Бірча

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Село
Бірча
пол. Bircza
Bircza view.jpg
Герб
Герб

Координати 49°41′31″ пн. ш. 22°28′45″ сх. д. / 49.69222000002777406° пн. ш. 22.47944000002777898° сх. д. / 49.69222000002777406; 22.47944000002777898Координати: 49°41′31″ пн. ш. 22°28′45″ сх. д. / 49.69222000002777406° пн. ш. 22.47944000002777898° сх. д. / 49.69222000002777406; 22.47944000002777898

Країна Польща
Воєводство Підкарпатське воєводство
Повіт Перемишльський повіт
Гміна Бірча
Перша згадка 1188
Висота центру 262 м
Населення 1045 осіб (2011[1])
Часовий пояс UTC+1, влітку UTC+2
Телефонний код (+48) 16
Поштовий індекс 37-740
Автомобільний код RPR
SIMC 0598990
GeoNames 775908
OSM пошук у Nominatim
Офіційний сайт bircza.pl
Бірча. Карта розташування: Польща
Бірча
Бірча
Бірча (Польща)
Бірча. Карта розташування: Підкарпатське воєводство
Бірча
Бірча
Бірча (Підкарпатське воєводство)
Bircza view.jpg
Український греко-католицький собор Пречистої Богородиці знищений польською владою у 1964 році.
Bircza Panorama 02.jpg

Бі́рча (пол. Bircza) — село (до 1934 року місто) в середньому Бескиді, Перемишльського повіту в Підкарпатському воєводстві на південному сході Польщі. Центр гміни Бірча. Населення — 1045 осіб (2011[1]).

Місцевість складалася з кількох частин: Місто, Оболонь, Жень, Вигін, Кам'яна Гірка, Двір, Торговиця, Млинище (пол. Miasto, Błonie, Żeń, Wygon, Kamienna Górka, Dwór, Targowica, Mielnicze). Через місцевість протікає невеличка річка Ступниця, притока Сяну.

Географічне положення[ред. | ред. код]

Село розташоване на відстані 24 кілометри на південний захід від центру повіту міста Перемишля і 51 кілометр на південний схід від столиці воєводства  — міста Ряшева.[2]

Історія[ред. | ред. код]

В XI-XIII століттях на цих землях існувало Перемишльське руське князівство зі столицею в Перемишлі, яке входило до складу Галицького князівства, а пізніше Галицько-Волинського князівства.

Перша згадка з 1188 року.

Після захоплення цих земель Польщею Бірча в 13401772 роках входила до складу Сяноцької землі Руського воєводства Королівства Польського.

У 1422 році зафіксовано існування в Бірчі православного монастиря святого Онуфрія[3].

В 1464 році король надав місту маґдебурзьке право.

Тут у 1560 році народився Іов Борецький.

В 1772 році внаслідок першого поділу Польщі Бірча відійшла до імперії Габсбургів.

У травні 1848 року в Бірчі утворено деканальну Руську Раду, котра підлягала Головній Руській Раді й діяла до 1851 року.

За даними Географічного словника Королівства Польського та інших слов'янських земель, виданого в Варшаві в 1880–1914 роках (том 1 дозволено цензурою царської Росії 28 листопада 1879 року), на той момент Бірча належала до Добромильського повіту (повітову владу перенесено в Добромиль в липні 1876 року власне з Бірчі), мала дві парафії (римо-католицьку та греко-католицьку) та тривіальну школу. Римо-католицькій парафії, яка налічувала 2579 вірних, належав дерев'яний костел, збудований в 1743 році. Одночасно в місті знаходився бірчанський деканат греко-католицької церкви, який належав до Перемишльської дієцезії. Деканат об'єднував 19 парафій (серед них в селах Березка, Липа, Павлокома, Явірник-Руський) з загальною кількістю 22 тисячі 428 вірних, серед яких парафія саме Бірчі з філіями становила 2067 осіб. В загальному Бірчанське староство налічувало 91 гміну, 96 населених пунктів та 52 тисячі 322 мешканці.[4]

Після розпаду Австро-Угорщини і утворення Другої Речі Посполитої Бірча опинилася по польському боці розмежування, що було закріплено в Ризькому мирному договорі 1921 року.

Від 1922 до 1944 року парохом УГКЦ в Бірчі був Іван Лебедович[5].

Бірча втратила міські права 1934 року — стало селом і центром ґміни Бірча Добромильського повіту Львівського воєводства. На 1.01.1939 в селі було 2290 жителів, з них 370 українців, 740 поляків, 30 польських колоністів міжвоєнного періоду і 1150 євреїв[6].

У 19391941 та 19441945 рр. містечко, що знаходиться на правому, східному березі Сяну, належало до СРСР і було районним центром Бірчанського району Дрогобицької області (обласний центр — місто Дрогобич)[7].

31 липня 1944 року місцевість було окуповано Червоною Армією[8].

13 серпня 1944 розпочато мобілізацію українського населення Дрогобицької області до Червоної Армії (облвоєнком — підполковник Карличев)[9].

