Біла революція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Шах, що роздає земельні акти

Бі́ла револю́ція (перс. انقلاب سفیدEnghelāb-e Sefid, Енгелаб-е-Сефід) — цикл реформ, проведених шахом Ірану Мохаммедом Реза Пехлеві в 1960-1970-х роках з метою подолання феодальних пережитків і інтеграції в світову капіталістичну систему. Шість пунктів економічних і соціальних реформ дістали всенародне схвалення на референдумі 26 січня 1963 року. Десятки мільярдів нафтодоларів вкладалися в престижні проекти соціально-економічного перевлаштування суспільства. Була проведена аграрна реформа, яка наділила селян землею.

Причини[ред.ред. код]

«Біла революція» була обумовлена як внутрішніми потребами модернізації країни, так і наполяганнями США (Президент Джон Кеннеді вважав, що американська допомога союзникам не може замінити внутрішніх перетворень в цих країнах). Оскільки велика частина панівного класу, пов'язана з напівфеодальним землеволодінням, не бажала змін, шах розпустив Меджліс і проводив реформи своїми декретами.

Аграрна реформа[ред.ред. код]

Найважливішою реформою була аграрна, проведена у декілька етапів і що ліквідувала залишки феодалізму на селі. У першій половині 1960 рр. площа землеволодіння обмежувалася землями одного села, а решта передавалися безземельним селянам на виплату на 15 років. У середині 1960 рр. був введений максимум землеволодіння 30 га зрошуваних і 200 га богарних земель (встановлювався привілей до 500 га господарствам, що застосовують капіталістичні методи с/г виробництва).

На початку 1970 держава створювала умови для кооперативного руху і для крупних зернових господарств на державних землях. В цілях загальнокультурного підйому села туди були направлені добровольці-військовозобов'язані з Корпусів освіти і охорони здоров'я.

Наслідки аграрних перетворень були неоднозначні і суперечливі. У 1960-х селянське безземелля (60 % селян) змінилося селянським малоземеллям (іншого при обмеженості орних угідь в цій країні і не могло бути), але соціальна база шахського режиму в селі різко збільшилася на вказане десятиліття. З іншого боку, парціалізоване с/г в ці роки саме стало споживати велику частину виробленої продукції і у зв'язку з незабезпеченістю міст продовольством Іран був вимушений вдатися до с/г імпорту. Таким чином, вже в 1960-х рр. спостерігаються протилежні соціальні і економічні наслідки аграрних перетворень.

У 1970-і рр. виявилося, що темпи аграрних перетворень в країні виявилися дуже високими: на зміну феодальному безземеллю селянства через короткий період малоземелля приходить процес обезземелення села, що обуржуазнювалося, землі якого інтенсивно переходять в руки сільської куркульської верхівки і тих же колишніх поміщиків (близько 30 % сільського населення). До 41 % селянства було вимушено в 1970-х рр. мігрувати в міста, що не потребували такої кількості робочої сили, і склали там значний шар маргіналів, вибухонебезпечний в плані соціального протесту, традиційно масового в цій країні.

Інші царини[ред.ред. код]

Період «Білої революції» характеризується швидкими темпами промислового зростання завдяки політиці реформізму, що проводиться шахом, і припливу нафтодоларів, особливо з 1973. ВНП на душу населення збільшився за 1963—1978 зі 100 дол/особу до 1521 дол. Темпи приросту промвиробництва становили 8,8 % в рік в 1962—1968 рр., 11,5 % в 1969—1972 рр., 26 % в 1973—1978 рр. Проте ці блискучі показники були досягнуті в основному за рахунок поступу, який блокує можливості демократичного розвитку капіталізму знизу з втягуванням в ринкові відносини основної маси населення. Отже, капіталістичний прогрес забезпечував засоби для існування незначної частини населення. В той же час не лише в селі, але і в місті старі форми існування руйнувалися швидше за затвердження нових.

Недоліки[ред.ред. код]

Трагедія Ірану епохи «Білої революції» полягало в тому, що темпи модернізації країни були дуже швидкими, реформи недостатньо враховували національно-релігійну специфіку, а тому натрапили на дуже серйозний опір — культурно-цивілізаційну реакцію традиційного іранського суспільства на затвердження нових ринкових норм і умов існування, очолену шиїтським духівництвом. Згубними для «Білої революції» виявилися дуже великі доходи від нафти (в результаті підвищення цін на неї в 1973—1978 р. казна отримала понад 100 млрд нафтодоларів, з яких 40 млрд було витрачено на силові структури і стільки ж на державні промислові проекти). Унікальне явище в світовій практиці реформ — наявність засобів, і наявність потужного репресивного апарату спонукали шаха ігнорувати опозиційні перетворення використанням сили (замість копіткої роботи з опозицією для її розколу і залучення частини її на свою сторону шах практикував її повне придушення).

Чисельне шиїтське духовенство (лише у містах їх 15 000 осіб у 5 400 мечетях) виступало проти реформування систем освіти і судочинства в світському спрямуванні, побоюючись втратити свою ідеологічну монополію і вплив на маси. Посягання світської влади на свої традиційні привілеї улеми трактують як посягання на ісламські засади. В період «Білої революції» шах цілеспрямовано обмежував своїми реформами не лише політико-ідеологічну роль духовенства, але і його економічну потужність (секуляризація церковної земельної власності), чим налаштував його проти себе.

Серйозну роль у поразці «Білої революції» відіграло також дещо нереальні плани шаха, який висловив ідею перетворення Ірану на наймогутнішу державу Азії, швидкими темпами перейти з феодального у ядерний вік. Іранська економіка не витримала цих планів і вже з 1977 Іран відчув перші риси економічної кризи. Країна була вимушена масово імпортувати продовольство з-за кордону.

Біла революція закінчилася реакцією у вигляді Ісламської революції 1979.

Посилання[ред.ред. код]

Прапор Ірану Це незавершена стаття про Іран.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.