Білоруська Народна Республіка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Беларуская Народная Рэспубліка
Білоруська Народна Республіка
1918 – 1919
Прапор Герб
Прапор Герб
Гімн
біл. Мы выйдзем шчыльнымі радамі
«Ми вийдемо щільними рядами»
Розташування Білоруська Народна Республіка
Карта Європи з кордонами, на які претендувала БНР у 1918 р.
Столиця 1918  Мінськ · Вільно
1918–1919  Гродно
Столиця в екзилі 1919–1923  Каунас
1923–1945  Прага
1948–1970  Париж
1970–1983  Торонто
1983–дотепер  Оттава
Мови Білоруська
Релігії Християнство
Форма правління Республіка
Голова Ради БНР
 - 1918—1919 Ян Середа
 - 1919 Петро Кречевський
Історичний період Перша світова війна
 - Створення БНР 9 березня 1918
 - Проголошення незалежності 25 березня 1918
 - Радянська окупація 5 січня 1919
Попередник
Наступник
Flag of Russia.svg Російська Республіка
Литовсько-Білоруська Радянська Республіка Flag of the Lithuanian-Byelorussian SSR.svg
Друга Польська Республіка Flag of Poland.svg
Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Білоруська Народна Республіка

Білоруська Народна Республіка (біл. Белару́ская Наро́дная Рэспу́бліка, БНР) — білоруська держава, проголошена 1918 року. Державна мова — білоруська. Ознаки суверенітету над певними територіями зберігала понад 6 місяців.[1]

Історія[ред. | ред. код]

Передумови[ред. | ред. код]

У липні 1917 Тимчасовий уряд Росії перейшов до відкритої боротьби. Двовладдя скінчилося. Більшовики перейшли в підпілля й узяли курс на підготовку до збройного повстання. У жовтні 1917 вони здобули перемогу, і влада перейшла до рук Рад. Найвищим органом радянської влади в Білорусі був Обласний виконавчий комітет Західної области й фронту (Облвиконзах).

У той самий час (липень 1917) пожвавилися білоруські національні сили, що провели 2-й з'їзд білоруських національних організацій, ухвалили рішення домагатися автономії Білоруси в складі демократичної республіканської Росії. На з'їзді була створена Центральна рада, яка після жовтня 1917-го була перетворена у Велику білоруську раду (ВБР). ВБР не визнала владу Облвиконзаху, бо розглядала його винятково як фронтовий орган влади. Співробітництво ВБР і Облвиконзаху в справі створення білоруської державности не відбулося. У грудні 1917-го за наказом Облвиконзаху був розігнаний Всебілоруський з'їзд.

9 грудня 1917 між Радянською Росією і Німецькою імперією розпочалися мирні перемовини, які були зірвані у зв'язку з позицією Л. Троцького й більшовицького уряду. Німецьке командування віддало своїм військам наказ розпочати 18 лютого 1918 наступ, що різко загострило ситуацію на Західному фронті. Німецькі війська швидко наближалися до Гомеля й Мінська. У таких умовах керівництво Облвиконзаху й СНК Західної области вимушені були евакуюватися до Смоленська.

Проголошення[ред. | ред. код]

Перший уряд БНР

Виконком Всебілоруського з'їзду вирішив узяти владу до своїх рук. 21 лютого 1918 він звернувся до білоруського народу з Першою статутною грамотою, у якій проголосив себе тимчасовою владою на теренах Білоруси. До відкриття Всебілоруського Установчого з'їзду функції влади покладалися на створений Виконкомом Народний Секретаріат, головою якого став один із лідерів БСГ Язеп Варонка.

Наприкінці лютого 1918-го в Мінську, де знаходився уряд Білоруської Народної Республіки, прийшли війська кайзерівської Німеччини. Вони забрали скарбницю Народного Секретаріату, зірвали з його будинку біло-червоно-білий стяг, вигнали службовців. Провідники БНР були попереджені, що окупаційна влада не допустить у Білорусі серйозної політичної діяльности.

3 березня 1918-го між Радянською Росією і Німеччиною був укладений Берестейський мирний договір, за яким землі на захід від лінії Двинська — Свенцяни — Пружани, що раніше належали Росії, передавалися Німеччині й Австро-Угорщині, які мали вирішити майбутнє цих земель. Це ще більше породжувало незалежницькі від більшовицької Радянської Росії течії в рядах білоруського національного руху.

Третя статутна грамота БНР, 25 березня 1918 р.

