Перейти до вмісту

Беньямін Нетаньягу

Редагувати посилання
Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Біньямін Нетаньягу)
Беньямін Нетаньягу
בנימין נתניהו‬
Беньямін Нетаньягу
Беньямін Нетаньягу
Нетаньягу 2023 року
Прем'єр-міністр Ізраїлю
Нині на посаді
На посаді з29 грудня 2022
ПрезидентІцхак Герцоґ
ПопередникЯїр Лапід
31 березня 2009 — 13 червня 2021
ПрезидентШимон Перес
Реувен Рівлін
ПопередникЕгуд Ольмерт
НаступникНафталі Бенет
18 червня 1996 — 6 липня 1999
ПрезидентЕзер Вейцман
ПопередникШимон Перес
НаступникЕгуд Барак
Міністр юстиції Ізраїлю
18 червня 1996 — 4 вересня 1996
Народився21 жовтня 1949(1949-10-21) (76 років)
Тель-Авів, Ізраїль Ізраїль
Відомий якполітик, дипломат, державний діяч, військовослужбовець, політичний публіцист, політолог Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Ізраїль Редагувати інформацію у Вікіданих
Національністьєврей
Alma materCheltenham High Schoold (1967), Массачусетський технологічний інститут (1975) і MIT Sloan школа менеджментуd (1977) Редагувати інформацію у Вікіданих
Політична партіяЛікуд
БатькоБенцּіон Нетаньягуd Редагувати інформацію у Вікіданих
МатиZila Netanyahud[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зМіхель Герен
Флор Кейтс
Сара Бен-Арці
ДітиNoa Rothd, Yair Netanyahud і Avner Netanyahud Редагувати інформацію у Вікіданих
Релігіяюдаїзм Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
Підпис
netanyahu.org.il Редагувати інформацію у Вікіданих
 Роботи у Вікіджерелах
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Медіафайли у Вікісховищі

Беньямін Нетаньягу або Нетаньяху[2][3][4][5][6] (івр. בנימין נתניהוⓘ; нар. 21 жовтня 1949, Тель-Авів, Ізраїль) — ізраїльський політик і державний діяч, прем'єр-міністр Ізраїлю з 29 грудня 2022 року, до цього обіймав посаду в 1996—1999 і 2009—2021 роках. Міністр оборони (2018—2019, одночасно з головою уряду), міністр фінансів (2003—2005), міністр закордонних справ (2002—2003). Депутат Кнесету (1988—1996, 1999—2003). Капітан Армії оборони Ізраїлю (1972).

Перший прем'єр-міністр країни, народжений після проголошення незалежності[7][8]. Навчався в Массачусетському технологічному інституті та Гарвардському університеті, де здобував ступені бакалавра з архітектури та політології та ступінь магістра з менеджменту. Служив з перервами в ЦАХАЛ в 1967—1973 роках, де взяв участь в Шестиденній війні (1967) та Війні Судного дня (1973). У 1974—1976 роках працював в міжнародній консалтинговій компанії Boston Consulting Group. У 1986—1988 роках був представником Ізраїлю при ООН.

Між двома прем'єрськими термінами (1999—2009) був лідером опозиції, а також, міністром юстиції (1996), будівництва (1996—1999), науки культури і спорту (1996—1997), зв'язку (2014—2017), міністра діаспори (2019—2020) та був міністром по справам релігій Ізраїлю (1996). Лідер політичної партії Лікуд (1993—1999, з 2005).

Переміг на парламентських виборах 2022 року і втретє став прем‘єр-міністром. Зазнав критики через намагання ввести судову реформу[en], які призвели до масових протестів[9] та за свої рішення з початку війни Хамасу проти Ізраїлю, бойові дії якої тривають з 7 жовтня 2023, де пізніше Ізраїль вторгся в Ліван та окупував частину Сирії, за що Нетаньягу отримав критику і від міжнародної спільноти[10]. 20 травня 2024 року, за повідомленням телеканалу CNN, Головний прокурор Міжнародного кримінального суду Карім Хан запросив ордери на арешт прем'єра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу та деяких інших осіб[11][12][13].

