Біласовиця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Біласовиця
Вид на Біласовицю
Вид на Біласовицю
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Воловецький район
Рада/громада Біласовицька сільська рада
Код КОАТУУ 2121581001
Основні дані
Засноване 1280
Населення 516
Площа 1,636 км²
Густота населення 315,4 осіб/км²
Поштовий індекс 89111
Телефонний код +380 3136
Географічні дані
Географічні координати 48°50′05″ пн. ш. 23°02′39″ сх. д. / 48.83472° пн. ш. 23.04417° сх. д. / 48.83472; 23.04417Координати: 48°50′05″ пн. ш. 23°02′39″ сх. д. / 48.83472° пн. ш. 23.04417° сх. д. / 48.83472; 23.04417
Середня висота
над рівнем моря
598 м
Місцева влада
Адреса ради 89111, Закарпатська обл., Воловецький р-н, с.Біласовиця,23 , тел. 4-42-91; 4-42-48
Карта
Біласовиця. Карта розташування: Україна
Біласовиця
Біласовиця
Біласовиця. Карта розташування: Закарпатська область
Біласовиця
Біласовиця

Біласо́виця — село в Україні, в Закарпатській області, Воловецькому районі.

Офіційні назви: 1689: Bileczovech (ComBer. 16), 1727: Bilatzovicze (там само), Bilahzovicza (там же 122), 1773: Bilas(z)owicza (LexLoc. 54), 1808: Bilászowicza, Bilásowicá (LIPSZKY 59), 1851: Bilazovicza (FÉNYES 1: 133), 1913: Bagolyháza (Hnt.), 1925: Bilasovice, 1930: Bělasovice (ComBer. 16), 1941: Bilaszovica (Hnt.), 1946: Біласовиця, Беласовица (СССР).

Історія[ред. | ред. код]

Навколишня територія села і гора Пікуй знаходяться на стику двох торгових шляхів з Північного Причорномор'я і Балтики до Балкан у тому числі так зв. Руська Путь (фрагмент шляху від Біласовиця до Лихобори вздовж Буковецької полонини). Повз ці землі транзитом проходили племена кельтів, гунів на чолі з Атіллою, угорські племена на чолі з Арпадом, татаро-монгольська орда хана Батия.

Заселення території і заснування Біласовиці виходить з діяльності короля Данила Галицького, який проводив активно політику на зміцнення прикордонних рубежів Галицько-Волинської держави і заселення спустошених монголами земель. Так, на запрошення короля Данила на кордоні з Угорщиною з'являються поселення-гнізда вільнонайманих лицарів роду Драго-Сасів. Одним з таких поселень стала Біласовиця як прикордонний пост для контролю за торговими шляхами. Драго-Саси прибули на службу до короля Данила, а пізніше до його сина Лева.[1]. Осівши в руській землі, завели сім'ї і в різних родах тим гербом користувалися, мали свої печатки та самого Гуйда батьком звали (хроніка 1584 авт. Б. Папроцький). Далі хроніст підкреслюючи, каже, що «… великим числом загін лицарів з хоругвою … вливається в ряди його (князя) дружини», або «…прибула численна рать лицарів-бойовиків, які друкувалися гербом Сас», або, як подає В.Стрепа «граф Гуйда … з чималим військом прибув до руського княжича».

У хроніці р.1584 також уточнюється, що близько 1236 р. до короля Данила прибув на службу Комес Гуйда з власною хоругвою лицарів. В обох випадках прибульці мали герб із жовтим півмісяцем ріжками вгору і двома жовтими зірками над ним, і стрілою з направленим вгору вістрям. Всі елементи герба розміщені на блакитному полі. (За участь у хрестових походах Драго-Саси отримали право на додаток до свого герба «підкореним півмісяцем»)[2]

За своїм походженням рід Драго-Сасів походить з Саксонії, тимчасово після Хрестових походів вони оселилися у верхів'ях річки Тиса (зараз Закарпатська область) на запрошення угорських королів. Осівши Драго-Саси користувалися принесеним ними правом, укладеним Енріке фон Репговим Сас, яке в Галичині називали Саське (зводу законів «Саксонське зерцало»). За цим правом провіднику надавався земельний наділ, забезпечувалося місцеве самоврядування. Землі обкладалися невеликим податком при обов'язковому відбуванні військової служби. Драго-Саси підпорядковувалися безпосередньо князю (королю), мали право розвивати торгівлю та різні підприємства.

За твердженням польського історика Францішека Пєкосінського, найдавніші згадки про герб Сас у Польщі походять з 15 ст., а найдавніше збережене зображення на печатці — з 1462 р.[3] Більшість родин — дрібна галицька шляхта.

