Бірча

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Село
Бірча
пол. Bircza
Bircza view.jpg
Герб
Герб

Координати 49°41′31″ пн. ш. 22°28′45″ сх. д. / 49.69222000002777406° пн. ш. 22.47944000002777898° сх. д. / 49.69222000002777406; 22.47944000002777898Координати: 49°41′31″ пн. ш. 22°28′45″ сх. д. / 49.69222000002777406° пн. ш. 22.47944000002777898° сх. д. / 49.69222000002777406; 22.47944000002777898

Країна Польща
Воєводство Підкарпатське воєводство
Повіт Перемишльський повіт
Гміна Бірча
Перша згадка 1188
Висота центру 262 м
Населення 1045 осіб (2011[1])
Часовий пояс UTC+1, влітку UTC+2
Телефонний код (+48) 16
Поштовий індекс 37-740
Автомобільний код RPR
SIMC 0598990
GeoNames 775908
Офіційний сайт bircza.pl
Бірча. Карта розташування: Польща
Бірча
Бірча
Бірча (Польща)
Бірча. Карта розташування: Підкарпатське воєводство
Бірча
Бірча
Бірча (Підкарпатське воєводство)
Bircza view.jpg
Український греко-католицький собор Пречистої Богородиці знищений польською владою у 1964 році.
Bircza Panorama 02.jpg

Бі́рча (пол. Bircza) — село (до 1934 року місто) в середньому Бескиді, Перемишльського повіту в Підкарпатському воєводстві на південному сході Польщі. Центр гміни Бірча. Населення — 1045 осіб (2011[1]).

Місцевість складалася з кількох частин: Місто, Оболонь, Жень, Вигін, Кам'яна Гірка, Двір, Торговиця, Млинище (пол. Miasto, Błonie, Żeń, Wygon, Kamienna Górka, Dwór, Targowica, Mielnicze). Через місцевість протікає невеличка річка Ступниця, притока Сяну.

Географічне положення[ред. | ред. код]

Село розташоване на відстані 24 кілометри на південний захід від центру повіту міста Перемишля і 51 кілометр на південний схід від столиці воєводства  — міста Ряшева.[2]

Історія[ред. | ред. код]

В XI-XIII століттях на цих землях існувало Перемишльське руське князівство зі столицею в Перемишлі, яке входило до складу Галицького князівства, а пізніше Галицько-Волинського князівства.

Перша згадка з 1188 року.

Після захоплення цих земель Польщею Бірча в 13401772 роках входила до складу Сяноцької землі Руського воєводства Королівства Польського.

У 1422 році зафіксовано існування в Бірчі православного монастиря святого Онуфрія[3].

В 1464 році король надав місту маґдебурзьке право.

Тут у 1560 році народився Іов Борецький.

В 1772 році внаслідок першого поділу Польщі Бірча відійшла до імперії Габсбургів.

У травні 1848 року в Бірчі утворено деканальну Руську Раду, котра підлягала Головній Руській Раді й діяла до 1851 року.

За даними Географічного словника Королівства Польського та інших слов'янських земель, виданого в Варшаві в 1880–1914 роках (том 1 дозволено цензурою царської Росії 28 листопада 1879 року), на той момент Бірча належала до Добромильського повіту (повітову владу перенесено в Добромиль в липні 1876 року власне з Бірчі), мала дві парафії (римо-католицьку та греко-католицьку) та тривіальну школу. Римо-католицькій парафії, яка налічувала 2579 вірних, належав дерев'яний костел, збудований в 1743 році. Одночасно в місті знаходився бірчанський деканат греко-католицької церкви, який належав до Перемишльської дієцезії. Деканат об'єднував 19 парафій (серед них в селах Березка, Липа, Павлокома, Явірник-Руський) з загальною кількістю 22 тисячі 428 вірних, серед яких парафія саме Бірчі з філіями становила 2067 осіб. В загальному Бірчанське староство налічувало 91 гміну, 96 населених пунктів та 52 тисячі 322 мешканці.[4]

Після розпаду Австро-Угорщини і утворення Другої Речі Посполитої Бірча опинилася по польському боці розмежування, що було закріплено в Ризькому мирному договорі 1921 року.

Від 1922 до 1944 року парохом УГКЦ в Бірчі був Іван Лебедович[5].

Бірча втратила міські права 1934 року — стало селом і центром ґміни Бірча Добромильського повіту Львівського воєводства. На 1.01.1939 в селі було 2290 жителів, з них 370 українців, 740 поляків, 30 польських колоністів міжвоєнного періоду і 1150 євреїв[6].

У 19391941 та 19441945 рр. містечко, що знаходиться на правому, східному березі Сяну, належало до СРСР і було районним центром Бірчанського району Дрогобицької області (обласний центр — місто Дрогобич)[7].

31 липня 1944 року місцевість було окуповано Червоною Армією[8].

13 серпня 1944 розпочато мобілізацію українського населення Дрогобицької області до Червоної Армії (облвоєнком — підполковник Карличев)[9].

У березні 1945 року згідно з радянсько-польським договорами Бірчанський район з районним центром Бірча, Ліськівський район з районним центром Лісько та західна частина Перемиського району (з містом Перемишль) з складу Дрогобицької області передано Польщі.

