Вивірка звичайна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Білка)
Перейти до: навігація, пошук
Запит Білка перенаправлено сюди. Для інших значень див. Білка (значення)
Вивірка звичайна
Eichhörnchen Düsseldorf Hofgarten edit.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Надряд: Гризуни (Rodentia)
Ряд: Мишоподібні (Muriformes)
Підряд: Вивірковиді (Sciuromorpha)
Родина: Вивіркові (Sciuridae)
Рід: Вивірка (Sciurus)
Підрід: Sciurus s. str.
Вид: Вивірка звичайна
Біноміальна назва
Sciurus vulgaris
Linnaeus, 1758
Розповсюдження вивірки звичайної
Розповсюдження вивірки звичайної
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Sciurus vulgaris
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Sciurus vulgaris
EOL logo.svg EOL: 1037909
ITIS logo.svg ITIS: 180171
IUCN logo.svg МСОП: 20025
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 10001
Fossilworks: 104235

Ви́вірка звича́йна[2][3], або лісова́[4], або руда́[4] (Sciurus vulgaris), також білка[5][6], або білиця[7] — вид ссавців родини Вивіркові, представник надряду гризунів. Поширений у Євразії, веде деревний спосіб життя.

Термінологія[ред.ред. код]

Цей вид вивірок має надзвичайно велику кількість вернакулярних назв. У літописних джерелах його називали віверицею, пізніше — виверицею, у суміжних мовах отримали поширення дуже різноманітні словоформи на основі «vever» — «ваверка» у Білорусі, «voverė» у Литві, «вивірка» в Україні, «veverka» в Чехії, «veverica» у Словаччині, «veveriţă» в Румунії тощо. Східні популяції іменують «векша» (європейська частина Росії) та «телеутка» (Сибір, Алтай). Остання форма інтродукована в Україні.

В українській мові на Наддніпрянщині на позначення цього виду здебільшого використовували слово "білка", про що свідчить зокрема Іван Огієнко у своєму Стилістичному словнику української мови (виданому у Львові 1924 року).[8][6] Більшість загальних словників української мови різних часів (зокрема словник Грінченка 1907 року[9], Історичний словник під редакцією Тимченка[10], Енциклопедія українознавства під редакцією Кубійовича[5]) подають слова «білка» та «вивірка» як синоніми, а той же Іван Огієнко надає терміну «вивірка» перевагу.

Етимологічно походження слова білиця (білка) виводять від давньої традиції іменувати коштовне (насамперед кунове) хутро як «біла».[11] Згідно з 7-томним Етимологічним словником української мови в давньоукраїнських текстах слово "білка" позначало лише рідкісний вид білих вивериць («бѣла вѣверица»).[12]

Поширення[ред.ред. код]

Вивірка поширена по всій лісовій зоні Євразії, включаючи гірські райони. В Україні вивірки мешкають переважно в межах лісової зони (Полісся, Лісостеп), проте завдяки численним спробам їх розселення зустрічаються у паркових зонах і приміських лісах багатьох районів, у тому числі й у межах степової зони (наприклад, Донецьк, Дніпро, Луганськ).

На північний схід від України поширений підвид Sciurus vulgaris ognevi Migulin, 1928 відомий як "вєкша", або "бєлка".

Морфологія[ред.ред. код]

S. vulgaris не проявляє статевий диморфізм у розмірах або кольорі хутра. Розміри (у мм): довжина тіла і голови, 206–250, довжина хвоста, 150–205, довжина задніх ступнів, 51–63, довжина вуха, 25–36.

Спинне хутро рівномірно темне, але варіює в кольорі від темно-коричневого до червоно-коричневого або від яскраво-каштанового до сіро-коричневого або чорного. Зимове хутро товсте, від темно-червоного до коричневого, сірого або майже чорного кольору на верхніх частинах тіла; густий червоно-коричневий чуб на вухах 2,5–3,5 см довжиною; хвіст має густе волосся від темного червоно-коричневого чи чорного кольору. Низ блідий, білий або кремовий. Літнє хутро червонувато-коричневого або каштанового кольору зверху; вушний чуб малий або відсутній; хвіст негусто вкритий волоссям від каштанового до кремово-білого кольору.

Колір має широку географічну варіацію. Спинний колір може бути від темно-червоного до коричневого, сірого, синюватого кольору. Хвіст, ноги, вуха і пучки волосся на вухах можуть бути одного кольору або контрастні зі спиною. Зубна формула: i 1/1, c 0/0, p 2/1, m 3/3 = 22.

2n = 40, FN = 70 і 72 хромосоми.

Відтворення[ред.ред. код]

Розмноження може відбуватись з грудня-січня, коли самці та самиці 9–10 місяців і старші стають сексуально активними, до серпня-початку жовтня, коли останній виводок перестає годуватись молоком. Два піки розмноження є протягом одного року зі спаровуванням взимку і навесні, що веде до весняних (лютий-квітень) та літніх (травень-серпень) приплодів, відповідно. Система парування: полігамно-безладна. Вагітність триває 38–39 днів, народжується від 4 до 10 (найчастіше 5—7) дитинчат. Малюки сліпі, глухі і голі при народженні, маса 10–15 г. Волосся покриває тіло за 21 день. Слух з'являється на 28–35 день, відкриваються очі на 28–32 день, годування молоком триває 8—10 тижнів чи більше.