Має найбільший термін перебування на посаді прем'єр-міністра в історії держави Ізраїль (понад 15 років).

Життєпис

[ред. | ред. код]
Молодий Нетаньягу в Армії оборони Ізраїлю, 1967.

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Син професора історії Бенціона Нетаньягу. Молодший брат ізраїльського офіцера спеціальних військ Йонатана Нетаньягу та старший брат лікаря й письменника Ідо Нетаньягу. Дитинство провів у Ізраїлі та США.

Служба в армії

[ред. | ред. код]

У 1967—1972/1973 роках служив в ЦАХАЛ (Армії оборони Ізраїлю), де брав участь у Шестиденній війні[14] та війні Судного дня[15][16]. Закінчив службу у званні капітана[17].

Освіта

[ред. | ред. код]

УВ 1972 році повернувся до США, де вчився на архітектурі у Массачусетському технологічному інституті, в лютому 1975 році здобув ступінь бакалавра архітектора[18][19], а в червні 1976 р. ступінь магістра[18] менеджменту. Пізніше, вивчав політологію на бакалавраті Гарвардському університеті[16][20]. Під час навчання Нетаньяху деякий час працював у консалтинговій компанії Boston Consulting Group[21].

Кар'єра дипломата

[ред. | ред. код]

Після закінчення 1977 року навчання Нетаньяху повернувся до Ізраїлю. Після повернення до Ізраїлю зацікавився політикою, став членом правої партії «Лікуд». Був представником Ізраїлю при ООН. 1988 р. вперше став депутатом Кнесету від «Лікуда». Тут він деякий час працює топменеджером з маркетингу у меблевій компанії. Паралельно він створює «Інститут антитерору імені Й. Нетаньяху», проводить міжнародні конференції по боротьбі з терором. Водночас він знайомиться з деякими ізраїльськими політиками, зокрема, з тодішнім послом Ізраїлю в США Моше Аренсом, заступником Нетаньяху якого став 1982 року.

Політична діяльність

[ред. | ред. код]

Перший термін прем'єр-міністра

[ред. | ред. код]

На перших в історії прямих виборах прем'єр-міністра Ізраїлю у травні 1996 р. здобув перемогу над Шимоном Пересом. Став наймолодшим очільником уряду в історії країни. Очолював коаліційний уряд з 1996 до 1999 р. На каденцію цього уряду випало протистояння з палестинськими терористами, спроби переговорів з палестинським лідером Ясіром Арафатом за посередництва США та внутрішні ізраїльські суперечності. Зрештою відбулися позачергові вибори, які закінчилися поразкою Нетаньягу та «Лікуда».

Лідер опозиції

[ред. | ред. код]

У 2000-х роках обіймав міністерські посади в уряді Арієля Шарона. Виступав проти «плану розмежування». У серпні 2007 року був обраний головою партії «Лікуд» та став лідером парламентської опозиції.

Другий термін прем'єр-міністра

[ред. | ред. код]

У лютому 2009 року очолювана ним політсила отримала друге місце в національних виборах до Кнесету вісімнадцятого скликання та сформувала коаліційний уряд разом з партією Авігдора Лібермана «Наш дім Ізраїль», лівоцентристською партією «Авода» та двома релігійними партіями[22].

Внутрішні розбіжності в панівній коаліції призвели до позачергових виборів 22 січня 2013 року. Перемогу отримав «Лікуд», який утворив коаліцію з правими та релігійними політичними силами[23].

17 березня 2015 року відбулися нові позачергові вибори до Кнесету двадцятого скликання на яких «Лікуд» отримав тридцять мандатів і сформував нову коаліцію та уряд на чолі з Нетаньягу[24].

