Бішара ель-Хурі
Бішара ель-Хурі араб. بشارة الخوري | |||
| |||
---|---|---|---|
21 вересня — 11 листопада 1943 | |||
Попередник: | Петро Трад | ||
Наступник: | Еміль Едде | ||
| |||
22 листопада 1943 — 18 вересня 1952 | |||
Попередник: | Еміль Едде | ||
Наступник: | Фуад Шехаб | ||
| |||
5 травня 1927 — 10 серпня 1928 | |||
Попередник: | Огюст Адиб Паша | ||
Наступник: | Хабіб Паша ес-Саад | ||
| |||
9 травня — 11 жовтня 1929 | |||
Попередник: | Хабіб Паша ес-Саад | ||
Наступник: | Еміль Едде | ||
Народження: |
10 серпня 1890[1][2] Rechmayad, Алей (район), Гірський Ліван, Ліван | ||
Смерть: |
11 січня 1964[3][1][2] (73 роки) Бейрут, Ліван | ||
Поховання: | Ra's al Nab' Cemeteryd | ||
Країна: |
Османська імперія Арабське Королівство Сирія State of Greater Lebanond Lebanese Republic under French mandated Ліван | ||
Релігія: | Маронітська католицька церква і Мароніти | ||
Освіта: | Saint Joseph University of Beirutd[4] і Паризький університет (1912)[5] | ||
Партія: | Constitutional Blocd | ||
Діти: | Гугетт Каланд і Michel el-Khouryd | ||
Нагороди: | |||
Бішара Халіл ель-Хурі (араб. بشارة خليل الخوري; 10 серпня 1890 — 11 січня 1964) — ліванський політик, двічі обіймав посаду президента (в тому числі став першим президентом незалежної Ліванської Респубілки) та двічі прем'єр-міністра Лівану за часів французького мандату.
Народився в Решмаї, що у Гірському Лівані[6], в маронітській родині. Вивчав право у Бейруті й Парижі. Після Першої світової війни став радником у суді Бейрута. За часів своєї адвокатської практики брав участь у відомому судовому процесі 1935 року, коли зумів довести невинуватість Абдула Хаміда Караме (майбутнього прем'єр-міністра Лівану), якого звинувачували в убивстві[7].
Від кінця 1920-их років зайнявся політикою, за результатами парламентських виборів 1927 року був обраний до складу парламенту Лівану, за часів французького мандату двічі обіймав посаду пост прем'єр-міністра (від 5 травня 1927 до 10 серпня 1928 та від 9 травня до 11 жовтня 1929 року). Ель-Хурі був активним прибічником незалежності Лівану та засновником партії Ад Дустур. 21 вересня 1943 року його обрали на посаду президента країни. 8 листопада того ж року парламент Лівану виключив з конституції країни статті, що обмежували суверенітет держави на користь мандатарію — Франції. У відповідь на таке французька влада 11 листопада заарештувала Бішару ель-Хурі разом з іншими прибічниками незалежного Лівану (прем'єр-міністром Ріадом ас-Сольхом, П'єром Жмаєлем, Камілем Шамуном та іншими), розпустила парламент і призупинила дію конституції[8]. Дії французького уряду спричинили значні заворушення як у самому Лівані, так і в усьому арабському світі, в країні почались масові протести. Це змусило Францію звільнити в'язнів, у тому числі й Бішару ель-Хурі, 22 листопада 1943 року він вийшов на свободу. Відтоді ту дату відзначають як національне свято — День незалежності Лівану.
Ель-Хурі повернувся на посаду президента країни 22 листопада 1943 й обіймав її до 18 вересня 1952 року. Одним з найважливіших досягнень його президентства є розробка Національного пакту, угоди між християнськими (маронітськими) та мусульманськими (шиїтськими і сунітськими) лідерами Лівану, яка де-факто складала основу конституційного ладу в країні, хоча формально не була закріплена в основному законі.
Період президентства Бішари ель-Хурі відзначився значним економічним зростанням, однак участь Лівану в першій арабо-ізраїльській війні 1947—1949 років, а також притік на його територію 100 тисяч палестинських біженців підірвали економіку Лівану. Такі фактори, поряд із підозрами в корупції в адміністрації ель-Хурі, спровокували масові демонстрації, що змусило президента вийти у відставку 18 вересня 1952 року. Після того до самої своєї смерті він залишався лідером партії Ад Дустур.
- ↑ а б Encyclopædia Britannica
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ http://www.britannica.com/EBchecked/topic/317090/Bishara-al-Khuri
- ↑ موقع رئاسة الجمهورية اللبنانية: الشيخ بشارة الخوري
- ↑ Hallak H. موقع يا بيروت: آل خوري
- ↑ Index Kc-Kj. www.rulers.org (англ.) . Архів оригіналу за 17 червня 2018. Процитовано 16 листопада 2021.
- ↑ Barak, Oren. Conflict and Peace in Lebanon // Int. J. Middle East Studies. — 2002. — С. 619—644. Архівовано з джерела 14 серпня 2007.
- ↑ David S. Sorenson. Global Security Watch—Lebanon: A Reference Handbook: A Reference Handbook. — ABC-CLIO. — С. 7—. — ISBN 978-0-313-36579-9.
- كيف زوّرَت أوّل انتخابات لبنانيّة؟ (ар.) . Архів оригіналу за 16 листопада 2021. Процитовано 16 листопада 2021.