Вавилонська блудниця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вавилонська блудниця Вільям Блейк (1757—1827)

Вавило́нська блу́дниця (лат. Babyloniacus fornicaria, Вавилонська повія) — апокаліптичний образ у християнстві, заснований на розповіді з книги «Одкровення Івана Богослова». Образ Вавилонської блудниці і пояснення пов'язаної з нею символіки стали предметом численних богословських тлумачень і суперечок. Пізніше цей вираз стали розуміти буквально (вавилонська блудниця) і застосовувати, відповідно, до жінки легкої поведінки, чия порочність придбала небувалих, «історичних» масштабів. А. С. Пушкін про А. П. Керн (з листа до А. Н. Вульф від 7 травня 1826 року): «Що робить Вавилонська блудниця Анна Петрівна?»

Першоджерело образу[ред. | ред. код]

Ангел показує Івану Богослову Вавилонську блудницю (французька мініатюра, XIV століття)

Першоджерелом образу Вавилонської блудниці стало Одкровення Івана Богослова (друга половина I століття), якому явився один із семи ангелів, які мали сім чаш, і запропонував: «підійди, я покажу тобі суд» (Откр.17 :1). Потім ангел в веде Івана Богослова в пустелю, де він побачив суд над

…великою блудницею, яка сидить на водах многих; з нею блудодіяли царі земні, і вином її блудодіяння впивалися ті, що живуть на землі. І повів мене в дусі в пустелю; і я побачив жінку, яка сиділа на звірі багряному, сповненому імен богохульних, з сімома головами і десятьма рогами. І жінка була одягнена в порфиру і багряницю, прикрашена золотом, коштовними каменями і перлами, і тримала золоту чашу в руці своїй, наповнену мерзотами і нечистотою блудодійства її; і на чолі її написано ім'я: таїна, Вавилон великий, мати блудницям і мерзотам земним. Я бачив, що жінка упоєна була кров'ю святих і кров'ю свідків Ісусових, і, бачачи її, дивувався здивуванням великим. І сказав мені ангел: що ти дивуєшся?… — Одкровення Івана Богослова (Откр.17:10-15) (пер. Хоменка)

В цьому епізоді називається ім'я жінки — Вавилон (по-грецьки місто — πόλις — жіночого роду), що став матір'ю блудницям. Звідси, внаслідок скорочення тексту, виник вислів «Вавилонська блудниця», але це словосполучення в самому Одкровенні місця не має. Ангел також пояснює і символічне значення цього образу:

  • Сім голів — це сім гір, на яких сидить жінка, і сім царів, з яких п'ять упали, один є, а інший ще не прийшов, і коли прийде, не довго йому бути…
  • І десять рогів, що ти бачив, є десять царів, які ще не одержали царства, але приймуть владу зі звіром, як царі, на одну годину. Вони мають одні думки і передадуть силу і владу свою звірові. Вони будуть вести битву з Агнцем, і Агнець переможе їх; бо Він є Господь над владиками і Цар царів, і ті, які з Ним, є покликані й обрані і вірні.
  • І говорить мені: води, що ти бачив, де сидить блудниця, це люди й народи, і племена і коліна.
  • І десять рогів, які ти бачив на звірі, ці зненавидять блудницю, і розорять її, і роздягнуть, і плоть її з'їдять, і спалять її у вогні… — Одкровення Івана Богослова (пер. Хоменка)
Падіння Вавилонської блудниці
(мініатюра Герради Ландсбергської, кінець XII століття)

Проте, така безчинність не може довго існувати і у 18 главі Одкровення ангел передбачає падіння блудниці, карою для якої буде вогонь.

І вигукнув він сильно, гучним голосом, кажучи: упав, упав Вавилон, велика блудниця; він зробився житлом бісів і пристановищем усякому нечистому духові, пристановищем усякому нечистому й огидному птахові… — Одкровення Івана Богослова (пер. Хоменка)

Історичні праобрази[ред. | ред. код]

Як історичний прообраз блудниці з бачення Івана, на думку дослідників, можуть виступати:

  • жриці малоазійських храмів. Найбільш ранній опис храмової проституції в Вавилоні було зроблено Геродотом[1]:
Кожна вавилонянка повинна один раз у житті сідати в святилище Афродити (Мілітти) і віддаватися за гроші чужоземцеві. … В священній ділянці Афродити сидить безліч жінок з пов'язками з мотузяних джгутів на головах. Така жінка не може повернутися додому, поки який-небудь чужоземець не кине їй у поділ гроші і не з'єднається з нею за межами священної ділянки. … Після єднання, виконавши священний обов'язок богині, вона йде додому і потім вже ні за які гроші не оволодієш нею вдруге.