Після того як урядова коаліція розпалася через конфлікти щодо розподілу бюджету та життя релігійного сектору населення, 9 квітня 2019 року в країні відбулися вибори до Кнесету. «Лікуд» отримав на один мандат більше, ніж головний суперник, партія «Кахоль лаван». Попри тривалі коаліційні перемовини, консенсусу щодо нового уряду не вдалося дійти, головне через непоступливість щодо низки питань лідера партії «Наш дім Ізраїль» Авігдора Лібермана. Проіснувавши рекордно короткий термін у півтора місяця, Кнесет двадцять першого скликання був розпущений[25]. 17 вересня 2019 року в країні відбулись позачергові парламентські вибори[26]. Нетаньяху програв вибори, зі 120 місць в парламенті його партія отримає 31[27].

25 вересня 2019 року президент Ізраїлю Реувен Рівлін доручив Нетаньягу сформувати новий уряд країни[28].

На посаді Прем'єр-міністра Ізраїлю Беньямін Нетаньягу двічі відвідував Україну. Візити відбувалися у березні 1999 та 19 серпня 2019 року.

Нетаньягу під час візиту в Україну в серпні 2019.

25 грудня 2019 року Нетаньягу проводив передвиборчу кампанію в місті Ашкелон, коли туди запустили ракету з сектора Гази. Політика евакуювали до бомбосховища[29].

2 січня 2020 року Нетаньяху назвав звинувачення в корупції, висунуті проти нього, політично вмотивованими, і повідомив, що планує звернутися до Кнесету з проханням надати йому імунітет у трьох справах, що перебувають на розгляді в генерального прокурора Ізраїлю[30]. Проте 24 травня 2020 року, в Єрусалимі розпочався суд у справі за звинуваченням Нетаньягу в справі про корупцію[31], у лютому 2021 року судовий процес було відновлено[32].

Поразка на парламентських виборах і прем'єрська пауза

[ред. | ред. код]

13 червня 2021 року Кнесет затвердив новий уряд, до якого вперше за 12 років не ввійшла партія Нетаньягу — Лікуд, посаду прем'єра обійняв Нафталі Бенет[33][34].

Третій діючий термін прем'єр-міністра

[ред. | ред. код]

На парламентських виборах, що відбулись 1 листопада 2022 року, блок Нетаньягу здобув 64 місця в Кнесеті[35]. 13 листопада Президент Ізраїлю Іцхак Герцоґ вручив йому мандат на формування уряду[36]. 21 грудня оголосив про формування уряду[37]. 29 грудня 2022 року його уряд склав присягу[38]. Нова каденція Нетаньягу була присвячена реформам судової влади, які викликали широку критику та хвилю масових протестів[39][40].

Протест проти судової реформи у березні 2023 року
Нетаньягу з прем'єр-міністром Великої Британії Ріші Сунаком у Лондоні, 24 березня 2023 року

Після виборів 2022 року Нетаньягу знову склав присягу прем'єр-міністра як лідер жорсткої коаліції. Він офіційно розпочав свій шостий термін 29 грудня 2022 року.

Перші місяці шостого терміну Нетаньягу були зосереджені навколо запропонованого пакета реформ у судовій системі. Критики наголошували на негативних наслідках, які він міг би мати для поділу влади, діяльності Офісу Генерального прокурора, економіки, громадського здоров'я, жінок і меншин, прав працівників, наукових досліджень, загальної стійкості демократії Ізраїлю та його зовнішніх відносин.

Після тижнів масових протестів на вулицях Ізраїлю, до яких долучилася дедалі більша кількість військових резервістів, 25 березня міністр оборони Йоав Галлант виступив проти реформи, закликавши призупинити законодавчий процес «заради безпеки Ізраїлю». Наступного дня Нетаньягу оголосив про намір звільнити Галланта з посади, що викликало нову хвилю протестів по всьому Ізраїлю та змусило Нетаньягу погодитися відкласти ухвалення законопроєкту на місяць.

У лютому 2023 року новий уряд під керівництвом Нетаньягу схвалив легалізацію дев'яти поселень на окупованому Західному березі. Міністр фінансів Бецалель Смотрич отримав контроль над більшістю функцій Цивільної адміністрації, здобувши широкі повноваження щодо цивільних питань на Західному березі. Ізраїльські мирні організації засудили цей крок як юридичну анексію окупованих територій.

У березні 2023 року уряд Нетаньягу скасував закон 2005 року, згідно з яким чотири ізраїльські поселення — Хомеш, Са-Нур, Ганім і Кадім — були демонтовані в межах ізраїльського виходу зі Смуги Гази.

У червні 2023 року коаліція Нетаньягу скоротила процедуру затвердження будівництва поселень і надала міністру фінансів Смотричу повноваження ухвалювати один із етапів, змінивши систему, яка діяла останні 27 років. За перші шість місяців було збудовано 13 000 житлових одиниць у поселеннях — майже утричі більше, ніж за весь 2022 рік.

Нетаньягу з президентом США Джо Байденом у Нью-Йорку, 20 вересня 2023 року

Ізраїль відмовився надсилати Україні летальну зброю. У червні 2023 року Нетаньягу заявив, що Ізраїль стурбований «можливістю того, що системи, які ми могли б передати Україні, опиняться в руках Ірану, будуть відтворені, і зрештою ми зіткнемося з тим, що ізраїльські системи використовуватимуться проти самого Ізраїлю».

7 жовтня 2023 року, після того як палестинські бойовики з Гази здійснили масштабний раптовий напад, Нетаньягу оголосив, що Ізраїль вступає у стан війни проти ХАМАС. Він пригрозив «перетворити всі місця, де ХАМАС організований і ховається, на міста-руїни», назвав Газу «містом зла» і закликав її мешканців «негайно залишити» територію. Згодом він запропонував опозиційним партіям «Єш Атід» та «Національна єдність» увійти до уряду національної єдності в умовах конфлікту, після того як лідер опозиції Лапід закликав Нетаньягу «відкласти наші розбіжності й сформувати надзвичайний, вузький та професійний уряд».

Нетаньягу піддали критиці за те, що під його керівництвом відбулася найбільша розвідницька невдача Ізраїлю за останні 50 років, а також через протести з вимогою його відставки. Початок війни посилив опозицію до Нетаньягу та уряду з боку ізраїльських громадян через неспроможність передбачити напад, організований ХАМАС, що призвело до зростання закликів до його відставки.

Опитування 2023 року показало, що 56 % ізраїльтян вважали, що Нетаньягу має піти у відставку після завершення війни, а 86 % респондентів поклали відповідальність за провали у сфері безпеки, які призвели до атаки, на керівництво країни.

28 жовтня 2023 року Нетаньягу звинуватили у використанні «небезпечної риторики», коли він порівняв ХАМАС з амаликітянами, заявивши: «Ти маєш пам'ятати, що зробив тобі Амалик, говорить наша Свята Біблія. І ми пам'ятаємо».

29 жовтня Нетаньягу у публікації на платформі X (колишній Twitter) звинуватив керівників ізраїльських сил безпеки в нападі ХАМАС; згодом цей допис було видалено після хвилі критики. Подальше розслідування, проведене Шин Бет, визнало прорахунки служби, але також з'ясувало, що Шин Бет попереджала прем'єр-міністра про те, що ХАМАС не був стриманий і виступала проти політики «поділяй і володарюй» щодо ХАМАС і Палестинської автономії.

Нетаньяху виступає на спільному засіданні Конгресу у Вашингтоні, округ Колумбія, зі спікером Палати представників Майком Джонсоном та сенатором Беном Кардіном, 24 липня 2024 року.

У листопаді 2023 року він відкинув заклики до припинення вогню та заявив, що Ізраїль «стоятиме до кінця навіть проти всього світу, якщо буде потрібно». Нетаньягу наголосив, що Армія оборони Ізраїлю залишатиметься в Газі «стільки, скільки буде необхідно», і пообіцяв не допустити повернення Палестинської адміністрації до цього регіону. Він назвав звинувачення у порушенні міжнародного права «нісенітницею», а загибель мирних палестинців — «побічними втратами».

