Білас Василь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Василь Білас
Василь Білас 2.jpg
Василь Білас
Народився 17 вересня 1911(1911-09-17)
Трускавець, Львівська область, Українська Радянська Соціалістична Республіка
Помер 23 грудня 1932(1932-12-23) (21 рік)
·страта окупаційною польською владою
Поховання
Діяльність політик
Відомий завдяки діяч ОУН, член дрогобицької бойової групи ОУН
Партія Emblem of Organization of Ukrainian Nationalists.jpg ОУН

Васи́ль Бі́лас (17 вересня 1911, м. Трускавець — 23 грудня 1932, м. Львів) — діяч ОУН, член дрогобицької бойової групи ОУН.

29 серпня 1931 в результаті атентату, здійсненого боївкарами ОУН Василем Біласом і Дмитром Данилишиним, був страчений (убитий) у Трускавці польський політик, видавник, публіцист, один з діячів прометеїзму Тадеуш Голувко.

Брав участь у експропріаційних акціях з метою отримання коштів для діяльності ОУН. У листопаді 1932 року разом з іншими бойовиками здійснив напад на пошту у м. Городку, але був заарештований разом із Дмитром Данилишиним і страчений у грудні того ж року.

Життєпис[ред. | ред. код]

Дитинство та юність[ред. | ред. код]

Василь Білас в пластовому однострої

Народився 17 вересня 1911 року в Трускавці (тоді Дрогобицький повіт, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина, нині Львівська область, Україна).

Після закінчення семирічної школи працював продавцем. Кілька разів його судили за участь у Пласті в Дрогобичі. Належав до пластового куреня ім. Івана Богуна у Дрогобичі (пластовий курінь Івана Богуна у Львові).

Напад на пошту в Городку (30 листопада 1932)[ред. | ред. код]

Василь Білас разом з іншими бойовиками ОУН здійснив експропріацію пошти у місті Ґрудек Ягеллонський (тепер м. Городок Львівської області).

План нападу[ред. | ред. код]

Згідно з донесенням членів ОУН, котрі діяли в Городку, було визначено час нападу на пошту та розроблено план дій. Група нападу складалася з дванадцяти чоловік. Двоє з них були з Дрогобиччини, з так званої трускавецької п'ятірки. Це — Василь Білас та Дмитро Данилишин, які виявилися добрими виконавцями під час нападу на пошту в Трускавці та банк в Бориславі, а також під час вбивства польського державного діяча Тадеуша Голувка, що сталося 29 серпня в Трускавці. Старшим у групі було призначено Мирослава Юрія Березинського — брата дружини Романа Шухевича. Згідно з планом, гроші повинні були взяти Василь Білас та Дмитро Данилишин, а решта учасників — забезпечити успішне виконання акції та відступ.

Здійснення нападу[ред. | ред. код]

Зліва направо: Василь Білас, Дмитро Данилишин, Маріян Жураківський під час судового процесу 17-22.12.1932 р. у Львові

30 листопада було похмуро і сиро, запалений шувар не розгорівся — отже, план нападу уже на цьому етапі зривався. Несподівано виявилось, що пошта має добре озброєну охорону, і коли бойовики, ввійшовши в середину, наказали піднести в гору руки і не рухатись, на них посипались постріли. В результаті перестрілки було смертельно поранено Юрія Березецького та Володимира Старика.

Як стало відомо під час слідства, група розділилась надвоє. Василь Білас та Дмитро Данилишин пішли в сторону Трускавця разом з С. Куспіся — через Глинну Наварію, щоб там на залізничній станції сісти у поїзд, доїхати до Стрия, а звідти потрапити у Дрогобич та в Трускавець. Перед Наварією Куспісь, розпрощавшись з товаришами, повернув додому, а Білас та Данилишин пішли далі. На цей час про події в Городку вже знали всі постерунки поліції. Десь близько 23.15 в Глинній Наварії для перевірки документів вийшов комендант станції Котяг з поліцейським. Побачивши двох підозрілих людей, вони підійшли і попросили документи. Данилишин розрядив пістолет: Котяг був убитий на місці, а поліцейський помер у лікарні. Далі втікачі пішли через село Черкаси, а потім по залізничному насипові, де їх зустрів польський залізничний, і зауважив, що йти так не можна. Білас та Данилишин пішли полем до села Розвадів, гадаючи перейти тамтешній міст через Дністер і стежками Білецького лісу вийти на шлях до Стрия, а звідти піти на Дрогобич, а там — і на Трускавець. Тим часом польський залізничник доніс поліцейським, що бачив двох підозрілих людей. У Розвадові Біласа і Данилишина зустріла юрба українських селян, які вбачали в них справжніх злодіїв. Хлопці змушені були, відстрілюючись втікати до села Верин. Вбрід перейшли Дністер, але там їх чекали уже переслідувачі. Білас вистріляв усі патрони, і попросив Данилишина застрілити його і себе. Натовп, побачивши, що грабіжники без набоїв, почав їх бити.

