Біргамська угода
Біргамська угода, також відома як угода в Солсбері[1] включала два договори, спрямовані на забезпечення незалежності Шотландії після смерті Олександра III 1286 року, який не залишив прямих спадкоємців.
Угоди було підписано у Солсбері 1289 та Біргамі (Бервікшир) 1290 року. Було передбачено, що якщо спадкоємиця шотландського престолу Маргарита Норвезька Діва вийде заміж за Едуарда, Шотландія залишиться «окремою, незалежною від Англії державою зі справедливими кордонами, вільною й без підпорядкування будь-якій іншій державі.»
Угода виявилась безрезультатною, оскільки малолітня Маргарита померла від гарячки дорогою до Шотландії на Оркнейських островах у 1290 році. Через це в Шотландії розпочалась боротьба за спадщину. У 1291 Едуард I погодився бути арбітром у цій боротьбі за умови, що він буде верховним феодальним та військовим сюзереном Шотландії до тих пір, поки престол країни є вакантним.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Margaret: Manuscript - 1290, 14 March, Birgham - Parliamentary Records - Letters: confirmation of the treaty of Salisbury (Old French та with modern English translation) . Records of the Parliaments of Scotland to 1707, University of St Andrews. Архів оригіналу за 16 липня 2013. Процитовано 25 жовтня 2011.
Література[ред. | ред. код]
- «Біргамська угода» у Collins Dictionary of Scottish History (Harper Collins, 2001, ISBN 0-00-714710-4) (англ.)
- «Середньовічна Шотландія, 1100 — 1560». David Ditchburn та Alastair J. MacDonald (Penguin Books, 2001, ISBN 0-14-026367-5).
|
Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |