Біличі (Київ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Адміністративно-територіальний поділ Києва
Біличі
Київ
Біличі

Житловий масив Біличі і Святошинське озеро
Загальна інформація
50°27′51″ пн. ш. 30°20′42″ сх. д. / 50.46417° пн. ш. 30.34500° сх. д. / 50.46417; 30.34500Координати: 50°27′51″ пн. ш. 30°20′42″ сх. д. / 50.46417° пн. ш. 30.34500° сх. д. / 50.46417; 30.34500
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Район Святошинський
Адмінодиниця Київ
Головні вулиці Проспект Академіка Палладіна, вулиця Академіка Булаховського, Ірпінська вулиця, Чорнобильська вулиця
Транспорт
Метрополітен «Академмістечко»
Залізнична інфраструктура з. п. Новобіличі
Зовнішні посилання:
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Карта
Біличі. Карта розташування: Київ
Біличі
Біличі
Біличі (Київ)
План с. Біличі (1842). Через село пролягав рів Шалена Баба, вгорі — річка Борщагівка і Святошинський став, ліворуч – Біличанський шлях, праворуч — шлях на Романівку

Бі́личі — історична місцевість, селище і житловий масив міста Києва. Розташовані між проспектами Перемоги, Академіка Палладіна, вулицею Академіка Булаховського і лісом.

Історія[ред.ред. код]

Село Біличі[ред.ред. код]

Карта орієнтована на північ

Вперше згадане 1160 року як поселення Буличі. Назва від імені Булич. (За іншою версією, назва поселення пов'язана з арабським словом بلوط (булуч) — «дубовий гай»: поблизу Біличів протікає річка Нивка (притока Ірпіня), обабіч берегів якої тягнувся дубовий ліс.) Під сучасною назвою — з XVI століття. В XVIII століття належали Києво-Печерській лаврі. З утворенням Київської губернії (1797 рік), Біличі увійшли до складу Білогородської волості Київського повіту і губернії, з 1828 року — до Петропавлівсько-Борщагівської волості, пізніше — знову до Білогородської волості. Після секуляризації церковних земель 1786 року селяни с. Біличі потрапили до категорії казенних, тобто державних селян і сплачували державі податок та оброк у розмірі 3 крб. 53 коп. з душі на рік.

Поділялося на такі кутки: Босьонки, Вовки, Ґалаґани, Деркачі, Мовчуни, Сажалки, Сивані, Хайли, Фузики, Цундарі, Шуляки[1].

Босьонки розташовувалися в районі нових кварталів сучасної Чорнобильської вулиці та були знесені наприкінці 1980-х років.

Вовки є наймолодшим кутком села і розташовуються у його західній частині.

Ґалаґани розташовані у північно західній частині села (кінцева частина вулиці Обухівської).

Деркачі розташвоувалися у східінй частиніс ела, в районі початку вулиці Осінньої.

Мовчуни розташовувалися у південно-західній частині села і були майже повінстю знесені на межі 1980-90-х років (локалізація - кінцева частина вулиці Ушакова та прилеглі вулиці).

Сажалки розташовувалися у південно-східній частині села, локалізація - на місці школи №288, вул. Ірпінська, 68-А.

Сивані розташовані у східінй частині села, прилеглій до проспекту Палладіна.

Фузики розташовувалися дещо на південнй схід від географічного центру села, цей куток був найстарішим, розташовувався вздовж нинішньої Чорнобильської вулиці в районі перехрестя з вулицями Ірпінською та Прилужною; знесений у 1980-ті роки.

Хайли розташовані у північній частині села, біля кладовища.

Цундарі розташовані у північно-східній частині села, біля стику проспекту Палладіна та вулиці Булаховського.

Шуляки розташовані у північній частині села.

У 19321933 роках під час штучного Голодомору загинуло 250 мешканців села Біличі.

Перше включення Біличів до Києва відбулося в жовтні 1923 року. У зв'язку з частими реформами, статус села постійно змінювався. У 1923–1927 роках село входило до Будаївського, а в 19271930 роках — до Київського району Київської округи. У 19301937 роках с. Біличі входило до Київської приміської смуги з безпосереднім підпорядкуванням міськраді, воно було центром Білицької сільради. У 19371966 роках Біличі входили до Києво-Святошинського району Київської області.

Житловий масив Біличі[ред.ред. код]

2 лютого 1966 року село Біличі включено до меж міста Києва, а 24 лютого 1966 року — до складу Жовтневого району Києва. У 1973 році утворено Ленінградський район Києва, куди увійшов масив Новобіличі.

З 1988 року на знесеній південній частині селища Біличі та північно-західній частині Святошина (між проспектами Академіка Палладіна і Чорнобильською вулицею) звели однойменний масив, який складається з чотирьох мікрорайонів:

На території житлового масиву розташовані школи № 50, 287, 288 і 304, центри первинної медико-санітарної допомоги № 1 (вул. Академіка Єфремова, 11) і № 3 (вул. Чорнобильська, 5/7), автобусна станція № 5 «Дачна» (проспект Перемоги, 142).

Від Святошина до селища Біличі пролягав Біличанський шлях, на якому виникли сучасні вулиці Біличанська і Василя Стуса. Окрім того, у 1900–10-х роках існувала Біличанська вулиця (сучасна Чорнобильська вулиця).

Зображення[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Сергій Вакулишин. Топонімія Києва ХХ ст. К., 2014

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]