У грудні 2023 року Нетаньягу зазнав критики під час зустрічі з визволеними ізраїльськими заручниками. Один із них звинуватив його у тому, що політика для нього важливіша за повернення викрадених. Того ж місяця він заявив, що Ізраїль має підтримати «добровільну міграцію» палестинців із Гази.

На адресу Нетаньягу пролунали звинувачення у геноциді з боку низки неурядових організацій, що вилилося у справу «ПАР проти Ізраїлю» в Міжнародному суді ООН у грудні 2023 року.

У травні 2024 року прокурор Міжнародного кримінального суду Карім Хан оголосив про намір звернутися з клопотанням про ордер на арешт Нетаньягу за кількома звинуваченнями у воєнних злочинах та злочинах проти людяності.

У липні 2024 року Нетаньягу виступив на спільному засіданні Конгресу США, попри масові протести, закликаючи до підтримки війни в Газі. Він назвав протестувальників «корисними ідіотами» та пообіцяв «повну перемогу» в Газі. Під час візиту він зустрівся з кандидатом від Республіканської партії на виборах президента 2024 року Дональдом Трампом у його резиденції Мар-а-Лаго, де розкритикував ймовірну кандидатку від Демократичної партії Камалу Гарріс за її слова про те, що вона «не залишиться мовчазною» щодо звірств у Газі.

Нетаньягу та міністр оборони США Піт Хегсет у Пентагоні 5 лютого 2025 року

У жовтні 2024 року дронова атака, ймовірно здійснена з території Лівану, була спрямована на резиденцію Нетаньягу в Кесарії. На момент нападу він там не перебував, жертв не було. Нетаньягу звинуватив «Хезболлу» у спробі замаху на нього.

5 листопада 2024 року Нетаньягу звільнив міністра оборони Йоава Галланта, який виступав за короткострокову дипломатичну угоду. Це рішення спровокувало хвилю протестів по всьому Ізраїлю.

21 листопада 2024 року Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт Нетаньягу, Галланта та військового командувача ХАМАС Мохаммеда Дейфа за підозрою у скоєнні воєнних злочинів під час війни в Газі.

Нетаньягу назвав це рішення «абсурдним і брехливим наклепом» та заявив, що воно є «антисемітським».

У ніч на 18 березня 2025 року Ізраїль завдав раптового удару по Сектору Гази, фактично припинивши дію перемир'я у війні 2025 року. У той самий день Нетаньягу мав давати свідчення у своєму корупційному процесі, проте через атаки судові слухання були відкладені.

У березні 2025 року Нетаньягу звільнив голову Шин Бет Ронена Бара, пояснивши це «втратою довіри». Бар, своєю чергою, звинуватив уряд у тому, що його відправили у відставку через розслідування впливу Катару на Офіс прем'єр-міністра — справу, що отримала назву «афера з катарським зв'язком».

Нетаньягу з президентом Дональдом Трампом та Лео Терреллом, головою Робочої групи адміністрації Трампа з боротьби з антисемітизмом, 7 квітня 2025 року

У травні 2025 року Нетаньягу заявив, що руйнування будинків у Газі призведе до вимушеної еміграції палестинців.

13 червня Нетаньягу санкціонував авіаудари по Ірану, що ознаменувало початок ірано-ізраїльської війни. Уже за тиждень він публічно прокоментував наслідки війни: «Кожен із нас несе особисті втрати, і моя сім'я не стала винятком», зазначивши, що це «вдруге мій син Авнер скасовує весілля через ракетні загрози».

У липні Нетаньягу зазнав критики з боку деяких членів свого кабінету за рішення збільшити обсяги гуманітарної допомоги Газі, тоді як вони відхилили пропозицію США щодо припинення вогню.

У серпні 2025 року в інтерв'ю телеканалу i24NEWS Нетаньягу заявив, що перебуває на «історичній і духовній місії» та що він «дуже» прив'язаний до ідеї Великого Ізраїлю, яка включає й палестинські території.

