Білецький Платон Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Платон Олександрович Білецький
Білецький Платон.jpg
Народився 8 листопада 1922(1922-11-08)
Харків, Українська СРР
Помер 6 травня 1998(1998-05-06) (75 років)
Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Громадянство СРСР СРСР, Україна Україна
Діяльність художник
Галузь історія мистецтв і мистецтвознавство
Alma mater Московський державний академічний художній інститут імені В. І. Сурикова, Харківське державне художнє училище і Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
Науковий ступінь доктор мистецтвознавства[d]
Вчене звання професор[d]
Знання мов російська[1]
Заклад Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
Членство Спілка художників СРСР і НАН України
Партія КПРС
Батько Білецький Олександр Іванович
Брати, сестри Білецький Андрій Олександрович
Нагороди Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1982

Плато́н Олекса́ндрович Біле́цький (8 листопада 1922, Харків — 6 травня 1998, Київ) — український мистецтвознавець. Доктор мистецтвознавства (1971). Член-кореспондент НАН України (1995).

Біографічні дані[ред. | ред. код]

Народився 8 листопада 1922 року в Харкові. Син літературознавця Олександра Івановича Білецького. Онук ґрунтознавця Івана Івановича Білецького. Молодший брат мовознавця Андрія Олександровича Білецького.

У 1939—1941 роках навчався в Харківському художньому училищі (у С. Бесєдіна). У 1943—1944 роках — у Московському (у К. Єлеви) і 1944—1949 роках — КиївськомуО. О. Шовкуненко) художніх інститутах, з 1959 року — його викладач (з 1969 року — професор). Член КПРС з 1952 року.

У 1982 році став лауреатом Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка за книги «Український портретний живопис XVII—XVIII століть» і «Українське радянське мистецтво».

"У 1990-х прикутий до ліжка батько-засновник українського мистецтвознавства Платон Білецький, котрий у часи полювання на націоналістичних відьом при Щербицькому залишався єдиним у Київському державному художньому інституті (нині — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури), хто принципово викладав українською, та одним із небагатьох представників офіційної інтелігенції, хто відмовився підпису - вати листи проти Василя Стуса, мусив за безцінь розпродати сімейну бібліотеку з прижиттєвими виданнями Вольтера та кримські пейзажі Максиміліана Волошина. Він продовжував читати лекції про українське мистецтво, у якому зробив кілька відкриттів — вперше звернув увагу на феномени української народної картини «Козак Мамай», іконографію якого порівняв з буддистськими зображеннями; україн - ської народної ікони як мистецької цінності та сарматського портрета як писаного з небіжчиків. А також розповідав про сучасне західноєвропейське мистецтво, зокрема про Рене Маґрітта й Сальвадора Далі, яких радянське мистецтвознавство засуджувало однозначно. Приймаючи студентів у будинку з меморіальною дошкою на честь свого батька, світової слави філолога Олександра Білецького, Платон Олексан - дрович любив звернути увагу присутніх на монументальну мармурову люстру над столом: «Це — символ сталості в цьому світі. Скільки пам’ятаю цей дім, вона завжди тут була. І залишиться».

Проте 1997-го апартаменти в будинку на затишній Микільсько-Ботанічній вулиці в центрі отримав один із кримінальних авторитетів Києва. Життя таких людей було нервове, бандита дратувало, що до Білецького постійно ходять групами молоді люди. Авторитет придбав професорові квартиру на Кловському узвозі і викупив його помешкання. Кремезні молоді люди у спортивних костюмах знесли сходами паралізованого Платона Білецького в кріслі, а слідом і мармурову люстру, яка не відповідала смакам нового власника. Символ сталості збанкрутував. За рік Платон Білецький помер, дивлячись на гірку посмішку Вольтера, чий бюст прикрашав стіл біля його ліжка. Уже не з благородного дерева стіл, а пластмасовий."[2]

Могила Платона Білецького

Жив у Києві. Помер 6 травня 1998 року. Похований на Байковому кладовищі поруч з батьком і братом (ділянка № 6).

Праці[ред. | ред. код]

Шевченківська тема[ред. | ред. код]

Автор книжки про Тараса Шевченка «Шевченко в Києві» (Київ, 1962) та статей:

  • «Задуми Шевченка-художника» (в кн.: «Тарас Шевченко — художник», збірка 1. Київ, 1963);
  • «Шевченко і Рембрандт» (в книзі: «Збірник праць сьомої наукової шевченківської конференції», Київ, 1959);
  • «Місце Шевченка-художника в історії мистецтва» (в книзі: «Збірник праць ювілейної тринадцятої наукової шевченківської конференції», Київ, 1965).

Премія імені Платона Білецького[ред. | ред. код]

КОНСХУ заснувала щорічну премію імені Платона Білецького: «Премія ця для мистецтвознавців вважається надзвичайно почесною нагородою за професіональні заслуги, тому що названа славетним ім'ям видатного вченого, доктора мистецтвознавства, члена-кореспондента НАН України, дійсного члена Національної академії мистецтв України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Платона Олександровича Білецького (1922-1998 рр.). Він був неперевершеним педагогом, у якого навчались в НАОМА (в минулому - Київський державний художній інститут), усі мистецтвознавці поколінь 1960-1990-х рр., зокрема і З.Чегусова. Платон Білецький, який відомий своїми фундаментальними науковими працями, присвяченими Г. І. Нарбуту, Т. Г. Шевченку, М. Г. Дерегусу, українському мистецтву 17-18 століть, українському портрету того ж періоду, українському мистецтву у світовому художньому процесі, закарбувався в пам'яті його учнів і колег яскравою особистістю з потужним інтелектом космічного масштабу і глибинними знаннями всесвітньої історії мистецтва: незабутня персона в національній культурі України.» [3]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Identifiants et RéférentielsABES, 2011.
  2. Дорошенко, Костянтин (2018). Паркомуна. Місце. Спільнота. Явище (Українською). Київ: PinchukArtCentre. с. 163. ISBN ISBN 978-966-97696-4-0. 
  3. Тамара Придатко. Новий лауреат мистецької премії імені Платона Білецького. 2017. [1]

Література[ред. | ред. код]