9 березня 1918-го Виконком Ради Всебілоруського з'їзду у відповідь на Берестейський мир ухвалив Другу статутну грамоту, що є конституційною. У ній іде мова про створення Білоруської Народної Республіки в межах розселення й кількісної переваги білорусів. Законодавчу владу отримує Рада БНР, голова якої представник БСГ Янка Середа. Вона проголошувалася законодавчим органом до скликання Установчого Сейму. Виконавчу владу БНР отримує Народний Секретаріат БНР (Олесь Бурбіс, Ян Сєрада, Язеп Варонка, Василь Захарка, Аркадзь Смолич, Петро Кречевський, Кастусь Єзовитів, Антін Авсяник, Лявон Заяц). Німеччина до створення державних органів БНР не мала жодного стосунку. Члени Ради БНР і уряду БНР були обранцями білоруського народу (Всебілоруський з'їзд, грудень 1917).

Історія Білорусі
Coat of arms of Belarus (1918, 1991-1995).svg Coat of arms of Belarus (official).svg
Історичний і сучасний державний герб Білорусі
 
Хронологія
Категорія КатегоріяCoat of arms of Belarus.svg ПорталІнші країни

8 березня Рада БНР запросила до свого складу представників російських соціалістичних партій (серед них були представники національних меншин у Білорусі — росіяни, поляки, євреї, українці, литовці), а трохи пізніше — і Віленської Білоруської ради (Іван Луцкевич, Антін Луцкевич, Вацлав Іванівський), яка діяла у Вільні під назвою Білоруського народного комітету від часу окупації західної частки Білоруси.

У відповідь на Берестейський мирний договір, 25 березня після тривалих суперечок між прихильниками незалежности й прихильниками автономії Білорусі в складі Росії більшістю голосів була ухвалена Третя Статутна грамота, у якій Білоруська Народна Республіка проголошувалася незалежною державою, Берестейський мирний договір скасовувався. Офіційною мовою було проголошено білоруську, столицею нової держави — Мінськ.

Більшовики заявили, що створення БНР — це спроба буржуазно-поміщицьких кіл відірвати Білорусь від Радянської Росії, долучити її до Німеччини. Рада БНР звернулася до німецького кайзера з телеграмою, у якій дякувала за визволення Білоруси, просили допомогти в створенні державної незалежности в союзі з Німецької імперією. Посилання телеграми викликало в БНР гостру політкризу, БСГ розкололася, утворилися нові партії. Хоч німці й частково визнавали БНР, вони лишалися союзниками більшовиків, тому були змушені розпустити БНР і Народний Секретаріат БНР. Однак, німецька адміністрація не перешкоджала спільчанинам БНР самостійно вирішувати низку культурницьких і освітніх питань.

Найбільших успіхів уряд БНР досяг у культурному будівництві й розвитку освіти. За короткий час були створені до 350 початкових шкіл, кілька гімназій, Мінський педагогічний інститут, виходило 28 газет, діяло 11 видавництв, видавництво «Освіта» («Адукацыя») активно друкувало підручники для шкіл, готувалося відкриття Білоруського державного університету (цією справою займалися Аркадзь Смолич, М. Довнар-Запольський, В. Ігнатівський).

Міжнародні відносини[ред. | ред. код]

Земля, на яку тоді претендувала БНР

Незалежність Білоруської Народної Республіки була визнана Литвою, Латвією, Естонією, Фінляндією, Українською Народною Республікою, Чехословацькою Республікою, Османською імперією, Грузинською Демократичною Республікою, Азербайджанською Демократичною Республікою, Німецькою імперією, Болгарським царством.

Україна першою з іноземних держав визнала БНР.[2] Енциклопедія історії Білорусі стверджує, що в червні 1918 року білоруська делегація на чолі зі Скірмунтом відвідала Київ, і Уряд Української Народної Республіки (УНР) визнав БНР, у Києві було відкрито генеральне консульство, а в Одесі — консульство БНР на чолі зі Степаном Некрашевичем.[3][4]

Рік по тому, як БНР фактично припинила існування (28 грудня 1919 року), Н. Вершинін, що жив у Празі й виконував у Чехословаччині обов'язки консула уряду БНР у вигнанні, отримав від А. Луцкевича, що жив у Варшаві й виконував обов'язки народного секретаря (глави) ради міністрів БНР у вигнанні, телеграму, у якій Луцкевич стверджував, що він отримав телеграму від представника БНР у Латвії про те, що в Юр'єві в ході конференції з припинення військових дій між армією Української РСР і армією Естонської Демократичної Республіки мало місце «визнання незалежності Білорусі» як самою конференцією, так і Фінляндією.[5]

11 листопада 1920 був підписаний секретний договір між урядом Ластовського й Литовської Таріби про взаємне визнання й співробітництво.[6]

Освіта, наука й культура[ред. | ред. код]

Найбільших успіхів уряд БНР досяг у культурному будівництві й розвитку освіти. За короткий час за різними підрахунками відкрилися від 150 до 350 білоруських шкіл, у тому числі гімназії в Будславі, Мінську, Новогрудку, Новополоцьку й Гродно.

