Бікін (річка)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бікін
46°51′07″ пн. ш. 134°02′12″ сх. д. / 46.851944444471776308° пн. ш. 134.03666666669775509° сх. д. / 46.851944444471776308; 134.03666666669775509
Витік
• координати 47°00′09″ пн. ш. 137°01′00″ сх. д. / 47.002500000027772842° пн. ш. 137.0166666666977732802479295° сх. д. / 47.002500000027772842; 137.0166666666977732802479295
Гирло Уссурі
• координати 46°51′06″ пн. ш. 134°02′12″ сх. д. / 46.851917000027775373° пн. ш. 134.03677600002777126° сх. д. / 46.851917000027775373; 134.03677600002777126
Басейн басейн Амуру
Країни:  Росія
Регіон Приморський край
Довжина 560 км
Площа басейну: 22 300 км²
Середньорічний стік 246 м³/с
Притоки: Алчанd, Контроводd і Велика Сахалінкаd
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі
Басейн Уссурі

Бікін (рос. Бики́н) — річка на Далекому Сході Росії в Приморському і Хабаровському краях, права притока Уссурі.

Бере початок на північних схилах хребта Кам'яного в центральній частині Сіхоте-Аліню. У верхів'ях тече в північному напрямку, після впадання річки Лівий Бікін повертає на схід, після впадання річки Малий Бікін тече в південному напрямку, до впадання річки Зеви змінює напрямок на західний, після впадання річки Сахалінки тече на північний захід. За 20 кілометрів від гирла стоїть місто Бікін. Біля села Василівка впадає в річку Уссурі справа, на 214 км від її гирла.

Найбільша притока — річка Алчан, що впадає у Бікін за 52 км від гирла.

Довжина річки — 560 км, площа басейну — 22,3 тис. км², загальне падіння річки — 1334 м, середній ухил — 2,4 ‰.

Річка Бікін в районі автомобільного моста на трасі "А375 ", Приморський край

Долина річки Бікін у 2018 році занесена до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО[1].

Корінні народи[ред. | ред. код]

Історично береги Бікіну були заселені удегейцями. «Бікін» удегейською означає «річка, що тече між гір, багата рибою, а прибережні гори — звіром». Є й інша версія — «Бікін — це старший брат, а численні притоки — це сестри». У середній течії річки розташоване національне село Красний Яр, населене представниками цієї народності.

Природа[ред. | ред. код]

Річка Бікін в районі автомобільного моста на трасі " А370 ", Хабаровський край
ЮНЕСКО Світова спадщина ЮНЕСКО, об'єкт №766 (англ.)

У нижній і середній частинах долини річки — великі торф'яні болота з модринниками — «мари», які є місцем гніздування чорного журавля (20-26 пар). У цьому ж районі гніздяться: японський журавель, чернодзьобий лелека, чорний лелека, крех китайський (25 пар) і мандаринка . Крім того по берегах річки зустрічаються унікальні і рідкісні тварини, такі як ендемік далекосхідний пугач, амурський тигр, раніше зустрічався далекосхідний леопард. Флора басейну річки також включає в себе безліч унікальних видів, такі як женьшень, елеутерокок, аралія, евріала страхітлива, бразенія і інші.

У верхів'ях водиться харіус та ленок, у протоках — сазан, минь та щука, ближче до гирла — таймень та сом. Кета піднімається майже до самих витоків[2].

Лісова ділянка в нижній течії Бікіну площею понад 4 тис. км² є найбільшим у світі недоторканим масивом кедрово-широколистяних лісів і єдиним природним коридором, по якому відбувається дотик російської та китайської популяцій амурського тигра[3]. Цей лісовий масив в 1993 році був оголошений територією традиційного природокористування, а в червні 2009 року переданий в оренду громаді корінних нечисленних народів (удегейців) для заготівлі кедрового горіха. Також, в складі природного об'єкта «Долина річки Бикин» 19 листопада 2010 року він був внесений до попереднього списку Всесвітньої природної спадщини ЮНЕСКО[4] . Незважаючи на це в травні 2011 року управління лісового господарства Приморського краю передало вказаний лісовий масив в оренду лісопромислової компанії ЗАТ «Ліс експорт» для вирубки лісу, використовуваного при виробництві паркету. Це рішення викликало критику з боку природоохоронних організацій[5] і пізніше було скасоване[6]. У 2018 році долина річки Бікін була включена до списку Всесвітньої спадщини під номером 766.

Водний туризм[ред. | ред. код]

Річка вважається складною для сплаву через велику кількість заломів. Сплав зазвичай починається з верхів'їв річки Зева, куди можна дістатися по автодорозі через село Світла Тернейского району Приморського краю. Витрата води в Бікіні дозволяє починати сплав від гирла річки Ада, але цей маршрут практично не використовується через складність закидання і глухих заломів, серед яких особливо виділяється залом в районі гирла річки Плотникова. Тут річка практично пропадає, розтікаючись по заплавному лісі невеликими струмками, зникає в завалах і буреломі. Навіть у середній течії Бікін, стаючи великою повноводною річкою, місцями перетворюється в мережу невеликих завалених топляком і колодами проток.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Central Sikhote-Alin — UNESCO World Heritage Centre. Архів оригіналу за 8 липня 2018. Процитовано 11 червня 2020.
  2. Literatur. Medienlenkung in der DDR. Köln: Böhlau Verlag. 30 червня 2013. с. 453—486. ISBN 978-3-412-21055-7.
  3. От редакции: Тигры на паркете. // Ведомости, 09.06.2011, № 104 (2870). Архів оригіналу за 2 листопада 2011. Процитовано 2011-6-9.
  4. WWF обеспокоен передачей в аренду ценного леса в зоне обитания амурского тигра. // fedpress.ru. Архів оригіналу за 3 грудня 2021. Процитовано 2011-6-9.
  5. Бикин: в список Всемирного природного наследия ЮНЕСКО или в аренду лесозаготовителям?. // wwf.ru. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 2011-6-9.
  6. Бикин в безопасности. Но надолго ли?. Архів оригіналу за 19 вересня 2011. Процитовано 27 вересня 2011.

Література[ред. | ред. код]

  • Арсеньев В. К. В дебрях Уссурийского края. — М. : Московский рабочий, 1956. — 487 с. — 100000 прим.

Посилання[ред. | ред. код]