орайон», «Сідней» і «Ейджекс», а також есмінців «Нубіан» і «Могаук» під командуванням адмірала Прідгам-Вайпелля увійшла в Адріатичне море для пошуку італійських морських цілей. Проте справжньою метою ескадри було відвернути увагу італійського флоту від планованого нападу на Таранто (хоча командувач британської ескадри не знав про це.).

Вночі 12 листопада італійський конвой у складі чотирьох транспортних кораблів («Antonio Locatelli», «Premuda», «Capo Vado» s«Catalani») повертався з Вльори (Албанія) до Бріндізі. Конвой супроводжували есмінець часів Першої світової війни «Нікола Фабріці» під командуванням лейтенанта Джованні Барбіні і допоміжний крейсер «Ramb III» під командуванням капітана 2-го рангу Франческо де Анджеліса (італ. Francesco De Angelis).

Кораблі йшли затемненими , без габаритних вогнів.

Хід бою[ред. | ред. код]

Кораблі союзників пройшли на північ вночі 11 листопада, і досягнувши умовної лінії між Барі та Дураццо, повернули на південь. Через 20 хвилин вони помітили конвой з шести ворожих кораблів. Італійці рухались перпендикулярним курсом з Албанії до Італії.

О 01:27 «Могаук» відкрив вогонь, до нього приєднались решта британських кораблів. «Сідней» своїм вогнем уразив перший транспорт вогнем з дистанції 11 км, від чого той загорівся. протягом наступних 23 хвилин всі транспорти були або потоплені, або пошкоджені та охоплені полум'ям.

«Ramb III» після перших 19 залпів 120-мм гармат залишився неушкодженим, і покинувши конвой, повернув до берегів Албанії. «Нікола Фабріці» був сильно пошкоджений ворожим вогнем, і втративши 11 чоловік загиблими і 17 пораненими, повернув до Вльори.

Наслідки[ред. | ред. код]

Всі транспортні судна були потоплені. «Нікола Фабріці» був пошкоджений. Італійці втратили 36 чоловік загиблими і 42 пораненими.

Союзники втрат не зазнали, жоден їх корабель не був пошкоджений, хоча о 1:40 ворожа торпеда пройшла поряд із кормою «Сіднея».

Італійці відправили на пошуки британської ескадри літаючі човни CANT Z.501, які, хоч і змогли встановити місце знаходження британських кораблів, але були збиті. Флот відправив на перехоплення ворога моторні човни, які базували у Вльорі, а також 7-му ескадру крейсерів («Муціо Аттендоло», «Еудженіо ді Савойя» і «Дука д'Аоста»), і 15-ту дивізію есмінців, що базувались у Бріндізі, а також 8-му ескадру крейсерів («Дука дельї Абруцці» і «Джузеппе Гарібальді») та 7-му і 8-му ескадри есмінців, які базувались в Таранто. Проте італійський флот не зміг встановити контакт із противником.

Наступного дня міноносці «Куртатоне» і «Сольферіно» врятували 140 моряків.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Coulthard-Clark, Chris (1998). Where Australians Fought: The Encyclopaedia of Australia's Battles. St Leonards: Allen and Unwin. ISBN 1-86448-611-2. 
  • Gill, G Hermon (1957). Royal Australian Navy, 1939–1942. Australia in the War of 1939-1945 (вид. 1st). Canberra: Australian War Memorial. 
  • Jordan, Roger (2006). The World's Merchant Fleets, 1939: The Particulars And Wartime Fates of 6,000 Ships. Annapolis: Naval Institute Press. ISBN 1-59114-959-2. 

Примітки[ред. | ред. код]

Виноски
  1. 3 легких крейсери: «Сідней», «Орайон» і «Ейджекс», 2 есмінці: «Нубіан» і «Мохок»
  2. торпедний катер Fabrizi, допоміжний крейсер «Ремб III» та військові транспорти: Antonio Locatelli, Premuda, Capo Vado і Catalani
Джерела