Біологічна нейронна мережа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
МРТ зображення мозку людини Це незавершена стаття з нейронауки.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Нейронна мережа (біологічна нейронна мережа) — сукупність нейронів головного і спинного мозку центральної нервової системи (ЦНС) і ганглій периферичної нервової системи (ПНС), які пов'язані або функціонально об'єднані в нервовій системі, виконують специфічні фізіологічні функції.

Нейронна мережа складається з групи або груп хімічно або функціонально пов'язаних нейронів. Один нейрон може бути пов'язаний із багатьма іншими нейронами, а загальна кількість нейронів і зв'язків в мережі може бути достатньо великим. Місце контакту нейронів називається синапсом, типовий синапс - аксо-дендричний хімічний. Передача імпульсів здійснюється хімічним шляхом за допомогою медіаторів або електричним шляхом за допомогою проходження іонів з однієї клітини в іншу.

Уявлення про нейронні мережі справило значний вплив на технології штучного інтелекту, завдяки спробі побудувати математичну модель нейронної мережі було створено великий інструментарій штучних нейронних мереж, який широко використовується в прикладній математиці та інформатиці.

Історія[ред.ред. код]

Перші згадки про нейронні мережі помічені у Бейна[1] (1873) та Джеймса[2] (1890) — у своїх роботах вони розглядають розумову діяльність як результат взаємодії між нейронами головного мозку.

Згідно з Бейном, будь-яка діяльність веде до активізації певного набору нейронів. При повторенні тієї ж діяльності зв'язок між цими нейронами зміцнюються. Згідно з його теорією, ці повторення ведуть до формування пам'яті. Наукове співтовариство того часу сприйняло теорію скептично, оскільки її наслідком було виникнення надмірної кількості нейронних зв'язків у мозку. Тепер очевидно, що мозок є надзвичайно складною конструкцією і здатний працювати з декількома завданнями одночасно.

Теорія Джеймса була схожа з теорією Бейна, але в той же час Джеймс припустив, що формування пам'яті відбувається в результаті проходження електричного струму між нейронами в головному мозку, не вимагаючи з'єднань нейронів для кожного акту запам'ятовування або дії.

Британський фізіолог Шеррінгтон у 1898 році провів експерименти для перевірки теорії Джеймса[3], в яких пропускав електричний струм уздовж спинного мозку щурів. При цьому замість очікуваного посилення струму, відповідно до теорії Джеймса, Шеррінгтон виявив, що електричний струм слабшає з плином часу. Результати експериментів Шеррінгтона зіграли важливу роль у розробці теорії звикання (габітуації).

Примітки[ред.ред. код]

  1. Bain (1873). Mind and Body: The Theories of Their Relation. New York: D. Appleton and Company. 
  2. James (1890). The Principles of Psychology. New York: H. Holt and Company. 
  3. Sherrington, C.S. Experiments in Examination of the Peripheral Distribution of the Fibers of the Posterior Roots of Some Spinal Nerves. Proceedings of the Royal Society of London 190. с. 45–186.