Вайнштейн Осип Львович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Вайнштейн.
Вайнштейн Осип Львович
Народився 24 листопада (6 грудня) 1894
Бендери, Російська імперія[1]
Помер 27 липня 1980(1980-07-27)[2][3][4] (85 років)
Ленінград, РРФСР, СРСР
Країна Російська імперія, СРСР СРСР
Діяльність історик
Alma mater ОНУ ім. І. І. Мечникова
Галузь історіографія і медієвістика
Заклад Санкт-Петербурзький державний університет
Киргизький національний університет імені Жусупа Баласаґина
Saint-Petersburg Institute of Historyd
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор історичних наук
Науковий керівник Щепкін Євген Миколайович
Відомі учні Гумільов Лев Миколайович
V. I. Rutenburgd
Аспіранти, докторанти V. I. Rutenburgd
Нагороди Орден «Знак Пошани»
Медаль «За оборону Ленінграда»
Медаль «За оборону Ленінграда»
Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Осип Львович Вайнштейн(6 грудня 1894, Бендери Бессарабської губернії — 27 липня 1980, Ленінград) — радянський історик-медієвіст, історіограф

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 6 грудня 1894 року в Бендерах Бессарабської губернії. у родині дрібного службовця банку.

В 1900 році його сім'я переїхала до Одеси, де у 1915 році закінчив із золотою медаллю гімназію та вступив на історико-філологічний факультет Імператорського Новоросійського університету. Під впливом відомих вчених Є. Щепкіна, М. Біциллі, В. Крусмана почав приділяти увагу науковій роботі. Наслідком чого на третьому курсі була написана робота «Початок розколу у францісканському ордені», яка була відзначена золотою медаллю. По закінченні Новоросійського університету в 1919 році за пропозицією Є. Щепкіна, залишений на кафедрі загальної історії для підготовки до професорського звання.

Після расформування у 1920 році Новоросійського університету магістерську програму продовжував опрацьовувати в ОГСІ (1920–1921) та Одеськоиму інституті народної освіти (1921–1922).

Одночасно з навчанням в аспірантурі розпочав педагогічну діяльність. У гімназіях, школах та курсах викладав історію, політекономію та латинську мову. в 1921 році працював лектором при губкомі політичної освіти.

У 1922 році приступив до роботи в Одеському інституті народної освіти, в якому спочатку рік працював завідувачем історичним кабінетом, а в 1923 році приступив до викладання курсу лекцій з історії середньовіччя на факультеті професійної освіти та курсу лекцій з нової історії на факультеті соціального виховання. У 1925/26 н. р. як професор розпочав читати курс лекцій з історії Західної Європи, але вже з наступного року і включно до 1930 року займав посаду позаштатного викладача.

Після реорганізації 1930 ОІНО його викладацька діяльність була продовжена на посаді доцента в Одеському інституті соціального виховання (1930—1933 рр.) та Одеському державному університеті. (1934–1935 рр.). В 1934 - 1935 роках завідував кафедрою історії Одеського німецького педагогічного інституту.

З 1923 року працював у Центральній науковій бібліотеці міста, де займав посади завідувача бібліографічним відділом, вченого секретаря, заступника директора та директора (1931–1933 рр.).

Проводив активну громадську роботу: голова правління Одеського будинку вчених (1932—1934 рр.), член обласної секції наукових працівників (1933—1935 рр.), член обласного комітету союзу працівників вищої школи (1934—1935 рр.).

В 1934 році атестаційною комісією Народного комісаріату освіти УСРР був затверджений у званні професора.

У липні 1935 року переїхав до Ленінграду і став працювати в університеті. Був керівником одного з відділів Інституту історії матеріальної культури АН СРСР.

В 1938 році без захисту кандидатської дисертації присуджено науковий ступінь кандидата історичних наук. У 1940 році як докторську дисертацію захистив працю «Історіографія історії середніх віків у зв'язку з розвитком історичної думки від початку середніх віків до наших днів». Під час захисту опонентами були: Є. Тарле, Е. Космінський, С. Валк, які високо оцінили дослідження вченого.

В 1935—1951 роках був професором, завідувачем кафедри середніх віків Ленінградського державного університету.

Під час компанії по боротьбі з космополітизмом був звільнений з посади професора ЛДУ. Після цього очолив кафедру історії Киргизького державного університету в м. Фрунзе.

У 1955 році як старший науковий співробітник увійшов до групи всесвітньої історії Ленінградського відділення Інституту історії АН СРСР, в якому працював до останніх днів свого життя.

Помер 27 липня 1980 року в Ленінграді.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Робота в науковій бібліотеці Одеси сприяла плідній науковій діяльності. Використовуючи матеріали її Воронцовського та Строганівського фондів, бібліотек Парижу, які відвідав у серпні-листопаді 1927 р. під час наукового відрядження. Опублікував низку статей за результатами цієї роботи. Публікації були присвячені аналізу творчості Вольтера, Ш. Фур'є, аспектів соціально-економічної історії Франції часів Великої революції і Паризької комуни, історії середньовічної Флоренції.

За матеріалами цих фондів опублікував «Нариси з історії французької еміграції в епоху Великої французької революції», які були створені автором на базі ретельного вивчення першоджерел. Широта діапазону його наукових інтересів охоплювала загальну історію Західної Європи, методологічні питання історичної науки, її взаємозв'язки з історією філософії та громадської думки. Активну участь брав у роботі наукових товариств: член соціально-історичної секції Одеської комісії краєзнавства при Всеукраїнській академії наук (1923—1930 рр.), дійсний член історично-етнологічного відділу одеської філії ВНАС (1926—1930 рр.), член Товариства істориків-марксистів (1926—1935 рр.), член Комісії з історії історичних знань при АН СРСР (до 1947 р.). Був одним із засновників Товариства істориків-марксистів, учасником його першого Всесоюзного з'їзду (1928—1929.рр.), де виступив з доповіддю «Французькі купецькі колонії у Леванті».

