Білітюк Василь Васильович
| Білітюк Василь Васильович | ||
|---|---|---|
 Старший солдат | ||
 | ||
| Загальна інформація | ||
| Народження |
27 серпня 1982 Заболоття | |
| Смерть |
26 серпня 2014 (31 рік) Новосвітлівка | |
| Громадянство |
 Україна | |
| Псевдо | «Білл» | |
| Військова служба | ||
| Роки служби | 2014 | |
| Приналежність |
Україна | |
| Вид ЗС | Територіальна оборона | |
| Рід військ |
 Механізовані війська | |
| Формування | ||
| Війни / битви | ||
| Нагороди та відзнаки | ||
| ||
Васи́ль Васи́льович Білітю́к (27 серпня 1982 — 26 серпня 2014) — старший солдат 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 1982 року в Заболоття (Ратнівський район, Волинська область). 1999 року закінчив Заболотську ЗОШ.
Взимку 2013—2014 років брав участь у подіях Революції Гідності. В часі війни — доброволець, солдат, 24-й батальйон територіальної оборони «Айдар», псевдо «Борода». Старший механік радіорелейної станції.
26 серпня 2014-го Василь Білітюк з айдарівцями їхав в УАЗі, яким Василь Пелиш вивозив важко пораненого в живіт побратима до найближчої лікарні у Хрящуватому. По дорозі на трасі в районі Новосвітлівка — Хрящувате терористи влучили у авто із танка. Усі, окрім Василя Пелиша, хто був в УАЗі — Василь Білітюк, сержант Іван Лучинський та солдати Борис Шевчук і Сергій Кононко, загинули від вибуху.[1]
Тіло перебувало в дніпропетровському морзі. Упізнаний за тестами ДНК.
Похований 1 квітня 2015-го в Заболотті.
Без Василя лишилися мама Раїса Максимівна, сестра Людмила.[2]
Нагороди та вшанування[ред. | ред. код]
- Указом Президента України № 47/2019 від 28 лютого 2019 року, за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[3]
- В Заболотті відкрито пам'ятну дошку Василю Білітюку та Леоніду Луцику.
- Його портрет розміщений на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 3, ряд 2, місце 18
- Вшановується 26 серпня на щоденному ранковому церемоніалі вшанування українських захисників, які загинули цього дня у різні роки внаслідок російської збройної агресії[4]
- Звання «Почесний громадянин Волині» (посмертно)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Gazeta.ua (2 жовтня 2014). "Потягнув мене за руку, став на неї ногою й рубанув майже по саме плече". Gazeta.ua (uk-UA) . Архів оригіналу за 21 квітня 2017. Процитовано 20 квітня 2017.
- ↑ Роковини з дня смерті айдарівця Василя Білітюка
- ↑ Указ Президента України від 28 лютого 2019 року № 47/2019 «Про відзначення державними нагородами України»
- ↑ Дзвін Пам'яті пролунав тридцять один раз… В Міноборони вшанували загиблих Українських захисників
Джерела[ред. | ред. код]
- Білітюк Василь Васильович [Архівовано 26 серпня 2021 у Wayback Machine.] // Книга пам'яті полеглих за Україну
- Сьогодні на Волинь привезуть тіло загиблого Героя [Архівовано 25 лютого 2022 у Wayback Machine.] // Волинські Новини
- Відкриття меморіальної дошки в селищі Заболоття [Архівовано 24 грудня 2016 у Wayback Machine.]
- Український Меморіал
|
Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
- Старші солдати (Україна)
- Народились 27 серпня
- Народились 1982
- Померли 26 серпня
- Померли 2014
- Військовики 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар»
- Кавалери ордена «За мужність» III ступеня
- Українські воїни, загиблі у російсько-українській війні (з 2014)
- Уродженці Заболоття
- Учасники Євромайдану
- Померли в Сорокинському районі
- Поховані в Ратнівському районі