Важкий супутник 01
| Важкий супутник 01 | |
|---|---|
| Основні параметри | |
| Повна назва | 1ВА № 1 |
| COSPAR ID | 1961-002A |
| NORAD ID | 00071 |
| Організація |
 АН СРСР |
| Виготівник |
ОКБ-1 |
| Оператор |
АН СРСР |
| Штучний супутник | Землі |
| Дата запуску | 4 лютого 1961 01:18:04 UTC |
| Ракета-носій | Молнія № Л1-12 |
| Космодром |
Байконур, СК-1, ПУ-5 |
| Тривалість польоту | 22 доби |
| Схід з орбіти | 26 лютого 1961 00:00:00 UTC |
| Технічні параметри | |
| Маса | 644 кг |
| Орбітальні дані | |
| Ексцентриситет | 0,00797 |
| Нахил орбіти | 64,95° |
| Період обертання | 89,8 хв |
| Апоцентр | 318 км |
| Перицентр | 212 км |
Важкий супутник 01 — радянський венеріанський зонд 1ВА № 1 разом з розгінним блоком «Л» ракети-носія «Молнія». До Венери не стартував, залишився на дуже низькій навколоземній орбіті через відмову розгінного блоку. Швидко увійшов в атмосферу, виконавши невелике число витків[1].
Деталі польоту[ред. | ред. код]
Запуск — 4 лютого 1961 року. Перша радянська спроба пуску до Венери. Зонд аналогічний «Венері-1» (він же 1ВА № 2). Ракета-носій «Молнія» вивела станцію разом з розгінним блоком на низьку навколоземну орбіту, однак у потрібний момент розгінний блок не увімкнувся, і станція до Венери не пішла. Назву «супутник» використала радянська пропаганда для приховання невдачі і заради спроби подати цей пуск як черговий успіх. У повідомленні ТАРС було оголошено про «запуск „важкого супутника 01“ і успішне виконання поставлених при цьому науково-технічних завдань»[1].
На думку комісії, причиною невдачі була відмова електромеханічного перетворювача напруги ПТ-200, який опинився у вакуумі. Як з'ясувалося, відкрито встановлений перетворювач не був розрахований і не випробовувався на роботу в порожнечі. Найімовірніше, відмовили його підшипники або щітки. Розгінний блок, який готувався до наступного запуску, був поспіхом доопрацьований. Перетворювач ПТ-200 помістили в перший ліпший підхожий за розміром герметичний акумуляторний контейнер. Сам контейнер обмотали екранно-вакуумною теплоізоляцією та розфарбували чорно-білими смугами для правильного теплообміну[1].
Запущений через тиждень однотипний апарат 1ВА № 2, який після описаних вище нагальних доробок вдалося вивести на трасу до Венери, став відомий як «Венера-1»[1].
Некерований «Важкий супутник 01», перебуваючи на низькій орбіті, проіснував дуже недовго (за даними NASA, 22 дні). Зійшов з орбіти над Сибіром. Дивна траєкторія і неясне повідомлення ТАРС породили в пресі спекуляції про те, що це була катастрофа пілотованого корабля. Медаль, яку апарат 1ВА № 1 повинен мав доставити на поверхню Венери, вціліла. Захисний шар з медаллю всередині знайшов улітку 1963 року хлопчик, що купався в річці Бірюсі. Батько хлопчика передав знахідку до міліції, і через КДБ медаль повернулась в ОКБ-1. Знахідку прийняли там як справжнє диво, оскільки ймовірність падіння апарата на суходіл, а не в світовий океан, була дуже мала. Ще нижчим був шанс того, що уламки потраплять у населену місцевість в СРСР і будуть знайдені[1].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д Борис Черток. [1] — 2-е издание. — М. : Машиностроение, 1999. — ISBN 5-217-02935-8. Архівовано з джерела 19 вересня 2020
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