Москва підписала й 16 серпня 1945 року опублікувала офіційно договір з Польщею про встановлення лінії Керзона українсько-польським кордоном та, незважаючи на бажання українців залишитись на рідній землі,[10] про передбачене «добровільне» виселення приблизно одного мільйона українців з «Закерзоння», тобто Підляшшя, Холмщини, Надсяння і Лемківщини.[11],[12]

Розпочалося виселення українців з рідної землі. Проводячи депортацію, уряд Польщі, як і уряд СРСР, керувалися Угодою між цими державами, підписаною в Любліні 9 вересня 1944 року, але, незважаючи на текст угоди, в якому наголошувалось, що «Евакуації підлягають лише ті з перелічених (…) осіб, які виявили своє бажання евакуюватися і щодо прийняття яких є згода Уряду Української РСР і Польського Комітету Національного Визволення. Евакуація є добровільною і тому примус не може бути застосований ні прямо, ні посередньо. Бажання евакуйованих може бути висловлено як усно, так і подано на письмі.»[13], виселення було примусовим і з застосуванням військових підрозділів.[14]

У 19451946 році під Бірчею відбувалися бої між УПА та польськими комуністичними силами безпеки.

Українське населення села, якому вдалося уникнути депортації до СРСР, попало в 1947 році під етнічну чистку під час проведення Операції «Вісла» і було виселено на ті території у західній та північній частині польської держави, що до 1945 належали Німеччині[15].

Бірча зберегла містечкову забудову, в містечку є палац Гумницьких із гарним парком. У 1924 році за проектом Євгена Нагірного було розпочато будівництво греко-католицької церкви. Цю рідкісну за своєю архітектурою хрещату необарокову церкву із циліндричною навою (ротонда) було висаджено в повітря у 1964 році.[16]

Населення[ред. | ред. код]

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][17]:

Загалом Допрацездатний
вік
Працездатний
вік
Постпрацездатний
вік
Чоловіки 518 92 380 46
Жінки 527 100 315 112
Разом 1045 192 695 158
  • 1589 — 49 будинків, 245 мешканців
  • 1785 — 500 мешканців, з них 140 греко-католиків, 200 римо-католиків та 160 юдеїв
  • 1840 — 272 греко-католики (нема даних про вірних інших конфесій)
  • 1859 — 239 греко-католиків
  • 1879 — 339 греко-католиків
  • 1890 — 291 греко-католик, 715 римо-католиків, 989 юдеїв
  • 1921 — 247 будинків, 1929 мешканців, з них 297 греко-католиків, 590 римо-католиків, 1038 євреїв
  • 1926 — 421 греко-католик
  • 1929 — 1929 мешканців
  • 1939 — 2290 мешканців, з них 370 греко-католиків, 770 римо-католиків, 1150 юдеїв
  • 1944 — 1060 мешканців, з них 800 поляків та 260 українців
  • 1997 — 1127 мешканців
  • 2006 — 1075 мешканців

Примітки[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Бірча

  1. а б в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018. 
  2. Central Statistical Office (GUS) - TERYT (National Register of Territorial Land Apportionment Journal) (Polish). 2008-06-01. Архів оригіналу за 2012-03-01. Процитовано 2012-10-30. 
  3. Документ Казимира Ягеллончика (пол. Kazimierza Jagiellończyka), що підтверджував надання Федорові Шептицькому (пол. Fedorowi Szeptyckiemu) села Канофости (пол. Kanofosty), від 12 квітня 1469 року
  4. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom I
  5. [недоступне посилання з травень 2019 Іван Лебедович, газета «Наше слово»]
  6. Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — с. 18.
  7. 10 січня 1940 року Інститут історії України НАН України
  8. ВОВ-60 — Сводки. Архів оригіналу за 11 січень 2012. Процитовано 29 жовтень 2012. 
  9. Інформація Дрогобицького облвійськкомату начальнику штабу Львівського обласного округу, секретарю Дрогобицького обкому КП(б)У, голові Дрогобицького облвиконкому, начальнику облуправління НКДБ по Дрогобицькій області про відмову української молоді служити в лавах червоної армії
  10. Лист жителів с. Долгобичів Грубешівського повіту Холмщини секретарю ЦК КП(б)У М. Хрущову на сайті «Територія терору»
  11. Петро Мірчук. Українська повстанська армія 1942–1952. Частина ІІ: Друга большевицька окупація На Закерзонні Мюнхен 1953 (репр. Львів 1991). Архів оригіналу за 20 серпень 2011. Процитовано 10 вересень 2012. 
  12. Переселення українців з Польщі до УРСР у 1944–1946 рр. на сайті «Територія терору»
  13. Угода між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР
  14. Документальні відеокадри: Депортація українців Закерзоння, 2 половина 1940-х рр на сайті «Територія терору»
  15. * Акція «Вісла»: Список виселених сіл та містечок, Повіт ПЕРЕМИШЛЬ
  16. Слободян В. М. Класицистичні церкви-ротонди в Галичині першої половини XIX століття // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — № 13, 2003. — С. 78. — ISBN 966-95066-4-10.
  17. Згідно методології GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018. 

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]