— Геродот. Історія. I, 99

Мессаліна в лупанарії
(«Пози Аретіно», гравюра А. Карраччі, XVI століття)
  • Імператриця Мессаліна, третя дружина імператора Клавдія, внучата племінниця імператора Августа. Її розпуста описана Тацитом та Гаєм Светонієм в «Життєписах»[2] Іван Богослов, який написав свій Апокаліпсис вже після смерті Мессаліни, міг багато чути про її походеньки і втілити її образ у Вавилонській блудниці. Мессаліна прославилася тим, що ночами під виглядом повії приходила в один з римських лупанаріїв, щоб задовольнити свою хіть. Її образ змальований у віршах Ювенала:
« рос. Блудная эта Августа бежала от спящего мужа;

В тёплый она лупанар, увешанный ветхим лохмотьем,
Лезла в каморку пустую свою — и, голая, с грудью
В золоте, всем отдавалась под именем ложным Лициски;
Лишь когда сводник девчонок своих отпускал, уходила
Грустно она после всех, запирая пустую каморку:
Всё ещё зуд в ней пылал и упорное бешенство матки;
Так, утомлённая лаской мужчин, уходила несытой,
Гнусная, с тёмным лицом, закопчённая дымом светильни,
Вонь лупанара неся на подушки царского ложа.
 — Ювенал. Сатира VI. 115—133 (перевод Д. С. Недовича)[3]

«

Трактування образу[ред. | ред. код]

Вавилон[ред. | ред. код]

Древній Вавилон був приречений на знищення Божим судом, передбаченим в пророцтвах Ісаї, Єремії та Данила. Вони наводять такі причини: протидія Яхве і пригнічення Ізраїлю та Божого завіту, що продовжувалося до тих пір, поки Вавилон не переповнив чашу терпіння Божого:

« Як побитий й поламаний молот всіїї землі! Яким жахом зробивсь Вавилон для народів! Я пастку поставив на тебе, і схоплений ти, Вавилоне, хоча ти й не знав! Ти знайдений й схоплений був, бо ставав ти на прю проти Господа!.... Скличте на Вавилона стрільців, усіх, хто лука натягуї, табором станьте при ньому навколо, нехай йому втечі не буде! Відплатіте йому згідно з чином його, як зробив він зробіть так йому, бо гордим він став проти Господа, проти Святого Ізраїлевого! Єр. 50:24-34 [5] «

Отже, Вавилон зарозуміло повстав в релігійному і політичному сенсі проти Бога і Його заповіту. Ізраїль став в політичному плані залежним від Вавилону, було зруйновано храм Божий і його сакральні богослужіння. Остаточно доля міста була вирішена, коли Валтасар, перебуваючи в сп'янінні, наказав принести взяті з Єрусалимського храму святі речі, щоб використовувати їх на своїх богохульних оргіях (див. Дан. 5:1-4). У цей момент стало очевидним, що «присуд його досягнув до небес, і дійшов аж до хмар!…» (Єр. 51:9).[6]

« «Того часу від Нього посланий зарис руки, і написане оце писання.А оце писання, що написане: Мене, мене, текел, упарсін».[7] «

Даниїл зміг витлумачити таємничий напис наляканому царю:

« «Текел ти зважений на вазі, і знайдений легеньким. Перес поділене царство твоє, і віддане мідянам та персам.»(Дан. 5:27,28).[7] «

В туж ніч Валтасар був убитий. Падіння апокаліптичного Вавилону відбудеться з тієї ж самої релігійної причини — в результаті самозвеличення над авторитетом Христа і гонінь на істинних послідовників Господа Ісуса і на їх поклоніння в святилище Божому.[8] Знаменитий циліндр Кіра — що знаходиться нині в Британському музеї клинописних документ, виявлений в руїнах Вавилона, — підтверджує раптовість завоювання Вавилона в 539 році до н. е. Він говорить: «Без всякої битви він [Мардук] дав йому [Кіру] увійти в його місто Вавилон, позбавивши Вавилон від усіляких лих».[8]

Єрусалим[ред. | ред. код]

У переносному (духовному) сенсі слово «блудниця» в Біблії вживається в Книзі пророка Ісаї, який з подивом вигукує: Як стало розпусницею вірне місто: було повне воно правосуддя, справедливість у нім пробувала, тепер же розбійники! Срібло твоє стало жужелицею, твоє питво водою розпущене… Князі твої вперті і друзі злодіям вони, хабара вони люблять усі та женуться за дачкою, не судять вони сироти, удовина справа до них не доходить…[9] З контексту Біблії очевидно, що слова пророка Ісаї відносяться до стародавнього Єрусалиму. Значить, історія новозавітної «вавилонської блудниці» повинна бути подібна історії Єрусалиму: вона також колись жила за законами Божими, але потім розбестилась, відступивши від Євангельської правди.

Рим[ред. | ред. код]

Іриней Ліонський († 202 рік) і Іполит Римський († 235 рік) вважали, що звіром багряним є Римська імперія. Але вони роблять цей висновок не з порівняння історії Римської імперії з текстом Апокаліпсису, а з упередженого тлумачення «Книги пророка Даниїла», глава 7, оскільки в той час всіма вважалося, що під залізним звіром в пророцтві Даниїла слід розуміти Римську імперію.[10]

« «Іван та Данило передбачили руйнування Римської імперії, що передує кінцю світу і вічному царству Христа. Про останній час і про десять царів його, між якими розділиться пануюче нині царство (Римське), показав Іоанн в Одкровенні. ... І вони спустошать Вавилон (Рим) і спалять його вогнем і зрадять своє царство звірові, і будуть гнати церкву, а потім будуть розтрощені пришестям Господа нашого»[11] «

Кирило Єрусалимський († 386 р.) і Іван Златоуст († 407 р.), які писали дещо пізніше, були також впевнені в тому, що Антихрист прийде після поділу Римської імперії на десять царств. Але вони будують свою есхатологію не на Одкровенні Іоанна, а тільки на тлумаченні «Книги пророка Даниїла».