21 вересня 2025 року Нетаньягу відкинув можливість існування палестинської держави на захід від річки Йордан, заявивши: «Протягом багатьох років я перешкоджав створенню цієї терористичної держави, незважаючи на величезний тиск як всередині країни, так і ззовні».

Під час свого виступу на Генеральній Асамблеї ООН у Нью-Йорку Нетаньягу висловився проти міжнародного визнання палестинської держави. Щойно він розпочав промову, десятки присутніх у залі вийшли на знак протесту.

Звинувачення у воєнних злочинах

[ред. | ред. код]

20 травня 2024 року Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт Йоав Ґаланта і Беньяміна Нетаньягу за злочини проти людства на території Палестини (сектора Гази), вчинені після 7 жовтня 2023 року[41].

21 листопада 2024 року, І Палата попереднього провадження Міжнародного кримінального суду (ICC Pre-Trial Chamber I) у своєму складі, у справі про ситуацію в Державі Палестина одноголосно ухвалила два рішення, якими відхилила оскарження Держави Ізраїль, порушеного відповідно до статей 18 і 19 Римського статуту. Суд видав ордер на арешт прем'єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньягу та ексглави Міноборони Йоава Галанта. У повідомленні суду зазначено, що Нетаньягу обвинуватять «у воєнних злочинах і злочинах проти людяності, скоєних з 8 жовтня 2023 року до 20 травня 2024 року»[42][43].

Погляди

[ред. | ред. код]

Виступає за ідею вільного ринку[44], рішучу й безкомпромісну боротьбу проти тероризму[45]. Нетаньяху казав:

Сутність демократичних суспільств і те, що відрізняє їх від диктатур, полягає в прагненні розв'язувати конфлікти ненасильницьким шляхом шляхом вирішення проблем шляхом суперечок і дебатів… Важливим моментом, який необхідно підкреслювати знову і знову, є те, що ніщо не виправдовує тероризм, що він є злом сам по собі — що різноманітні реальні чи вигадані причини, які наводять терористи для виправдання своїх дій, безглузді[45].

Політик неодноразово заявляв про підтримку прав ЛГБТ[46][47] і вважає, що це не суперечить релігійним цінностям ізраїльського суспільства[48].

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Дружина — Сара Бен-Арці Нетаньягу, виховують трьох дітей: доньку Ноа (від попереднього шлюбу), синів Яіра й Авнера[49].