Можемо також припускати, що в цей час також вже могло існувати поселення на місці села Біласовиця — на межі Галичини з Угорщиною в 1280 р.[4] Швидше за все, що це було військове поселення з двором-хутором, в якому жили смоляки — люди, які захищали підступи до кордону — бої, воїни. Біля таких поселень стояли дерев'яні вежі на яких, у разі небезпеки, смоляки запалювали сигнальні вогні, даючи знати про наближення ворога. Звідси ж назва русько-саксонського поселення Біласовиці як «Дім білої сови».

Повз гору Пікуй проходить шлях через так зв. перевал Руська Путь. Цим безпечним шляхом користувалися для своїх походів Великі князі та королі Русі. Король Данило цим шляхом йшов походом 1269 р. У Верхній Висоцькій є потік під назвою Данчин. За переказами, тут король Данило, якого в народі називали Дань, зупинився перепочити і освіжитися цілющою карпатською водою. Неодноразово цим шляхом зі своїм військом здійснював походи син Данила король Лев. У 1250 році він одружився з дочкою угорського короля Бели IV Констанцією. Очевидно, тоді, як би скріплюючи свою вірність до коханої, він залишив свій напис на камені на вершині гори Пікуй. Також польський історик Ян Длугош стверджує, що король Лев на самому верху гори Пікуй поставив кам'яний стовп з руським написом, який означав кордон його володінь. У 1258 році Руським шляхом король Лев пішов походом, щоб приєднати до своєї держави Закарпаття. У горах, які полюбив понад усе, залишився Лев на вічний свій відпочинок, як монах в 1301 році. Похований він у Лаврівському монастирі поблизу древнього шляху через Карпати.

Після занепаду і втрати державності 1340 р. Галицька земля перейшла під контроль Польщі. Ймовірно поселення Біласовиця перейшло у володіння угорської корони трохи згодом, оскільки кордон між королівствами проходила по Верховинському Вододільному хребту.

З 1526 року навколишні території потрапили під контроль турецьких васалів князів Трансільванії. У 1657 р. трансільванський князь Ракоці Юрій II «пересадив через Бескид» (Верецький перевал) 30.000 війська з СемиГороддя — проти польської шляхти, на допомогу козацькому гетьману Богдану Хмельницькому. За це, в тому ж році польський гетьман Любомирський знищив СемиГороддя, помстившись трансільванцям за їхній виступ проти Польщі. Польський сучасник пише: «Любомирський все винищив — волосся на голові встає…». Планомірні «пацифікації» — приборкання — каральні акції нечуваної жорстокості, що тяглися до самого 1660 р., а край піддався спустошення.

За російськими джерелами в період Наполеонівських війн генерал Суворов мав честь пройти маршем зі своїми військами через Руський шлях в своєму знаменитому поході в Альпи.

Надалі сільська громада знову з'являється в епіцентрі військових подій Першої світової війни. Під час Брусилівського прориву загін Січових Стрільців у складі австро-угорських військ обороняв Верецький перевал від натиску російської армії. Однак, росіянам вдалося захопити тимчасово території по лінії Ужок-Гусний-Біласовиця завдяки обходу через Руську путь.

Біласовиця як поселення прикордонників набуває подальшого розвитку після створення Чехословацької республіки 1919 року.

казарма з вбудованим дзотом

. Агресивна політика сусідніх держав і надмірна кількість терористичних атак на землях Підкарпатської Русі змушувало керівництво Чехословаччини до перебудови військових оборонних об'єктів. У 1936 році на території громади побудовано двоповерхову укріплену казарму з вбудованими дзотами для прикордонної варти. Об'єкт чеської військової інженерної думки ледь не єдиний в регіоні зберігся до наших днів практично без змін.

До речі, на вершині гори Пікуй в 1936 році жителі села Гусний встановили обеліск на честь першого президента Чехословаччини Томаша Масарика в подяку за розвиток верховинського краю.

Після приєднання Підкарпатської Русі до Угорщини 1939 р. оборонні споруди використовувалися за призначенням на польсько-угорському кордоні. А під час наступу Червоної Армії 1944 р. (1 гвардійської армії у складі 4-го Українського фронту для обходу лінії Арпада, протягом 18 днів штурмувала цю ділянку без підтримки артилерії, оскільки гарматні трактори та колісні тягачі не могли здолати місцеві скельні підйоми) фортифікаційні об'єкти були інтегровані в оборонну систему лінії Арпада.

Пам'ятки[ред. | ред. код]

  • Пікуй — ботанічний заказник місцевого значення

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]