Підготовка вчителів, окрім Свислочської гімназії, велася в Мінському педагогічному інституті, готувалося відкриття Білоруського державного університету (цією справою займалися Аркадій Смолич, Митрофан Довнар-Запольський, Євтимій Карський, Всеволод Ігнатовський та інші). У планах БНР було також відкриття сільськогосподарського й політехнічного інститутів.

У квітні 1918 відкрилася Мінська вища музична школа, перетворена в тому ж році в Білоруську консерваторію. Заняття почалися й у відновленій Католицькій духовній семінарії (ректор — доктор філософії ксьондз Ф. Абрантовіч).

З ініціативи А. Луцкевича в 1918 році утворилася перша білоруська наукова установа — Білоруське наукове товариство у Вільнюсі. Велася підготовка до відкриття Віленської білоруської гімназії.

У 1918 році в БНР білоруською мовою виходило 6 газет і 3 журнали, діяло 11 видавництв. Видавництво «Освіта» активно друкувало підручники.

19 травня 1918 на базі Товариства драми й комедії виник Білоруський державний театр БНР.

Збройні сили БНР[ред. | ред. код]

Білоруські частини почали створюватися в складі російської армії ще восени 1917 року. 3 грудня 1917 року в Одесі відбувся З'їзд військових білорусів Румунського фронту, а 15–20 грудня в Києві — Південно-Західного фронту. Ці з'їзди ухвалили «білорусизувати» частини російської армії, які перед війною стояли в Білорусі. На Румунському фронті було білорусизовано 357-у Вітебську й 401-у Мінську дружини державного ополчення, 6-й Таурогенський прикордонний кінний полк, 4-й важкий артилерійський дивізіон, 77-й обозний батальйон і 5-й і 284-й запасні піхотні полки[7]. У лютому 1918 року, коли владу в Мінську взяв у свої руки виконком Всебілоруського з'їзду, був створений Перший Мінський білоруський полк, який проіснував до приходу німецьких військ.

Під наглядом німців лідери БНР займалися державною діяльністю майже в усіх її областях, окрім військової. Уряду БНР не дозволяли мати свою армію і міліцію. Німеччина не допустила передислокації до Білоруси з Румунського фронту білоруської дивізії. Розчарування німцями підштовхнуло білоруських есерів до створення селянських партизанських загонів для боротьби з окупантами. З цією метою була створена організація «Союз білоруського трудового селянства». Десятки тисяч осіб входили в партизанські загони, у тому числі й воювали за державну незалежність БНР (Лукаша Семенюка, Юрки Монича В'ячеслава Адамовича — «Деркача» й інших). Існували й інші форми опору. На повну державну незалежність без власного війська розраховувати не доводилося. Німеччина спеціально до останнього стримувала формування білоруських військових об'єднань.

У 1919 році білоруські діячі намагалися утворити свої військові формування в Польщі й Литві. В Одесі, де в той період перебували білогвардійці й війська Антанти, вдалося організувати одну білоруську дивізію (до 1000 осіб) і Білоруський гусарський полк. Однак після взяття Одеси Червоною армією дивізія припинила своє існування[7]. Не вдалося сформувати білоруську армію і в Польщі.

Про свої симпатії до БНР заявляв і генерал-майор Станіслав Булак-Балахович, який зі своїм загоном у 1919 році на якийсь час перейшов «на білоруську службу», а після разом із польськими військами воював проти більшовиків у районі Ковеля й Володимира-Волинського[7]. У листопаді 1920 року Булак-Балахович оголосив у Мозирі про незалежність білоруської держави, але незабаром його армія була розбита Червоною армією і відійшла до Польщі.

За підрахунками історика Олега Латишонка, автора книги «Солдати БНР», у білоруських військових загонах протягом 1917—1923 років служили близько 11 тисяч осіб, переважно добровольців. Найбільш героїчний епізод боротьби за БНР — Слуцьке збройне повстання 1920 року, коли спішно сформована Слуцька бригада стрільців БНР упродовж місяця вела бої із Червоною армією.

Окупація і еміграція[ред. | ред. код]

БНР на мапі розпаду Російської імперії
Стяг БНР у вигнанні

Після листопадової революції в Німеччині (1918 рік) Радянський уряд відмовився від Берестейського договору й рушив Червоною армією на захід. 10 грудня Червона армія зайняла Мінськ. Мінська Рада проголосила відновлення Радянської влади. На середину лютого 1919 по всій території Білоруси знову встановилася влада більшовиків.