У березні 1945 року згідно з радянсько-польським договорами Бірчанський район з районним центром Бірча, Ліськівський район з районним центром Лісько та західна частина Перемиського району (з містом Перемишль) з складу Дрогобицької області передано Польщі.

Москва підписала й 16 серпня 1945 року опублікувала офіційно договір з Польщею про встановлення лінії Керзона українсько-польським кордоном та, незважаючи на бажання українців залишитись на рідній землі,[10] про передбачене «добровільне» виселення приблизно одного мільйона українців з «Закерзоння», тобто Підляшшя, Холмщини, Надсяння і Лемківщини.[11],[12]

Розпочалося виселення українців з рідної землі. Проводячи депортацію, уряд Польщі, як і уряд СРСР, керувалися Угодою між цими державами, підписаною в Любліні 9 вересня 1944 року, але, незважаючи на текст угоди, в якому наголошувалось, що «Евакуації підлягають лише ті з перелічених (…) осіб, які виявили своє бажання евакуюватися і щодо прийняття яких є згода Уряду Української РСР і Польського Комітету Національного Визволення. Евакуація є добровільною і тому примус не може бути застосований ні прямо, ні посередньо. Бажання евакуйованих може бути висловлено як усно, так і подано на письмі.»[13], виселення було примусовим і з застосуванням військових підрозділів.[14]

У 19451946 році під Бірчею відбувалися бої між УПА та польськими комуністичними силами безпеки.

Українське населення села, якому вдалося уникнути депортації до СРСР, попало в 1947 році під етнічну чистку під час проведення Операції «Вісла» і було виселено на ті території у західній та північній частині польської держави, що до 1945 належали Німеччині[15].

Бірча зберегла містечкову забудову, в містечку є палац Гумницьких із гарним парком. У 1924 році за проектом Євгена Нагірного було розпочато будівництво греко-католицької церкви. Цю рідкісну за своєю архітектурою хрещату необарокову церкву із циліндричною навою (ротонда) було висаджено в повітря у 1964 році.[16]

Населення[ред. | ред. код]

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][17]:

Загалом Допрацездатний
вік
Працездатний
вік
Постпрацездатний
вік
Чоловіки 518 92 380 46
Жінки 527 100 315 112
Разом 1045 192 695 158
  • 1589 — 49 будинків, 245 мешканців
  • 1785 — 500 мешканців, з них 140 греко-католиків, 200 римо-католиків та 160 юдеїв
  • 1840 — 272 греко-католики (нема даних про вірних інших конфесій)
  • 1859 — 239 греко-католиків
  • 1879 — 339 греко-католиків
  • 1890 — 291 греко-католик, 715 римо-католиків, 989 юдеїв
  • 1921 — 247 будинків, 1929 мешканців, з них 297 греко-католиків, 590 римо-католиків, 1038 євреїв
  • 1926 — 421 греко-католик
  • 1929 — 1929 мешканців
  • 1939 — 2290 мешканців, з них 370 греко-католиків, 770 римо-католиків, 1150 юдеїв
  • 1944 — 1060 мешканців, з них 800 поляків та 260 українців
  • 1997 — 1127 мешканців
  • 2006 — 1075 мешканців

Примітки[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Бірча

  1. а б в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018. 
  2. Central Statistical Office (GUS) - TERYT (National Register of Territorial Land Apportionment Journal) (Polish). 2008-06-01. Архів оригіналу за 2012-03-01. 
  3. Документ Казимира Ягеллончика (пол. Kazimierza Jagiellończyka), що підтверджував надання Федорові Шептицькому (пол. Fedorowi Szeptyckiemu) села Канофости (пол. Kanofosty), від 12 квітня 1469 року
  4. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom I
  5. Іван Лебедович, газета «Наше слово»
  6. Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — с. 18.
  7. 10 січня 1940 року Інститут історії України НАН України
  8. ВОВ-60 — Сводки
  9. Інформація Дрогобицького облвійськкомату начальнику штабу Львівського обласного округу, секретарю Дрогобицького обкому КП(б)У, голові Дрогобицького облвиконкому, начальнику облуправління НКДБ по Дрогобицькій області про відмову української молоді служити в лавах червоної армії
  10. Лист жителів с. Долгобичів Грубешівського повіту Холмщини секретарю ЦК КП(б)У М. Хрущову на сайті «Територія терору»
  11. Петро Мірчук. Українська повстанська армія 1942–1952. Частина ІІ: Друга большевицька окупація На Закерзонні Мюнхен 1953 (репр. Львів 1991)
  12. Переселення українців з Польщі до УРСР у 1944–1946 рр. на сайті «Територія терору»
  13. Угода між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР
  14. Документальні відеокадри: Депортація українців Закерзоння, 2 половина 1940-х рр на сайті «Територія терору»
  15. * Акція «Вісла»: Список виселених сіл та містечок, Повіт ПЕРЕМИШЛЬ
  16. Слободян В. М. Класицистичні церкви-ротонди в Галичині першої половини XIX століття // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — № 13, 2003. — С. 78. — ISBN 966-95066-4-10.
  17. Згідно методології GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018. 

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]