Вільно володіє івритом та англійською мовою[50].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Geni.com — 2006.
  2. ↑ Ордери на арешт Нетаньяху і Галанта: ФРН ще не має рішення – DW – 22.11.2024. dw.com (укр.). Процитовано 22 листопада 2024.
  3. ↑ Байден відреагував на ордер МКС на арешт Нетаньяху: Викликає обурення. Українська правда (укр.). Процитовано 22 листопада 2024.
  4. ↑ МКС видав ордери на арешт Нетаньяху та Галланта. РБК-Украина (укр.). Процитовано 22 листопада 2024.
  5. ↑ «Поспішне рішення». США відкинули ордери МКС на арешт Нетаньяху і Галанта. New Voice (укр.). Процитовано 22 листопада 2024.
  6. ↑ Байден розкритикував ордери МКС на арешт Нетаньяху і Галланта. espreso.tv (укр.). Процитовано 22 листопада 2024.
  7. ↑ Netanyahu makes history as Israel's longest-serving leader. AP NEWS (англ.). 21 квітня 2021. Процитовано 20 лютого 2023.
  8. ↑ Bruised but driven, Netanyahu becomes Israel's longest-serving PM. Reuters (англ.). 18 липня 2019. Процитовано 20 лютого 2023.
  9. ↑ Hendrix, Steve (28 березня 2023). "Netanyahu fires defense minister who called for halt to judicial overhaul" (англ.). Washington Post.
  10. ↑ Stephanie van den Berg, Anthony Deutsch, Charlotte Van Campenhout (20 травня 2024). "Prosecutor seeks arrest warrants for Israel's Netanyahu and Hamas leaders" (англ.). Reuters.
  11. ↑ Statement of ICC Prosecutor Karim A.A. Khan KC: Applications for arrest warrants in the situation in the State of Palestine. Statement: 20 May 2024
  12. ↑ Exclusive interview: ICC prosecutor seeks arrest warrants against Sinwar and Netanyahu for war crimes over October 7 and Gaza. // By Ivana Kottasová and Madalena Araujo, CNN. Updated 3:09 PM EDT, Mon May 20, 2024
  13. ↑ Прокурор МКС вимагає видати ордери на арешт Нетаньягу та лідерів ХАМАС. // Автор: Карина Бовсуновська. 20.05.2024, 14:38
  14. ↑ Ginsburg, Mitch. Saving Sergeant Netanyahu. www.timesofisrael.com (амер.). Процитовано 20 лютого 2023.
  15. ↑ Buhbut, Amir. "Sayeret Matkal is 50 years old". NRG Maariv. Архів оригіналу за 14 жовтня 2012. Процитовано 20 лютого 2023.
  16. ↑ а б Professor recalls Netanyahu's intense studies in three fields. MIT News | Massachusetts Institute of Technology (англ.). Процитовано 20 лютого 2023.
  17. ↑ 40 שנה לאחור: היכן היו אז, המנהיגים של היום? - וואלה! חדשות. וואלה! (івр.). 13 вересня 2013. Процитовано 20 лютого 2023.
  18. ↑ а б Statistics & Reports | MIT Registrar. registrar.mit.edu. Процитовано 20 лютого 2023.
  19. ↑ The MIT 150. Boston.com (англ.). Процитовано 20 лютого 2023.
  20. ↑ Profile: Benjamin Netanyahu (брит.). 20 лютого 2009. Процитовано 20 лютого 2023.
  21. ↑ Netanyahu's rhetoric brings same old message - Al-Monitor: Independent, trusted coverage of the Middle East. www.al-monitor.com (англ.). Процитовано 20 лютого 2023.
  22. ↑ І «Лікуд», і «Кадіма» називають себе переможцями виборів в Ізраїлі. Радіо Свобода. 11 лютого 2009. Архів оригіналу за 12 червня 2021. Процитовано 27 січня 2023.
  23. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 19 серпня 2019. Процитовано 19 серпня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  24. ↑ Прокопчук, Дмитро (17 березня 2015). В Ізраїлі проходять позачергові парламентські вибори. Deutsche Welle. Архів оригіналу за 19 серпня 2019. Процитовано 25 січня 2022.
  25. ↑ Вибори в Ізраїлі. Чому мінімальний розрив краще для Нетаньяху? (брит.). 10 квітня 2019. Архів оригіналу за 19 серпня 2019. Процитовано 20 вересня 2019.
  26. ↑ Парламент Ізраїлю розпустили за півтора місяця після виборів. Перевибори призначено на 17 вересня. Гордон. 30 травня 2019. Архів оригіналу за 19 серпня 2019. Процитовано 25 січня 2022.
  27. ↑ Нетаньяху програв вибори до Кнесету, підраховано майже всі голоси. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 20 вересня 2019. Процитовано 20 вересня 2019.
