ВО-1 «Заграва»
Воєнна округа «Заграва» або група «Заграва» — воєнна округа Української повстанської армії, частина оперативної групи УПА-Північ, яка охоплювала північно-західні райони Рівненської області України та південні Берестейщини, а також за даними Сергія Яровенка сучасні Ківерцівський та Луцький райони Волиньської області України. Командирами воєнної округи були Сильвестр Затовканюк («Пташка»), Іван Литвинчук («Дубовий») та Степан Янішевський («Юрій», «Далекий»), заступником командира — сотник Василь Івахів, шефом штабу — майор Микола Левицький («Макаренко»).
Історія[ред. | ред. код]
У другій половині 1944 року групи «Заграва», «Тютюнник» і «Турів» реорганізовані в два з'єднання груп (ЗГ): «33» («Завихост») і «44» («ЗГ», «444»)[1].
Структура[ред. | ред. код]
- Загін ім. Коновальця, командир — «Ярема» (Никон Семенюк)
- Курені: «Кори» (Макара Мельника), «Лайдаки» (Микити Скуби), ім. Богуна.
- Загін Енея, командир — Еней
- Курені: Дороша, Кватеренка-Польового, Гонти, Верещаки (курінь окремих доручень).
- Загін Дубового, командир — Дубовий
- Курені: Шакала (Шавули), Гострого.
- Загін Олега, командир — Олег
- Курені: Чутки, Цигана, Євгена.
Восени 1943 року (за даними Петра Содоля)[ред. | ред. код]
Комадир округи: «Дубовий» (Іван Литвинчук); «Юрій» Степан Янішевський (з березня 1944). Начальник штабу — «Гончаренко» (Ступницький Леонід) (05.1943 — ?).
Загони (фактично курені, по 2-3 сотні):
- Загін «ім. Богуна» (Сарни) — командир: «Ярема» (Никон Семенюк)
- Загін «ім. Остапа» (Березне) — командир: «Шавула» (Адам Рудик)
- Загін «ім. Колодзінського» (Дубровиця) — командир: «Лайдака» (Скуба Микита) († 11.03.1944)
- Загін «ім. Коновальця» (Володимирець) — командир: «Кора» (Мельник Макар Михайлович)
- Загін «ім. Хмельницького» (Костопіль) — командири: «Боровий» (Брилевський Василь); «Острий» (Ждан Ярослав)
- Загін «ім. Дорошенка» (Деражне) — командир: «Вороний» (Левкович Василь)
- Узбецький курінь — командир «Ташкент»
- Грузино-вірменський курінь
Перша половина 1944 року (за даними Сергія Яровенка)[ред. | ред. код]
Командири: Іван Литвинчук («Дубовий», «Максим»), згодом Степан Янішевський («Далекий», «Юрій»). Шеф військового штабу (ШВШ): Дмитро Корінець («Д. Дмитречко», «Гриць», «Бористен»), згодом Володимир Рудаков («Святославович»). Політвиховник (пвх) — Степан Костецький («Зимний»).
До групи «Заграва» входили загони:
- «Батуринський» — командири: Адам Рудик («Шакал», «Шавула», «Шаула»), «Лебедин»;
- «Корсунський» — командири: Микита Скуба («Лайдака»), Калинюк Дмитро («Ярок»);
- «Прилуцький» (у березні був переданий до ВО «Тютюнник») — командири: Ярослав Ждан («Острий»), Анатолій Монь («Гамалія»); Кобринович Володимир («Сівач»)
- «Стародубський» — командир: Макар Мельник («Кузьма», «Кора»);
- «Хвастівський» — командири: Степан Коваль («Юрій», «Рубашенко»), «В. Чорнота».
Чисельність в 1944 році[ред. | ред. код]
Кандидат історичних наук, працівник Інституту української археографії та джерелознавства НАН України Володимир Ковальчук з посиланням на архівний документ, вилучений після смерті 12 лютого 1945 року з торби командира УПА-Північ Дмитра Клячківського («Клим Савур»), наводить наступну чисельність окремих підрозділів, що знаходились в окремі періоди 1944 року у підпорядкуванні командувача групою ВО-3 «Заграва» Івана Литвинчука («Дубовий»)[2]:
| Командир | Підрозділ | Під час переходу німецько-радянської лінії фронту (січень-лютий 1944 року) |
До часу «великої акції» | У вересні 1944 року | |||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Сотень | Бійців | Сотень | Бійців | Сотень | Бійців | ||
| «Лайдака» (Скуба Микита) | загін «ім. Колодзінського» (згодом «Корсунський») | 2 | 240 | 2 | 240 | 1 | 120 |
| «Кора» (Макар Мельник) | загін «ім. Коновальця» (згодом «Стародубський») | 2 | 240 | 3 | 360 | 1 | 120 |
| «Ярема» (Никон Семенюк) | 2 | 240 | — | — | 2 | 240 | |
| «Острий» (Ярослав Ждан) | 2 | 240 | 5 | 600 | 1 | 120 | |
| «Шавула» (Адам Рудик) | загін «ім. Остапа» (згодом «Батуринський») | 2 | 240 | — | — | — | — |
| «Рубаш» (Степан Коваль) | загін «Котловина» (згодом «Хвастівський») | 5 | 600 | 1 | 120 | — | — |
| «Гамалія» (Анатолій Монь) | 1 | 100 | 3 | 360 | 3 | 300 | |
| «Єрмак» (Дмитро Войцешко) | 1 | 100 | — | — | — | — | |
| «Чорнота» (Володимир Дзюбенко) | — | — | 3 | 240 | 1 | 120 | |
| Разом | 17 | 2000 | 17 | 1920 | 9 | 1020 | |
Дослідникам не вдалося однозначно встановити, що розумілося під «великою акцією», проте це могли бути події квітня 1944 року (бій під Гурбами або ж підготовка до Холодноярського повстання на Наддніпрянській Україні)[2].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Літопис УПА. — Київ-Торонто, 2006. — Т. 8: Волинь, Полісся, Поділля: УПА та запілля. 1944–1946. Документи і матеріали. — С. 27.
- ↑ а б Скільки ж солдатів було в УПА? Секрети розкриває Клим Савур [Архівовано 16 березня 2019 у Wayback Machine.], Володимир Ковальчук, Історична Правда, 03.12.2010
Посилання[ред. | ред. код]
- Антисталинский фронт ОУН и УПА (февраль-декабрь 1943) [Архівовано 7 травня 2015 у Wayback Machine.]
- ОЛЕКСАНДР ВОВК — «Короткий нарис діяльності УПА та її запілля на ПЗУЗ і в прилеглих регіонах у 1943—1946 pp.» [Архівовано 20 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
- Сергій Яровенко. Проваджаючи 1943 рік. Бої місцевого значення
| ||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||