« «Подібно до того, як перед цим знищенні були царства, саме: мідійське - вавилонянами, вавилонське - персами, перське - македонянами, македонське - римлянами, - так це останнє зруйновано буде антихристом, він сам буде переможений Христом, і більше вже не буде володарювати. І все це з більшою ясністю передає нам Данило» [12] «

Ще при імператорі Костянтині в Римській імперії йдуть міжусобні війни, і в результаті вона розпадається на Західну і Східну. У 476 році Західна імперія впаде під натиском варварів, а Східна (під назвою Візантія) проіснує ще майже 1000 років і в 1453 році буде завойована турками.[13] Звідси не дивно, що Андрій Кесарійський, який писав своє тлумачення в V столітті цю думку відкидає.

« «Деякі брали цю блудницю за древній Рим, як розташований на семи пагорбах; сім'ю ж главами звіра, який носить її, вважали сім нечестивих з усіх царів, які від Доміціана до Діоклетіана переслідували Церкву. Ми ж, керуючись і погодившись з послідовністю, що відбувається, думаємо, що блудницею називається взагалі земне царство, як би в одному тілі репрезентоване, або ж місто, що має царювати навіть до пришестя антихриста. Бо колишній Рим втратив велич держави ще з давнього часу, хіба тільки припустити, що колишня гідність знову до нього повернеться. Але якщо це допустимо, то знищиться місто, панівний нині (Константинополь).[14] «

Цієї ж думки дотримувався і професор А. Д. Бєляєв, який писав, що Римська імперія давно розпалася і тепер не існує навіть цієї назви, але антихрист не з'явився. Втім, уже Єфрем Сирін († 373 р.) і Іоанн Дамаскін († бл. 750 р.) взагалі нічого не пишуть про царство антихриста.[15] Тобто антихрист прийде, але де його горезвісне царство, їм це не відомо. І в цьому немає нічого дивного. Адже, наприклад, Іоанн Дамаскін жив уже в православної Візантійській імперії на території Греції, про яку писав Великий патріарх Константинопольський Фотій (IX ст.), Що «царство від нас греків не відніметься» до кінця часів.

Образ в літературі[ред. | ред. код]

  • Джон Мілтон, сонет «На недавню різанину в П'ємонті» (1655): « згубив невинних. Нехай же всі зрозуміють, / / Побачивши твій гнів, що покличеш ти скоро / / Блудницю вавилонську на суд».[16] (переклад Ю. Корнєєва). В оригіналі слово блудниця відсутнє: « A hundred fold, who, having learnt thy way, Early may fly the Babylonian woe».
  • У російській світській літературі XIX—XX століть відповідний вираз зустрічається просто в значенні «розпусна жінка». О. С. Пушкін іронічно називав вавилонською блудницею в листуванні А. П. Керн[17], а А. П. Чехов — одну з героїнь книги «Острів Сахалін».
  • «Вавилонська блудниця» — друга книга циклу «У пошуках Печаток» Анхеля де Куатьє.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Комментарий Баркли к Новому Завету
  2. Корнелій Тацит. Уривки
  3. Ювенал. Сатира VI
  4. Juvenalis Saturae[недоступне посилання з серпня 2019]
  5. Біблія (Огієнко)/Єремія. Архів оригіналу за 27 грудень 2011. Процитовано 13 травень 2012. 
  6. Біблія (Огієнко)/Єремія. Архів оригіналу за 27 грудень 2011. Процитовано 13 травень 2012. 
  7. а б Біблія (Огієнко)/Даниїл. Архів оригіналу за 18 січень 2012. Процитовано 13 травень 2012. 
  8. а б «Колесницы спасения» Ганс Ларонделл
  9. Біблія (Огієнко)/Ісая. Архів оригіналу за 25 травень 2012. Процитовано 13 травень 2012. 
  10. Біблія (Огієнко)/Даниїл. Архів оригіналу за 18 січень 2012. Процитовано 13 травень 2012. 
  11. Обличение и опровержение лжеименного знания (Пять книг против ересей)
  12. Иоанн Златоуст, «Беседа 3-я на 2-е Послание к солунянам»
  13. Середницька Г. В. Всесвітня історія Опорні конспекти 7 кл, Київ, СПД ФО Сандул, 2009 р. 183 с.
  14. Св. Андрей Кесарийский Толкование на Апокалипсис Святого Иоанна Богослова
  15. Св. Иоанн Дамаскин Точное изложение православной веры
  16. Мильтон «На недавнюю резню в Пьемонте» (перевод Ю. Корнеева).
  17. Из письма к А. Н. Вульфу от 7 мая 1826 года: «Что делает Вавилонская блудница Анна Петровна?»

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]