Біловезька угода

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Біловезькі угоди)
Перейти до: навігація, пошук
Підписання угоди

Білове́зька уго́да — документ, підписаний 78 грудня 1991 року Президентом України Леонідом Кравчуком, Президентом Росії Борисом Єльциним та Головою Верховної Ради Республіки Білорусь Станіславом Шушкевичем у Біловезькій Пущі поблизу Берестя (Білорусь), яким оголошено розпуск Союзу РСР і створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). Окрема угода була укладена щодо здійснення єдиного контролю над наявною в державах ядерною зброєю.

У лютому 2013 виконавчий комітет СНД, де за правилами мала зберігатися Біловезька угода, повідомив, що має лише її копію.[1] Восени того ж року глава Державної архівної служби Ольга Гінзбург заявила, що жодна з країн-підписантів не володіє оригіналом угоди.[2]

Зміст[ред.ред. код]

Ксерокопія угоди

Угода складається із преамбули та 14 статей.

У преамбулі сторони оголосили:

« Союз РСР як суб'єкт міжнародного права та геополітична реальність припиняє своє існування.  »

Також підтверджувалася прихильність цілям і принципам Сатуту ООН та Гельсинського заключного акту.

У статті 5 задекларовано:

« Сторони визнають та поважають територіальну цілісність один одного та недоторканність існуючих кордонів в рамках співдружності.  »

Проте стаття 10 надавала право кожній із сторін призупинити дію угоди або окремих статей із попереднім оповіщенням учасників співдружності за рік.

Цікаві факти[ред.ред. код]

Леонід Кравчук (ліворуч), Станіслав Шушкевич (центр) та Борис Єльцин (2 праворуч) після підписання угоди про створення СНД у Біловезькій пущі
  • 11 грудня 1991 р. Комітет конституційного нагляду СРСР, після підписання Біловезьких угод, виступив із заявою, в якій йшлося, що одні республіки не вправі вирішувати питання, що стосуються прав та інтересів інших республік. Органи СРСР можуть припинити своє існування тільки «після рішення в конституційному порядку питання про долю СРСР».[3].
  • 17 грудня 1991 р. Рада Союзу Верховної Ради СРСР прийняла заяву у зв'язку з підписанням угоди та ратифікацією її Верховними Радами Росії, Білорусі та України, в якій оголосила прийняті рішення про ліквідацію загальнодержавних органів влади та управління незаконними і які не відповідають ситуації, що склалася, життєвим інтересам народів і зажадав скликання надзвичайного З'їзду народних депутатів СРСР.[4].
  • 15 березня 1996 р. Державна дума Федеральних зборів Російської Федерації прийняла Постанову № 157-II ГД «„О юридической силе для Российской Федерации — России результатов референдума СССР 17 марта 1991 года по вопросу о сохранении Союза ССР“»; пункт третій свідчив: «Підтвердити, що Угода про створення Співдружності Незалежних Держав від 8 грудня 1991 року, підписана Президентом РРФСР Б. М. Єльциним і державним секретарем РРФСР Г. Є. Бурбуліс і не затверджена З'їздом народних депутатів РРФСР — вищим органом державної влади РРФСР — не мала і не має юридичної сили в частині, що відноситься до припинення існування Союзу РСР».[5]. Реальних політичних наслідків дане рішення не мало.
  • У 1996 р. Президент Росії Борис Єльцин заявив, що шкодує про підписання ним Біловезької угоди.[6]
  • Суперечки з приводу оцінки значення Біловезької угоди і подій, що послідували, тривають донині. Біловезька угода стала одним з епізодів звинувачення проти Бориса Єльцина, при спробі усунути його від посади глави держави у травні 1999 р. Спеціальна комісія Державної думи Федеральних зборів Російської Федерації встановила, що Єльцин, підписавши Біловезьку угоду, пішов на грубе порушення статей 74-76 Конституції СРСР 1977 р., Закону СРСР від 03 квітня 1990 р. «О порядке решения вопросов, связанных с выходом союзной республики из СССР», статей 4, 5, 68, 70, 71, 76 Конституції РРФСР 1978 р., статей 4, 6 Закону РРФСР від 24 квітня 1991 року «О Президенте РСФСР», і скоїв зазначені дії всупереч волі народів РРФСР про необхідність збереження СРСР, висловленої під час всенародного голосування (референдуму), що відбувся 17 березня 1991 р. Також комісія прийшла до висновку, що, будучи Президентом РРФСР, Єльцин вчинив дії, що містять ознаки тяжкого злочину, передбаченого статтею 64 КК РРФСР, і полягають у зраді Батьківщині шляхом підготовки та організації змови з метою неконституційного захоплення союзної влади, скасування діявших тоді союзних інститутів влади, протиправної зміни конституційного статусу РРФСР.[7]. Однак ця спроба відмови Б. М. Єльцина від посади президента РФ не набрала достатньої кількості голосів у парламенті.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]