Мінливість[ред.ред. код]

Вид надзвичайно мінливий за забарвленням і особливостями біології та екології. Окремі групи підвидів мають власні імена. Зокрема, у Карпатах та багатьох інших гірських регіонах мешкають темно-бурі (майже чорні) вивірки. На сході Європи мешкають світлі форми, яких в європейські частині Росії називають «векша» [1]. Далі на схід — у Сибіру, на Алтаї та інших місцевостях мешкає особлива група підвидів, що має назву «телеутка» [2] — вивірки з сірим (особливо у зимовий час) забарвленням хутра, часто з особливим ледь помітним хвилястим малюнком.

Багато описів присвячено мінливості забарвлення хутра. Розрізняють «сірохвосток», «бурохвосток» тощо. В Україні проводять детальні дослідження мінливості чорної й червоної форм, які межують у Прикарпатті й Закарпатті (Зізда, 2006, 2008 та ін.).

Вивірка в Україні[ред.ред. код]

Вивірка звичайна (Sciurus vulgaris) у Голосіївському парку ім. М. Рильського, Київ

В Україні цей вид представлений 4-ма підвидами:

Чисельність вивірок коливається в залежності від кліматичних умов і від врожаю основної поживи — насіння хвойних і бука. Найчисленнішою в Україні є вивірка карпатська, кількість якої в роки масового її розмноження досягає 114 особин на 1000 га лісових угідь.

Вивірка звичайна має велике промислове значення як хутровий звір. В Україні промисел вивірок раніше здійснювали в Карпатах і на Поліссі.

Вивірка як вид-символ[ред.ред. код]

Вивірка лісова є видом-символом кількох міст. Зокрема, цей вид

  • вивірка зображена на білоруській 50-копійковій купюрі

Вивірка у фольклорі[ред.ред. код]

Вивірку часто згадують у фольклорі. Серед інших є українська народна казка «Дві вивірки»[13], про ліниву й дбайливу вивірок, які врешті подружилися і разом запасали на зиму харчі.

Класифікація[ред.ред. код]

Вивірка взимку (Стрийський парк у Львові)
Вивірка біля людей
Вивірка у природі

Підвиди

  • S. v. altaicus Serebrennikov, 1928
  • S. v. anadyrensis Ognev, 1929
  • S. v. argenteus Kerr, 1792
  • S. v. balcanicus Heinrich, 1936
  • S. v. bashkiricus Ognev, 1935
  • S. v. exalbidus Pallas, 1778 — вивірка телеутка (сибірська). Поширена в Сибіру й на Алтаї, акліматизована в Криму й Подінців'ї.
  • S. v. fuscoater Altum, 1876
  • S. v. fusconigricans Dvigubsky, 1804
  • S. v. infuscatus Cabrera, 1905
  • S. v. italicus Bonaparte, 1838
  • S. v. jacutensis Ognev, 1929
  • S. v. jenissejensis Ognev, 1935
  • S. v. leucourus Kerr, 1792
  • S. v. mantchuricus Thomas, 1909
  • S. v. meridionalis Lucifero, 1907
  • S. v. ognevi Migulin, 1928 — Басейн Оки, Росія
  • S. v. orientis — Вивірка хоккайдоська (яп. 蝦夷栗鼠, エゾリス). Поширена на острові Хоккайдо, Японія.
  • S. v. rupestris Thomas, 1907
  • S. v. vulgaris Linnaeus, 1758

Примітки[ред.ред. код]

  1. Shar, S., Lkhagvasuren, D., Bertolino, S., Henttoten, H., Kryštufek, B. & Meinig, H. (2008). Sciurus vulgaris. 2008 Червоний список Міжнародного союзу охорони природи. МСОП 2008. Переглянуто 6 January 2009.
  2. Полянський, М. Зоологія. — Прага, 1874. — С. 31.
  3. Загороднюк, І.В. Дика теріофауна Києва та його околиць і тенденції її урбанізації // Vestnik zoologi. — 2003. — Вип. 37(6). — С. 29–38.
  4. а б Загороднюк, І., Дикий, І. Мисливська теріофауна України: видовий склад і вернакулярні назви // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. біол. — 2012. — Вип. 58. — С. 21–44.
  5. а б Енциклопедія українознавства (гол. ред. В. Кубійович). Париж - Нью-Йорк, 1955. с. 130
  6. а б Іван Огієнко. Український стилістичний словник. Львів, 1924. c. 52
  7. Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 182.
  8. "На Наддніпрянській Україні слово «вивірка» — невідоме, замість нього вживають слово «білка»". (І.Огієнко, Український стилістичний словник. Львів, 1924. c. 52)
  9. Словарь української мови. Том I. Київ, 1907 (репринт. вид., Київ, 1958). с. 65
  10. Історичний словник українського язика (під ред. Е. Тимченка). Харків, 1930. с. 170
  11. «Назви ссавців України і суміжних країн (суперечливі назви родів)» — веб-сайт Українського теріологічного товариства НАНУ
  12. Етимологічний словник української мови у 7 томах. Том 1, с. 196.
  13. Дві вивірки // Українські народні казки. (на сайті «Наша казка»)

Посилання[ред.ред. код]