Біла Криниця (Глибоцький район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Біла Криниця
Успенський собор старообрядців.jpg
Країна Україна Україна
Область Чернівецька область
Район/міськрада Глибоцький
Рада/громада Старововчинецька сільська рада
Код КОАТУУ 7321086303
Облікова картка Біла Криниця 
Основні дані
Засноване 17601780
Населення 169 осіб
Поштовий індекс 60440
Телефонний код +380 3734
Географічні дані
Географічні координати 47°58′37″ пн. ш. 25°53′00″ сх. д. / 47.97694° пн. ш. 25.88333° сх. д. / 47.97694; 25.88333Координати: 47°58′37″ пн. ш. 25°53′00″ сх. д. / 47.97694° пн. ш. 25.88333° сх. д. / 47.97694; 25.88333
Середня висота
над рівнем моря
450 м
Відстань до
обласного центру
45,1 км
Відстань до
районного центру
18,9 км
Місцева влада
Адреса ради 60440, Чернівецька область, Глибоцький район с. Старий Вовчинець
Сільський голова Остафійчук Петро Радулович
Карта
Біла Криниця. Карта розташування: Україна
Біла Криниця
Біла Криниця
Біла Криниця. Карта розташування: Чернівецька область
Біла Криниця
Біла Криниця

Біла Криниця у Вікісховищі?

Бі́ла Крини́ця — село Глибоцького району, Чернівецької область. Розташоване за 18 км від райцентру (автошлях Т 2636), поблизу кордону з Румунією Біла КриницяКлимоуці.

Світовий духовно-історичний центр старообрядництва. У 1996 році в Білій Криниці проходив всесвітній старообрядницький собор.

У старообрядництві це невеличке село на кордоні з Румунією відоме тим, що тут 28 жовтня 1846 року було відновлено ​​тричинну ієрархію — у сущому сані до старообрядців приєднався митрополит Амвросій. До 160-річчя цієї події 14-17 вересня 2006 року в українському селі Біла Криниця пройшов Освячений собор старообрядницької церкви.

Географія[ред. | ред. код]

На північному заході від села бере початок річка Тарнаука, ліва притока Сучави.

На півдні від села на українсько-румунському кордоні бере початок річка Русулуй, ліва притока Сучави.

Історія[ред. | ред. код]

Село розташоване в історичному регіоні Буковина. Із січня 1775 року в імперії Габсбурґів (Австрія). Від 28 листопада 1918 року село Біла Криниця опинилося у складі Румунії (повіт Радівці). Тоді велику частину населення становили російські липовани.

Із 28 червня 1940 року Північна Буковина стала частиною СРСР. Радянські війська з'явилися у селі 30 червня. Митрополит Силуан Кравцов, тяжко хворий на той момент, був змушений покинути Білу Криницю й вирушив у Бреїлу (Румунія), де отримав притулок.

Біла Криниця — центр поселення старовірів на Буковині, резиденція старообрядницького архієрея. Російські старообрядці (інші назви:  липовани, пилипони) прибули на Буковину з Причорномор'я, Молдавії, Валахії та Бессарабії в 17601780-х pp. Поселення липован з'явилися у трьох повітах. Австрійська влада, зацікавлена у заселенні Буковини, ставилася до прибульців прихильно. Патентом від 1783 року імператор Йосиф II звільнив їх від податків на 20 років і гарантував свободу віровизнання. За невелику плату переселенці одержали землю й були звільнені від панщини, а також на 50 років — від військової служби.

Старообрядництво[ред. | ред. код]

За матеріальної допомоги одновірців із Росії село мало свій церковний центр: монастир і собор. На базі чоловічого Білокриницького монастиря в 1844 році було створено єпархію, а з 1846 — ієрархію на чолі з митрополитом (Білокриницька митрополія), яка висвячувала священиків і єпископів для старообрядців усього світу.

Село стало центром відновлення ієрархії російської старообрядницької діаспори (т. зв. поповців, які, на відміну від безпоповців, мали священиків та визнавали таїнства). 28 жовтня 1846 року в Білій Криниці, у Покровському соборі, відбулося приєднання митрополита Амвросія до Православної старообрядницької церкви.

Покровський монастир був найбільшим духовно-просвітницьким центром на Буковині. Тут проживали митрополит, єпископ, вікарій, священноінок, два ієродиякона, по тридцять ченців і послушників. У монастирі була зібрана велика бібліотека, переписувалися книги, зберігався архів митрополії. На території обителі розташовувалися Покровський собор, храм Св. Миколи, митрополичі палати, двоповерховий братський корпус.

Наприкінці 1940-х років Покровський монастир було зруйновано. На монастирському цвинтарі збереглися могили білокриницьких митрополитів, ченців Павла й Алімпія — місцевих святих.

У 1940-х митрополію перенесено до Румунії. Нині резиденція митрополита білокриницького — Браїла.

 У роки радянської влади собор був закритий і тільки в кінці 1980-х років його повернуто віруючим. У 1992 році знову освячений. Успенський собор донині належить жіночому старообрядницькому монастиреві.

У 1988 р. в Білій Криниці створено музей старообрядництва, але в 1996 р. його було закрито у зв'язку зі скороченням витрат державного бюджету, а експонати передано в обласний краєзнавчий музей.

На місці чоловічого монастиря, постраждалого під час Другої світової війни, облаштовано прикордонну заставу.

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Великий митрополичий собор збудовано в 1900—1908 роках на кошти московського купця Гліба Степановича Овсянникова в пам'ять про сина Олександра, який помер молодим. Автор проекту - придворний архітектор австрійського імператора В.І. Клік. Храм освячено в ім'я Успіння Пресвятої Богородиці митрополитом білокриницьким Макарієм у співслужінні архієпископа московського Іоанна. В його декоративному оформленні чітко простежуються риси російської архітектури XVII—XVIII ст. Споруда нагадує Собор Василя Блаженного в Москві. Поблизу — Космодем'янська церква XVIII-XIX століття, типово української дерев'яної архітектури.

Про життя старообрядців у Білій Криниці писали Л. Толстой, В. Короленко, А. Герцен, Федір Чащин.

Світлини[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]