Білоруський національний комітет (Білнацком) на чолі з Олександром Чарвяковим пропонував перетворення Західної области в автономну республіку в складі РРФСР. Пропозицію Білнацкому підтримали білоруські секції РКП(б), які об'єднували білорусів-комуністів на чолі з Дмитром Жилуновичем. Більшовицьке керівництво дослухалося до вимог національних секції ЦК РКП(б) і пішло назустріч, ухваливши рішення про створення БРСР.

30 грудня 1918 в Смоленську відбулася 5-та Північно-Західна обласна конференція РКП(б), на якій вирішилося питання про створення Білоруської Радянської Соціалістичної Республіки — БРСР і перейменування РКП(б) у КПБ. ЦК КПБ очолили Олександр Масніків (Маснікян) і Вільгельм Кнорин, уряд БРСР — Дмитро Жилунович. 1 січня 1919 роду було оприлюднено Маніфест уряду про створення БРСР. Уся влада передавалася до рук більшовиків, столицею призначений Мінськ, розпочалася підготовка до 1-го з'їзду Рад, аби законодавчо оформити створення нової держави.

Під час радянсько-польської війни 1920—1921 багато діячів БНР змагалися на боці Польської республіки. Після війни терени Білоруси були поділені між поляками й більшовиками. У листопаді-грудні 1920 розгорілося Слуцьке повстання під закликом відновлення БНР.

День проголошення незалежности БНР 25 березня відзначається свідомими білорусами як головне національне свято День Волі.

Діяльність Ради БНР в еміграції[ред. | ред. код]

До початку 90-х Рада БНР із резиденцією в Нью-Йорку складалася приблизно з 200 осіб з усього світу, у тому числі й із Білоруси, але більшість із них проживала в США. Відповідно до статуту президент або голова Ради є «вищим представником Ради БНР і білоруського народу», якого Рада обирає на 6-річний термін.

Еміграція не визнавала БРСР і її межі. Одним із можливих шляхів повернення білоруських земель, що входили до складу РРФСР (Смоленська, частини Брянської та Псковської областей), еміграція вважала конфлікт між СРСР і Заходом, унаслідок якого комуністична система неминуче впаде. У зверненнях до західних держав та ООН Рада БНР просила створити комісію ООН з розслідування «колоніальної політики Радянського Союзу в Білорусі», у тому числі «фальшивого представництва» інтересів Білорусі в ООН делегацією БРСР.

Після проголошення незалежности Білорусі Рада БНР обережно сприйняла зміни в країні, не висловивши свого офіційного ставлення до Декларації про державний суверенітет та ухвалення нової державної символіки, хоча саме за такий розвиток подій вона боролася в еміграції; проте 1993 на святкуванні 75-річчя проголошення БНР заявлялося про можливість передачі повноважень Ради БНР уряду Республіки Білорусь, обраному під час демократичних виборів. Тим не менше, після приходу до влади Олександра Лукашенка, прийняття ним державної символіки, практично ідентичної символіці БРСР, скасування статусу білоруської мови як єдиної державної та «початку наступу на демократичні свободи» Рада БНР відмовилася від таких намірів. Таким чином, на відміну від емігрантських урядів України, Балтійських країн, Польщі, які визнали нові уряди в пострадянських і постсоціалістичних країнах і передали їм свої повноваження, Білорусь залишається єдиною країною Східної Європи, що має свій «уряд у вигнанні»[8].

Уряд[ред. | ред. код]

Голови Ради БНР[ред. | ред. код]

Прем'єри[ред. | ред. код]

Марки БНР[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. 25 вопросов и ответов из истории БНР (ru). Салідарнасць. Процитовано 2021-03-26. 
  2. Беларуская Народная Рэспубліка - крок да незалежнасці. Да 100-годдзю абвяшчэння. Гістарычны нарыс. — Мн., 2018 — С. 104.
  3. Энцыклапедыя гісторыі Беларусі. Том 1. С. 386 ISBN 5-85700-074-2
  4. КОНСУЛЬСТВА БНР У АДЭСЕ (біл.)
  5. ФІНЛЯНДЫЯ ПРЫЗНАЛА БЕЛАРУСКУЮ НАРОДНУЮ РЭСПУБЛІКУ — 28.12.1919(біл.)
  6. Тихомиров А. В. Дипломатия БНР в период послевоенного обустройства Европы и польско-советской войны (ноябрь 1918 — март 1921 гг.)
  7. а б в Білоруські військові формування в Україні. 1917—1920 роки
  8. Снапковский В. Белорусская эмиграция // Белоруссия и Россия: общества и государства/редактор-составитель Д. Е. Фурман. — Москва: Права человека, 1998. — С. 88-105.

Посилання[ред. | ред. код]