В той час надійшов священик Киндій і намагався заспокоїти натовп, хоч це йому давалося нелегко. По його словах, коли незнайомі йому люди прийшли до тями, вони зблизились і взялись за руки. Потім вищий промовив: «Ми є члени української організації. Ми боремось за Україну. Як ви будете так воювати, то України ніколи не будете мати!». Потім вони поцілувались на прощання. Люди похилили голову і не знали що робити, а тим часом надійшла поліція.

Суд[ред. | ред. код]

Пам'ятник загиблим і страченим учасникам нападу на пошту в Городку : Юрію Березинському, Володимиру Старику, Василю Біласу і Дмитру Данилишину

Адвокатський захист Василя Біласа та Дмитра Данилишина оплатив Каленик Лисюк[1].

Коли отець свідчив на суді, після того, як він процитував одного з вояків, він помовчав, опановуючи себе, тоді коли Данилишин вибухнув плачем. Білас, який був племінником Данилишина (рідного брата матері Василя Біласа), обняв його і поцілував. В останньому слові Данилишин сказав: «Я знаю, що мене жде. Я був і є на все підготований. Тільки шкодую, що не зможу дальше працювати для нашої неньки України!» Василь Білас у наданому йому слові заявив: «Я свідомий своєї вини і кари. Я український націоналіст і революціонер. Але в своєму житті я поповнив один злочин, а саме: під час слідства, бажаючи проволікти свою справу, я кинув підозріння на свого товариша Коссака. Я є свідомий того злочину й тому ще раз на цьому місці стверджую, що товариш Коссак є рішуче невинен і ще раз невинен».

Данилишина, Біласа, Жураківського було засуджено до смертної кари. Потім Жураківського було помилувано: його засудили до 15 років ув'язнення.

Страта[ред. | ред. код]

Страта відбулася 24 грудня 1932 року, на саме латинське Різдво Христове на подвір'ї колишнього монастиря Бригідок у Львові (тоді окупований Польською республікою). У момент страти Біласа і Данилишина по всьому краї дзвонили дзвони, які почули хлопці перед стратою. В Городку дзвони не вмовкали три дні, і поліція побоялась втручатись із своїми заборонами. Василю Біласу було 21, Дмитру Данилишину — 25.

Могили Василя Біласа і Дмитра Данилишина на Янівському цвинтарі 12 грудня 2007 року. На могилах лежать курінні хустки пластового куреня ім. Івана Богуна

«Засудженим»[ред. | ред. код]

Пам'ятник Біласу і Данилишину в Трускавці

Олена Теліга
Біласові й Данилишинові

Як ми можемо жити, сміятись і дихать?
Як могли ми чекати — не битись, а спать
В ніч, коли у в'язниці спокійно і тихо
Ви збиралися вмерти — у шість двадцять п'ять.

І коли приволікся заплаканий ранок,
Вас покликала смерть у похмурій імлі —
А тепер наші душі і топчуть, і ранять
Ваші кроки останні по зимній землі.

А тепер в кожнім серці пожежу пригаслу
Розпалили ви знову — спаливши життя.
І мов гімн урочистий, мов визвольне гасло,
Є для нас двох імен нерозривне злиття.

Над могилою вашою тиша і спокій,
Та по рідному краю — зловіщі вогні.
І піти по слідах ваших скошених кроків
Рвучко тягнуться сотні окрилених ніг.

Вшанування[ред. | ред. код]

У 1993 році в Трускавці було встановлено пам'ятник Біласу і Данилишину, який виконали з бронзи скульптор Б. Кравець та архітектор М. Криницький.

У червні 2008 року в Трускавці, на місці будинку у якому народився та жив Василь Білас, відкрили пам’ятний знак на його честь[2].

У Львові на будівлі в'язниці «Бригідки» 23 грудня 2017 року в день 85-ої річниці страти героїв відкрили меморіальну таблицю на честь бойовиків ОУН Василя Біласа і Дмитра Данилишина.[3]

Іменами Біласа і Данилишина названі вулиці в Калуші, Львові, Трускавці.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]