В'юнище (Переяславський повіт)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Малюнок Тараса Шевченка «У В'юнищі» (1845).
Краєвид села В'юнище. 60-ті рр. ХХ ст.
Будівля сільської управи.

В'юнище — село Переяславського повіту, потім Переяславського району, затоплене у зв'язку зі спорудженням Канівського водосховища.

Історичні відомості[ред. | ред. код]

Перша згадка 1622 року[1]. Наприкінці ХVII століття Федір Дараган оселився поблизу старого русла Дніпра, за дев'ять верст від Переяслава. У 1708-му він отримав у володіння всі угіддя навколо хутора В'юнищанського. У цій околиці швидко зростала кількість населення, тож військові старшини Петро Дараган, Аксенфієв, Данько, Савенко та Бойко вирішили спорудити дерев'яну церкву. Вона була закладена на трисажневій відстані від першого поселення Савенка. Храм освятили в ім'я святої великомучениці Параскеви.

З часом ця споруда стала руйнуватися. Єпископ Гервасій Лінцевський настійливо рекомендував її розібрати, й парафіяни вирішили це зробити. Рішення здійснено у 1786-му. Цього ж року закладено нову церкву, а в 1787-му її освячено. У 1842 році церква зазнала капітального ремонту.

На той час В'юнище належало до маєтку Степана Никифоровича Самойлова[2]. До цього поміщика на початку серпня 1845 року (не пізніш як 19 серпня) приїхав Тарас Шевченко. Тут він створив малюнок-сепію «У В'юнищі».

У 1888 р. церкву внесли до реєстру найдавніших церковних будівель Переяславсько-Полтавської єпархії. А вже 1891 року храм розібрали і заклали нову церкву святої Параскеви П'ятниці за кошти парафіян та церковні заощадження. На відміну від двох попередніх, вона була побудована разом із дзвіницею. При церкві діяла церковно-парафіяльна школа. Наприкінці 1930-х її закрили, а приміщення почали використовувати як зерносховище. 1942 року поновлено богослужіння, а 1960 року їх знову заборонили.

Затоплення села[ред. | ред. код]

1968 року село потрапило в зону майбутнього затоплення. 1971 року церкву перевезли до Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини й влаштували в ній Музей космосу.

До Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини перевезли й будівлю сільської управи такою, якою вона була в селі в другій половині XX століття. До музейного комплексу споруд увійшли також перенесені з цього села хата, клуня, комора, саж, курник тощо.

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]