Про інтерес до медієвістики свідчать статті з історії середньовіччя Німеччині, Італії, Франції, фундаментальна монографія «Росія й 30-річна війна».

Багаторічні наукові розробки вченого у галузі історіографії були відображені у фундаментальних монографіях: «Западноевропейская средневековая историография», «Історія радянської медієвістики», «Нариси розвитку буржуазної філософії та методології історії у ХІХ-ХХ ст.». Був автором підручників та навчально-методичних посібників з історії середніх віків для студентів історичних факультетів.

Наукові публікації[ред. | ред. код]

  • Fragment inedit sur Voltair // Журнал научно-исследовательских кафедр в Одессе. — 1924. — Т. І. — № 7.
  • Очерки по истории французской эмиграции в эпоху Великой французской революции (1789—1796). — Харьков, 1924.
  • Парижская коммуна и Французский банк // ИМ. — 1926. — Т. І.
  • К вопросу о научной разработке истории Коммуны 1871 г. (Библиографические заметки) // ИМ. — 1926. — Т. І.
  • Научно-исследовательская работа по истории Западной Европы в советских вузах в 1924—1926 гг. по их публикациям (Библиографическая заметка) // ИМ. — 1926. — Т. ІІІ..
  • Тенденційність флорентійських хроністів в освітленні гвельфівського перевороту 1267 р. [Архівовано 23 лютого 2017 у Wayback Machine.]// Ювілейний збірник на пошану акад. М. С. Грушевського. Т. 1. — К., 1928;
  • Строганов у Франції 1842—1845 рр. // Збірник заходознавства. — К., 1930. — Вип. 2.
  • Етюди й розвідки з історії Паризької комуни. — Одеса, 1931. — 209 с..
  • История Парижской коммуны. — М., 1932. — 205 с.
  • Феодализм в западной Европе. В 2 ч. — М., 1932 (у спів.).
  • История средних веков (учебник). В 2-х т. — М., 1938—1939 (у спів.).
  • Историография истории средних веков в связи с развитием исторической мысли от начала средних веков до наших дней (учебник для исторических факультетов государственных университетов и педагогических институтов). — М.-Л., 1940. — 372 с.
  • Россия и 30-летняя война 1618—1648 гг. Очерки по истории внешней политики Московского государства в первой половине XVII века. — Л., 1947.
  • Западноевропейская средневековая историография. — М.-Л., 1964. — 483 с.
  • История советской медиевистики. 1917—1966. — Л., 1968. — 424 с.
  • Очерки развития буржуазной философии и методологии истории в ХІХ-ХХ вв. — Л., 1979. — 270 с.

Нагороди[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • Дякин В. С. К 70-летию О. Л. Вайнштейна // Новая и новейшая история. — 1965. — № 1.
  • К 70-летию О. Л. Вайнштейна // Средние века. — 1965. — Вып. 22.
  • Калуцька Л. П., Фрідман Г. В. З історії радянської медієвістики // Вісник Харківського університету. Серія історія. — 1975. — Вип. 4, № 75. — С. 18-22.
  • Осип Львович Вайнштейн: (Некролог) // Вопросі истории. — 1980. — № 12. — С 181.
  • Алексеев-Попов В. С. Осип Львович Вайнштейн: (Некролог) // Французский ежегодник, 1980. — М., 1981. — С. 238—239.
  • Осип Львович Вайнштейн: (Некролог) // ННИ. — 1981. — № 2. — С. 56-57.
  • Рамм Б. Я. Научная и общественная деятельность О. Л. Вайнштейна (1894—1980) // История и историки: Историографический ежегодник, 1983. — М., 1987. — С. 258—270.
  • Тоцький П. М. Вайнштейн Осип Львович // Праці ОНУ.  — Одеса, 2005.— Т. 2.  — С. 196—200.
  • Професори Одеського (Новоросійського) університету: Біографічний словник. — Т. 2: А — І. — 2-ге вид., доп./ Відп. ред. В. А. Сминтина. —   Одеса: Астропринт, 2005. — С. 197—201. http://liber.onu.edu.ua/pdf/profonu/t2.pdf [Архівовано 23 лютого 2017 у Wayback Machine.]
  • Полевщикова Е. В. О. Л. Вайнштейн и изучение именных фондов Научной библиотеки ОНУ им. И. И. Мечникова в 1920-е гг. // Вісник ОНУ. — Одеса, 2007.  — Т. 12. Вип. 4. — С. 119—133.
  • Історія української бібліотечної справи в іменах (кінець ХІХ ст. — 1941 р.): матеріали до біобібліографічного словника / авт.-уклад. Л. В. Гарбар ; відп. ред. Л. А. Дубровіна ; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т рукопису. — К.: НБУВ, 2017. — С. 16–17. ISBN 978-966-02-8536-1 http://irbis-nbuv.gov.ua/E_LIB/PDF/EIF0000083.pdf
  • Науковці Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського: Біографічний словник/ В. М. Букач. — Вип. 1. — Одеса: ПНПУ, 2019. — С. 16 — 17. http://dspace.pdpu.edu.ua/bitstream/123456789/3475/1/Науковці%20ПНПУ%20-%201.doc.pdf [Архівовано 23 січня 2022 у Wayback Machine.]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Вайнштейн Осип Львович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. ↑ ідентифікатор VIAF
  3. ↑ Bibliografie dějin Českých zemí — 1905.
  4. ↑ MAK
Перегляд цього шаблону
  Література та бібліографія
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вайнштейн_Осип_Львович&oldid=39261915