Більська Воля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Більська Воля
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район/міськрада Володимирецький район Володимирецький район
Рада/громада Більськовільська сільська рада
Код КОАТУУ 5620881201
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1629
Населення 1741
Площа 81,188 км²
Густота населення 21,44 осіб/км²
Поштовий індекс 34350
Телефонний код +380 3634
Географічні дані
Географічні координати 51°28′04″ пн. ш. 25°48′00″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря
156 м
Водойми о. Біле
Місцева влада
Адреса ради 34350, Рівненська обл., Володимирецький р-н, с. Більська Воля, вул. 17 Вересня, 117, тел. 9-51-68
Карта
Більська Воля. Карта розташування: Україна
Більська Воля
Більська Воля
Більська Воля. Карта розташування: Рівненська область
Більська Воля
Більська Воля
Мапа

Бі́льська Во́ля — село в Україні, у Володимирецькому районі Рівненської області. Населення становить 1741 осіб.

Село Більська Воля лежить на лівому березі річки Стир за 35 км від районного центру і за 24 км від залізничної станції Рафалівка. Сільраді, крім Більської Волі, підпорядковані населені пункти Березино, Кругле, Рудка. Нараховується 442 двори, населення — 1715 чоловік.

Походження назви[ред. | ред. код]

У назві Більська Воля найзрозуміліший компонент «Воля», що у варіанті «Волиця» (Вулька) присвоювали багатьом населеним пунктам в Україні. З’явились вони в середині XIII ст., коли через утрату невільницької сили (військовополонених) назріла гостра потреба в людях для обробітку пустуючих земель. Тому стали заманювати робочу силу на різні віддалені і переважно неврожайні землі. За це давали так звану «волю», тобто звільнювали їх на певний час від податків. Масовий розвиток поселень з назвою «Воля» припадає на 15 ст.

Слово «Більська» найімовірніше означає, що на території Більської Волі була спочатку осада Більськ, що приховує слово «бєль» різних значень. Це білі піски, білі берези. Отже, Більська Воля — давня назва, яка символізує специфіку місця та умови заселення.

Історія[ред. | ред. код]

Перша згадка[ред. | ред. код]

Перша письмова згадка про село датована 1629 роком. Є ряд легенд про походження села і назви Більська Воля. Одна із них стверджує, що тут колись жив пан Бєльський. І від його прізвища пішла назва села. Історична ж довідка свідчить, що ще в 16 ст. це вже було велике поселення, бо як свідчить документ 1578 року, мало 779 дворів і 1329 мешканців.

Маєток пана Мікуліча[ред. | ред. код]

За часів польської окупації в селі проживав пан Мікуліч. Йому належали всі навколишні ліси. Маєток знаходився там, де зараз збудована дільнична лікарня. Вона стоїть на фундаменті колишнього панського будинку. Поряд знаходилася капличка, де молилися поляки. Після 1942 року вона стала церквою для православних, тому що церкву в селі спалили німці.

У будинках, де жила прислуга, тепер розміщується поліклініка.

У травні 2006 року приїжджав у Більську Волю прийомний син пана Мікуліча Андрій Мідзіановський. Він привіз карту місцевості, виготовлену на початку 20 століття. Він народився 1929 року, у Більську Волю приїхав разом з матір’ю у віці 3-х років. Жив тут до 15 років. У даний час живе в Канаді, тримає у Польщі дім пристарілих. Більську Волю вважає своєю малою Батьківщиною. Побував біля маєтку, біля каплички, на Білому Озері.

Перша світова війна[ред. | ред. код]

У роки Першої світової війни територією проходив Південно-Західний фронт. Тут були споруджені бойові укріплення по таких населених пунктах: ЧорторийськКостюхнівкаРафалівкаГалузіяВулька — Більська Воля — СерхівОзірці. У Більській Волі була розташована 1-ша Кубанська армія, якою командував генерал Пілсудський, а фронтом командував генерал Брусилов. Командування російських військових отримало завдання від ставки прорвати фронт. Втрати армій були великі; про втрати росіян пише у своїх щоденниках цар Микола ІІ. Ось що він згадує: «За селом Більська Воля між річками Стир і Стохід на піщаному пагорбі побудована огорожа. За цією огорожею рядами лежать солдати, Донські, Кубанські козаки, вбиті в боях під Вулькою 26-30 травня 1916 року». Хоронили цих козаків у Більській Волі на цвинтарі біля церкви, а на самому початку нинішнього кладовища знаходиться дві величезні братські могили. Після подій Першої світової війни в селі залишилися місця, назви яких пов’язані з цими подіями: поле, де отаборилися солдати–козаки, «У козака»; На околиці села в сторону Березина є Вошива гора, саме на цій горі і лежали ті ряди мертвих солдат, яких бачив Микола ІІ, а по них, мертвих, повзали воші.

Німецько-радянська війна[ред. | ред. код]

У роки німецько-радянської війни 56 жителів були в партизанських з’єднаннях Бегми, Ковпака, Федорова. З весни 1943 року в селі діяла підпільна антинацистська організація. Коли німці почали вивозити ліс із села, партизани спалили лісопилку.

Через Більську Волю рейдами проходили партизанські загони рівненських з’єднань, жителі допомагали продовольством, одягом. На фронтах та у партизанській боротьбі брало участь 389 чоловік, з них 167 загинуло. На вшанування їх пам’яті споруджено обеліск.

До війни в селі проживало 20 сімей євреїв. Всіх їх було вбито і поховано на Баховій горі, яка розташована між Старою і Новою Рафалівкою.

