Перейти до вмісту

В'їзна брама садиби Чарнецьких

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
В'їзна брама садиби Чарнецьких
Вид брами з вулиці Бондаренка
Вид брами з вулиці Бондаренка
Вид брами з вулиці Бондаренка
РозташуванняВолинська обл., смт. Любешів, вул. Бондаренка 77
Статус охороняється державою
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

В'їзна брама садиби — пам'ятка архітектури національного значення, що розташована в смт. Любешів Волинської області (охоронний номер 1037/0).

Побудована у другій половині XVIII століття, належить до давніх пам'яток волинського бароко. Брама була лише частинкою цілого палацового комплексу, до залишків якого прилягає великий парк.

Герб колишнього Любешівського району

Історія та значення пам'ятки

[ред. | ред. код]

Садиба протягом XVIII століття належала шляхтичам із родів Вишневецьких, Замойських і Мнішеків. 1754 року її придбав Ян Антоній Чарнецький (1700—1774). Рід Чарнецьких завершив розбудову палацового комплексу, що включав в'їзну браму, та володів ним до Другої світової війни. Інші споруди комплексу переважно втрачені[1]. Сама брама перебуває в аварійному стані. Владою області планується реставрація пам'ятки, облаштування прилеглих територій та створення музею[2].

Зображення брами вважається символом Любешівщини[3] та було головним елементом герба Любешівського району.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Тетяна Савченко. Садиба Чарнецьких: від фундаменту до сьогодення у збірці Сучасне краєзнавство в міждисциплінарному вимірі (матеріали конференції). — Харків : Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2020. — С. 54—55.
  2. План заходів на 2021—2023 роки з реалізації Стратегії розвитку Волинської області. voladm.gov.ua. Волинська ОДА. 15 лютого 2021. Архів оригіналу за 27 квітня 2021. Процитовано 27 квітня 2021.
  3. життя, Нове (23 січня 2017). Чи відродиться слава символу Любешівщини?. Нове життя (укр.). Архів оригіналу за 27 квітня 2021. Процитовано 27 квітня 2021.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Бущик П. Г. Ми від роду — українці. — Луцьк: Вісник і ко, 2004. — 334 с.