Ваагн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ваагн
Վահագն
Ваагн

Ваагн убиває дракона
51-й Цар Великої Вірменії
521 — 494 до н. е.
Попередник: Тигран I Ервандід
Спадкоємець: Араван
 
Віросповідання: Вірменське поганство
Династія: Гайкіди

CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Ваагн, в українській транскрипції також Вахагн (вірм. Վահագն), (пер. — Вертрагн) — у вірменській міфології, міфологічний персонаж, вперше згаданий вірменським істориком IV століття Фавстосом Бузанда. Найбільш докладно про нього пише Мовсес Хоренаці у своїй «Історії Вірменії»[1].

Культ Ваагна набув поширення у вірменському неоязичництві[2].

Ваагн, в вірменської міфології бог грози і блискавки. Згідно з міфом, його народжували в муках небо і земля, а також пурпурне море; до народження був причетний і червоний очерет (яким розродилося море), які викидають дим і полум'я; з полум'я з'явився Ваагн — юнак з вогненним волоссям, з полум'яною бородою і очима, подібними до двох сонць. Народившись, Ваагн вступає в боротьбу з вішапами (звідси його епітет «Вішапаках» — «вішапоборець») і перемагає їх.

Міф про Ваагна склався, ймовірно, в середині 1-го тис. до н. е. на основі індоіранських міфів про грозові божества, що борються і перемагають змієподібних демонів. У джерелі етимології імені Ваагн — епітет Індри «Врітрахан» («вбивця Врітри»). Боротьба Ваагна з вішапами — «грозова боротьба» бога проти зла, персоніфікуючого бурі, смерчі або грозові хмари (Вішап — демон).

В елліністичну епоху Ваагна ототожнювався з Гераклом. Згідно з варіантом міфу, Ваагн, предок вірмен, суворою зимою вкрав у родоначальника ассірійців Баршама солому і зник в небі. Коли він біг зі своєю здобиччю по небу, він губив на своєму шляху дрібні соломинки, з них утворився Чумацький шлях (вірменською мовою званий «дорога соломокрада»). За іншою версією, Ваагн — не бог, а син царя Тиграна-вішапоборця, який вбив Аждахака.

На честь Ваагна були побудовані храми в Аштішаті, в Ахевакані, Малому Ахбаці (нині в Туреччині). Образу Ваагна присвячені картини сучасних художників А. Коджояна, О. Мінасяна, вірші І. Іоаннісяна і Е. Чаренца.

Опис[ред.ред. код]

Єдиним джерелом про Ваагна залишається хроніка Мовсеса Хоренаці, в якій він розповів, що сказання про Ваагна виконувалися під музичний супровід:

Ми власними вухами чули спів цієї (пісні) в супроводі пандірна. Далі в пісні позначалося, що Вахагн бився з драконами і переміг їх, і приписувалися йому деякі подвиги, дуже схожі на Гераклові. Кажуть також, що він обожнений: в Іверській країні, де його статую, зроблену в повний зріст, шанували жертвопринесеннями[3]

.

В імені цього бога міститься той же індоєвропейський корінь, що і в імені іранського бога Вертрагна і парфянського Вархагна. У святилищі на горі Немруд в Коммагені (Заєвфраття), на південь від Малат'ї, він названий Артагнесом і ідентифікований з Гераклом, так само, як і у Фавстоса Бузанда.

Язичницький гімн[ред.ред. код]

Історик Хоренаці[4] написав про одну старовинну пісню на честь міфологічного персонажа Ваагна з описом його народження і деяких рис зовнішності. З 1991 року є піснею неоязичників Вірменії.

Переклад російською[ред.ред. код]

Небеса и Земля были в муках родин,
Морей багрянец был в страдании родин,
Из воды возник алый тростник,
Из горла его дым возник,
Из горла его пламень возник,
Из того огня младенец возник,
И были его власы из огня,
Была его брада из огня,
И, как солнце, был прекрасен лик.[5]

Вірм. текст[6][ред.ред. код]

Երկնէր երկին, երկնէր երկիր,
Երկնէր և ծովն ծիրանի.
Երկն ի ծովուն ունէր և զկարմրիկն եղեգնիկ.

Ընդ եղեգան փող ծուխ ելանէր,
Ընդ եղեգան փող բոց ելանէր,
Եւ ի բոցոյն վազէր խարտեաշ պատանեկիկ.

Նա հուր հեր ունէր,
Բոց ունէր մօրուս,
Եւ աչքունքն էին արեգակունք։[7]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Эмин Н. О., Исследования и статьи, М., 1896.
  • Моисей Хоренский, История Армении, М., 1893.
  • Анания Ширакаци, Космография, пер. с древнеарм., Ер., 1962.
  • Абегян М" История древнеармянской литературы, пер. с арм., Ер., 1975.
  • Сасна Црер (арм. нар. эпос), под ред. М. Абегяна и К. Мелик-Оганджаняна, т. 1-2, Ер., 1936, 1944, 1951 (на арм. яз.).
  • Адонц Н., Мировоззрение древних армян, в его кн.: Исторические исследования, Париж, 1948 (на арм. яз.).
  • Ганаланян А., Армянские предания, Ер., 1969 (на арм. яз.).
  • Gelzer Н., Zur armenischen Gotterlehre, Lpz., 1896; Abeghian М., Der armenische Volksglaube, Lpz., 1899; Ananikian М., Armenian [Mythology]. в сб.: Mythology of all races, v. 7, N. Y., 1964.
  • Ishkol-Kerovpian K., Mythologie der vorchristlichen Armenier, в кн.: Wörterbuch der Mythologie, Bd 4, Lfg. 11, Stuttg., [1973].

Ресурси Інтернету[ред.ред. код]