В'язень Сіону

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

В'язнями Сіону називаються люди, що зазнали репресій за сіоністську діяльність. З 1992 року в'язень Сіону є офіційним статусом, який присвоюється громадянам Ізраїлю, які підлягали затриманню, арешту або ув'язнення у зв'язку з участю в сіоністській діяльності.

Станом на 2012 лютого 29, в'язнями Сіону були визнані 3169 осіб.

Походження та використання терміна[ред. | ред. код]

Словосполучення «в'язні Сіону» сходить до Біблії: «...Я звільню твоїх в'язнів із рову...» (Зах 9:11) і до відомого рядку з «Шірей Ціон» («Сіоніди»; буквально «Пісні Сіону») поета і філософа XII століття Ієхуди Галеві: «Сіон, невже ти не запитаєш про долі в'язнів твоїх...» В роки британського мандата термін застосовувався до людей, які піддавалися переслідуванням з боку мандатної влади. Потім він став застосовуватися до євреїв, які борються за виїзд з СРСР і країн соціалістичного табору.

Іноді в'язнем Сіону називали засудженого до довічного ув'язнення за шпигунство в США Джонатана Полларда, оскільки його діяльність мотивувалася допомогою Ізраїлю. Питання надання Полларду статусу в'язня Сіону було предметом широких дебатів в Ізраїлі. Зокрема, кнесет прийняв рішення присвоїти таке звання, однак Верховний суд Ізраїлю у січні 2006 року фактично це рішення скасував[1][2][3].

В СРСР[ред. | ред. код]

В'язень Сіону Натан Щаранський
В'язень Сіону Юлій Едельштейн

Оскільки в Кримінальному кодексі СРСР не було передбачено спеціального покарання за «сіоністську діяльність», сіоністи зазвичай звинувачувалися в «антирадянській агітації і пропаганді» в «поширенні наклепницьких відомостей, що порочать радянський державний лад» чи «зраді батьківщини» і навіть шпигунстві[4].

Історик Мартін Гілберт після візиту в СРСР помістив у підготовлений ним «Атлас єврейської історії» дві карти: в'язні Сіону 1984 року, які знаходяться в таборах, і в'язні Сіону, що відбули свій термін ув'язнення, але не отримали дозволу на виїзд до Ізраїлю в період з 1979 по 1984 роки. Цей «Атлас єврейської історії» був присвячений відмовнику, автору лекцій «Іудаїзм для початківців» Григорію Вассерману[5].

Відомими в'язнями Сіону були ізраїльські політики і колишні радянські політв'язні Юлій Едельштейн і Натан Щаранський[6].

В Ізраїлі[ред. | ред. код]

В Ізраїлі в листопаді 1969 року з ініціативи групи ветеранів сіоністського руху була створена «Організація в'язнів Сіону». В кінці 1970-х років у ній нараховувалося 750 членів. Головою Ради Організації є колишній радянський політв'язень Міхаель Маргуліс.

9 квітня 1992 року кнесет прийняв «Закон про пенсії в'язням Сіону і їх сім'ям»[7][8] За законом в'язнем Сіону вважається людина, яка є громадянином та жителем Ізраїлю і колишній[9]:

  • заарештований, затриманий або засланий на строк не менше шести місяців у зв'язку з сіоністською діяльністю в країні, в якій така діяльність була заборонена;
  • заарештований, затриманий або засланий на строк не менше шести місяців у зв'язку з сіоністською діяльністю у ворожій країні у зв'язку з єврейством або у зв'язку з ворожим ставленням цієї країни до Ізраїлю;
  • заарештований, або засланий за однією з перелічених вище причин, якщо з моменту його арешту, затримання або посилання пройшло не менше шести місяців, і він пропав без вісті (за умови, що він відповідав критеріям Закону про повернення);
  • затриманий, арештований або засланий на строк не менше шести місяців у зв'язку з діяльністю, спрямованою на створення держави, якщо до створення держави Ізраїль він був жителем Ерец Ісраель.

При Міністерстві абсорбції діє «Управління у справах в'язнів Сіону і осіб, убитих за єврейство». Управління наділено повноваженнями щодо визнання статусу заявника як «в'язня Сіону» і займається справами в'язнів Сіону, їх сімей, а також справами членів сімей осіб, загиблих за єврейство, незалежно від строку їх прав як нових репатріантів.

У 2003 році були прийняті нові поправки до Закону 1992 року, які враховують матеріальне становище в'язнів Сіону, які приїхали в Ізраїль на початку 1990-х років. Тим не менш, у 2009 році близько 400 в'язнів Сіону перебували у вкрай важкому матеріальному становищі. Вони висунули вимогу, щоб їх «стаж» боротьби за виїзд, в ході якого багато відсиділи в тюрмах або втратили роботу за фахом, був прирівняний до робочого стажу в Ізраїлі[10].

21 червня 2013 року один з парків ізраїльського міста Ашкелона отримав назву «Парк в'язнів Сіону»[11][12].

Колумніст видання Zahav.ru Яків Бендерський у статті «Сіон не цікавить доля в'язнів Сіону» зазначає, що сіоністський рух в СРСР був аматорським, в ньому брали участь ідеалісти, багато з яких після приїзду в Ізраїль не витримали зіткнення з реальністю. Фактично тільки троє з колишніх радянських лідерів сіоністів (Натан Щаранський, Юлій Едельштейн та Юрій Штерн) зуміли стати частиною політичної еліти Ізраїлю. Багато хто з в'язнів Сіону, які втілили свою мрію, пізніше емігрували з країни[13].

Чисельність[ред. | ред. код]

Станом на 29 лютого 2012 року в'язнями Сіону були визнані 3169 осіб, з яких 1347 живі на зазначену дату. У тому числі:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Государство Израиль отказало Полларду в признании его Узником Сиона. Седьмой канал. 9 января 2005. Процитовано 2013-9-3. 
  2. Кнессет признал Полларда Узником Сиона, правительство — нет. Седьмой канал. 23 ноября 2005. Процитовано 2013-9-4. 
  3. БАГАЦ не признал Джонатана Полларда «Узником Сиона». NEWSru.com. 16 января 2006. Процитовано 2013-9-4. 
  4. М. Бейзер. .
  5. Сэр МАРТИН ГИЛБЕРТ. angelfire.com. Процитовано 2013-9-7. 
  6. Заседание, посвященное узникам Сиона – репортаж из Кнессета. Агентство еврейских новостей. 18 июня 2003. Процитовано 2013-9-3. 
  7. узники Сиона // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)(рос.)
  8. Маргулис М. Д. (25 ноября 2009). 40 лет Организации узников Сиона. Ассоциация «Запомним и сохраним». Процитовано 2013-9-4. 
  9. Узники Сиона. Министерство абсорбции Израиля. 29 февраля 2012. Процитовано 2013-9-3. 
  10. Престарелые узники Сиона начинают борьбу с нищетой. izrus.co.il. Процитовано 2014-8-4. 
  11. Парк узников Сиона. pozitsiya.info. Архів оригіналу за 2013-09-07. Процитовано 2013-9-7. 
  12. В Ашкелоне открыт парк им. Узников Сиона. Ашкелон Инфо. Процитовано 2014-8-4. 
  13. Бендерский Я. (30.09.2013). Сион не интересует судьба узников Сиона. mnenia.zahav.ru. Процитовано 2014-8-4. 

Посилання[ред. | ред. код]