  28. ↑ Нетаньяху отримав право формувати новий уряд. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 25 вересня 2019. Процитовано 25 вересня 2019.
  29. ↑ Нетаньяху евакуювали під час виступу через запуск ракети з Гази. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 26 грудня 2019. Процитовано 26 грудня 2019.
  30. ↑ Нетаньяху попросить парламент надати йому імунітет від розслідувань. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 2 січня 2020. Процитовано 2 січня 2020.
  31. ↑ Прем'єр-міністр Ізраїлю Нетаньягу постав перед судом у справі про корупцію. 24.05.2020, 13:04
  32. ↑ Ізраїль: Нетаньягу не визнав себе винним за звинуваченням у корупції. 08.02.2021, 10:57
  33. ↑ Нетаньяху змістили з посади прем'єра Ізраїлю після 12-річного правління. Українська правда (українською) . 13 червня 2021. Архів оригіналу за 13 червня 2021. Процитовано 14 червня 2021.
  34. ↑ В Ізраїлі призначили новий уряд. РБК-Україна (українською) . 13 червня 2021. Архів оригіналу за 13 червня 2021. Процитовано 13 червня 2021.
  35. ↑ Benjamin Netanyahu wins majority in Israeli election. Deutsche Welle (англійською) . 3 листопада 2022. Процитовано 15 листопада 2022.
  36. ↑ Президент Ізраїлю доручив Нетаньягу формування уряду. Радіо Свобода (українською) . 14 листопада 2022. Процитовано 15 листопада 2022.
  37. ↑ Нетаньягу за 12 хвилин до «дедлайну» доповів президентові Ізраїлю про формування нового уряду. Укрінформ (українською) . 22 грудня 2022. Процитовано 23 грудня 2022.
  38. ↑ Беньямін Нетаньягу приведений до присяги як лідер найправішого уряду Ізраїлю за всю історію. УНН (українською) . 29 грудня 2022. Процитовано 29 грудня 2022.
  39. ↑ The Override Clause Explainer. en.idi.org.il (івр.). 2022-11. Архів оригіналу за 31 січня 2023. Процитовано 22 вересня 2023.
  40. ↑ Test of reasonableness. The Jerusalem Post | JPost.com (амер.). Архів оригіналу за 11 лютого 2023. Процитовано 22 вересня 2023.
  41. ↑ Statement of ICC Prosecutor Karim A.A. Khan KC: Applications for arrest warrants in the situation in the State of Palestine
  42. ↑ Situation in the State of Palestine: ICC Pre-Trial Chamber I rejects the State of Israel's challenges to jurisdiction and issues warrants of arrest for Benjamin Netanyahu and Yoav Gallant. // Press Release: 21 November 2024
  43. ↑ МКС видав ордер на арешт Нетаньягу через події в Секторі Гази. 21.11.2024, 14:06
  44. ↑ Netanyahu: Corporate Media Is Responsible for Israeli Crony Capitalism. Haaretz (англ.). Процитовано 20 лютого 2023.
  45. ↑ а б Internet Archive, Binyamin (1995). Fighting terrorism : how democracies can defeat domestic and international terrorists. New York : Farrar Straus Giroux. ISBN 978-0-374-15492-9.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки із зайвим розташуванням у параметрі publisher (посилання)
  46. ↑ News from Israel | The Jerusalem Post. www.jpost.com (амер.). Процитовано 20 лютого 2023.
  47. ↑ נתניהו בירך את קהילת הלהט"ב: "ישראל - מהפתוחות בעולם" - וואלה! חדשות. וואלה! (івр.). 11 червня 2015. Процитовано 20 лютого 2023.
  48. ↑ «Кнесет відзначає День прав геїв; прем'єр-міністр Нетаньяху: «Ми повинні керуватися переконанням, що кожна людина створена за образом Бога».
  49. ↑ Зеленський та Нетаньягу проводять переговори у Києві. День. 19 серпня 2023. Архів оригіналу за 2 травня 2022. Процитовано 21 жовтня 2023.
  50. ↑ Is mother-tongue English now a prerequisite for prime minister? -analysis. The Jerusalem Post | JPost.com (амер.). Процитовано 20 лютого 2023.

Посилання

[ред. | ред. код]
Беньямін Нетаньягу
у сестринських Вікіпроєктах
d: Інформація у Вікіданих?
q: Цитати у Вікіцитатах?
s: Теми у Вікіджерелах?
n: Новини у Вікіновинах?
Родовід: Генеалогія на Родоводі?
CMNS: Беньямін Нетаньягу у Вікісховищі?
Попередник: Прем'єр-міністр Ізраїлю
Наступник:
Ехуд Ольмерт Нафталі Бенет
Прапор Ізраїлю Це незавершена стаття про Ізраїль.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Беньямін_Нетаньягу&oldid=46878056