Білінчук Михайло Дмитрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Білінчук Михайло Дмитрович
Білінчук Михайло Дмитрович
БілінчукСтарший.jpg
Народився 4 вересня 1922(1922-09-04)
Ільці, Станіславське воєводство
Помер 16 вересня 2003(2003-09-16) (81 рік)
Бурштин, Галицький район, Івано-Франківська область, Україна
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Національність українець
Діяльність політик
Партія Організація українських націоналістів
Родичі Білінчук Василь Дмитрович, Білінчук Дмитро Дмитрович Білінчук Онуфрій Дмитрович, Білінчук Параска Дмитрівна

Білінчук Михайло Дмитрович *нар. 4 вересня 1922(19220904), с. Ільці (тепер) Верховинський район Івано-Франківська область  — † 16 вересня 2003 м. Бурштин, Івано-Франківська область  — Політв'язень, учасник Норильского повстання.

Життєпис[ред. | ред. код]

В юності закінчив рільничу школу в с. Жаб'є. У 1941 році родина Білінчуків окрім старшого з синів, Дмитра, який був у підпіллі, опинилась на засланні у Красноярському краї. Там одружився на Стефанії Регей, сестрі Василя Регея, голови Дніпропетровського обласного проводу ОУН.

Зв'язковий в УПА[ред. | ред. код]

Повернувшись 1948 року із заслання, підтримував зв'язок з братами Дмитром (сотеннний УПА «Хмара») і Василем («Сибіряк»). Виконував різні доручення, взяв участь у пропагандивному рейді УПА 1949 року (з окремих боївок і членів підпілля була тимчасово сформована сотня, яка пройшла гірськими селами понад Білим Черемошем, щоб продемонструвати тривання боротьби з радянським режимом).

Арешт і каторга[ред. | ред. код]

У 1950 році арештований і засуджений військовим трибуналом на двадцять п'ять років каторжних робіт.

Спочатку відбував каторгу на мідних рудниках і в шахтах Карлагу, а після хвилі протестів, що охопили в 1951 році спецтабори Казахстану, найактивніших політв'язнів, серед яких був і М. Білінчук, після кількамісячної ізоляції у Спаській тюрмі, відправили в Норильськ на нікелеві рудники. Тут взяв активну участь у Норильському повстанні, а після його придушення був відправлений на Магадан.

Цивільне життя[ред. | ред. код]

Повернувшись 1956 року з ув'язнення, закінчив заочно торговельний технікум і працював у Татарові, Єзуполі, Городенці та інших селах і містечках — часто міняв місце роботи й проживання, оскільки скрізь на вимогу КДБ його намагались позбутись як неблагонадійного. Врешті вдалося осісти у м. Бурштин.

Брав участь у діяльності Товариства політв'язнів та Братства УПА, в зустрічах учасників Норильського повстання. Виступав з публікаціями в пресі, видав книжкою нарис про Дмитра Білінчука-«Хмару» «Доля борця».

Родина[ред. | ред. код]

Діти: Дочка — Марія Білінчук — відомий хірург, тривалий час очолювала відділення в Калуській центральній районній лікарні на Прикарпатті.

Син — Богдан Білінчук — лікар за фахом, письменник, художник (скульптура, живопис).

Джерела[ред. | ред. код]

  • Михайло Білінчук Доля борця. — Львів, вид. «Край», 1998.