Історія бібліотеки[ред. | ред. код]

Бібліотека села Більська Воля вперше відчинила свої двері у 1948 році, зі створенням Рафалівської централізованої бібліотечної системи (в той час, районним центром була саме Рафалівка). Книжковий фонд розмістили в одній із сільських хат (на сьогодні – це хата Кулини) і складався він із невеликої кількості літератури, яка користувалась великим попитом у населення, адже в повоєнні роки бібліотеки і клуби стають основними культурними осередками на селі.

Першим бібліотекарем на селі стала Ольга Юхимівна Клімук. Вона хоча і не мала спеціальної освіти, але будучи людиною від природи талановитою, зуміла згуртувати навколо себе десятки однодумців – читачів, котрі цікавилися не лише новинками літератури, а й брали активну участь у культурно-масовому житті села.

В ті часи хати – читальні відкриваються масово. На території сьогоднішньої Більськовільської сільської ради – в селах Круглому, Рудка, Березина.

Щодо бібліотеки с. Більська Воля то згодом вона переїздить в більш просторе приміщення – приміщення сільського клубу(згодом згорiв). Змінюється і бібліотекар. Ним стає місцева жителька, випускниця Дубнівського культосвітнього училища Марія Романівна Устимчик, котра на понад сорок років( 1954 - 1997) стає «флагманом» бібліотечної роботи та художньої самодіяльності на селі. За цей перiод бiблiотека декiлька разiв змiнює свою адресу i остаточно оселяється в будинку культури.

Зi створенням у 1978 роцi Володимирецькоi централiзованоi бiблiотечноi системи(ЦБС) Бiльськовiльська сiльська бiблiотека – фiлiал №4 входить до неi. В бібліотеці активно, із залученням місцевого населення ведеться iнформацiйна i масова робота: читацькі конференції, літературні години, вечори, літературно-музичні свята, дні спеціаліста, дні бібліографії, влаштовуються книжкові виставки до визначних дат. Про це пам’ятають місцеві мешканці і свідчать сотні документів, що зберігаються в архіві бібліотеки.

Книжковий фонд зростає до 14 тисяч примірників художньої, науково-популярної, суспільно-політичної та дитячої літератури. Покращується також і матеріально-технічна база. Було придбано: телевізор, програвач платівок, магнітофон, електрокамін. Встановлюється телефон. Пiсля виходу Марii Романiвни у 1993 роцi на заслужений вiдпочинок ,бiблiотеку очолює її донька i послiдовниця Зоя Iванiвна Кньовець, котра також, як i мама закiнчила Дубнiвське культосвiтне училище i працює в бiблiотецi i посьогоднi. В цей-же перiод на роботу в бiблiотеку приходить випускниця цього ж училища Марiя Володимирiвна Ковтунiк i відтоді працiвникiв стає двоє.

Перiод 90-х рокiв стає найскладнiшим в icторii бiблiотеки: майже припиняється надходження нової лiтератури та перiодики. Бiблiотекарi змушенi працювати на 0,5 и 0,25 посадового окладу.

Але із об’єднанням у 2002 роцi сiльської i шкiльної бiблiотек, розпочинається новий перiод становлення i розвитку бiблiотечної роботи на селi. Публiчно-шкiльну бiблiотеку (саме таку назву на сьогодi носять всi сiльськi бiблiотеки району i областi) очолює випускник Рiвненського державного iнституту культури Володимир Iванович Черевач. В цей перiод часу знову починають надходити новинки лiтератури, матеріали на електронних носіях, перioдичнi видання. За реалiями нового часу для поповнення книжкового фонду у бiблiотецi запроваджуються платнi послуги.

Iз листопада 2002 року бiблiотека входить до складу Бiльськовiльського культурно-дозвiллєвого комплексу, в який крiм неї залученi: будинок культури, школа, сiльська рада, церква. КДК займається органiзацiєю культурного відпочинку сiльського населення, i бiблiотека бере в нiй активну участь.

У 2011 роцi бiблiотека бере участь у проектi «Органiзацiя нових бiблiотечних послуг з використанням вiльного доступу до Iнтернету II» програми «Бiблiомiст», i разом iз чотирма бiблiотеками району виграє його. До бiблiотеки надходять три комп’ютери, принтер, сканер, три веб-камери, навушники. Комп’ютери пiдключаються до мережi Iнтернет i читачi можуть безкоштовно користуватися її послугами. З цього часу у бiблiотецi запроваджуються новi види масової роботи: вiртуальнi уроки, екскурсiї, онлайн-конференцii.

Населення[ред. | ред. код]

За переписом населення 2001 року в селі мешкало 1 705 осіб[1].

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[2]:

Мова Відсоток
українська 99,14 %
російська 0,75 %
білоруська 0,11 %

Персоналії[ред. | ред. код]

Василь Трохимович Кізім (12 січня 1926 -17 квітня 2010) Народився в селі Більська Воля. 24 березня 1944 року він був призваний у ряди Радянської армії і направлений на Третій Білоруський фронт, у 26-ту гвардійську армію. В складі цієї армії він пройшов тяжкими воєнними дорогами всю Пруссію. Василь Кізім вміло воював, брав участь в багатьох військових операціях, робив свій внесок в наближення великої Перемоги. Під час однієї з військових операцій був тяжко поранений, отримав контузію і 16 квітня 1945 року його було демобілізовано з лав Радянської армії інвалідом війни. Василя Кізіма було нагороджено медалями Жукова, «За відвагу». Починаючи з 1962 року Василь Трохимович іде працювати в лісництво, де і працює 25 років до виходу на пенсію. Тисячі дерев було посаджено його руками, доглянуто, збережено. У 2000 році пішла з життя вірна дружина, а 2009-го року від тяжкої хвороби помер і старший син. Але йому було для кого жити, адже його серце радували 10 онуків та 7 правнуків. У 2010 років не стало і самого Василя Трохимовича, але пам'ять про справжню людину живе і дотепер.

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]