Вакуленчук Григорій Микитович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вакуленчук Григорій Микитович
Vakulenchuk Grygoriy.jpg
Народився 1877
Великі Коровинці, Чуднівський район, Житомир. обл., Україна
Помер 27 червня 1905(1905-06-27)
вогнепальне поранення
Поховання Друге Християнське кладовище (Одеса)
Громадянство (підданство) Flag of Russia.svg Російська імперія

Григо́рій Мики́тович Вакуленчу́к (нар. 1877, Великі Коровинці (нині селище міського типу Чуднівського району Житомирської області) — пом. 27 червня 1905, борт панцерника «Потьомкін») — артилерійський унтер-офіцер Чорноморського флоту, організатор та перший керівник повстання на панцернику «Потьомкін».

Життєпис[ред.ред. код]

Могила, оновлена в 2013 році пра-пра-правнуком Ярославом Ячменьовим
Анотаційний знак в Севастополі
Погруддя в Одесі

Народився в селянській родині. В 1898 році почав службу на Чорноморському флоті. В 1900 році закінчив мінно-артилерійську школу та призначений комендором на ескадрений панцерник «Князь Потьомкін-Таврійський».

Коли 27 (14 за ст. ст.) червня 1905 року близько 30 матросів, які відмовилися від обіду (з гнилим і червивим м'ясом), були заарештовані, і старший офицер Гіляровський[en] наказав принести брезент, який на флоті зазвичай приносили перед розстрілом, на панцернику почалося повстання.

Повстання почалось з фрази, вимовленої Вакуленчуком українською мовою: «Та доки ж ми будемо рабами?!». На той час українці складали на Чорноморському флоті переважну більшість, але лише серед матросів та нижчого командного складу; вищий командний склад був переважно російським та ворожим до українців. Як зазначив згодом Іван Багряний: «Це було повстання української стихії, повстання кріпаків князя Потьомкіна, нащадків Самійла Кішки і всього українського Запорожжя».

На самому початку повстання на «Потьомкіні» Григорій Вакуленчук першим застосував зброю, убивши артилерійського офіцера лейтенанта Леоніда Неупокоєва[ru], який намагався роззброїти повстанців, після чого сам був смертельно поранений старшим офіцером панцерника Іполитом Гіляровським[en]. Після поранення Вакуленчука повстання очолив мінний машиніст панцерника Панас Матюшенко.

15 червня (за ст. ст.) 1905 року в Одеський порт з панцерника «Князь Потьомкін» був знесений труп Григорія Вакуленчука, з запискою: «Перед вами лежить тіло вбитого матроса Григорія Вакуленчука, якого убив старший офіцер ескадреного броненосця „Великий князь Потьомкін-Таврійський“ за те, що він сказав, що борщ не годиться. Помстимося кровопивцям! Смерть гнобителям, нехай живе свобода!».

Того ж дня був похований в Одесі.

Пам'ять[ред.ред. код]

Пам'ятники Григорію Вакуленчуку встановлено в селищі Великі Коровинці (Житомирська область), та в Одесі. В Севастополі його іменем названо вулицю, де біля будинку № 13 встановлено анотаційний пам'ятник (скульптор С. О. Чиж).

Також перейменовано смт Великі Коровинці-2 на Вакуленчук в його честь в 1984 році.

Література[ред.ред. код]

  • Пономарев И. И., Герои «Потемкина», М., 1956.
  • Краснознаменный черноморский флот М.: Воениздат, 1979

Посилання[ред.ред. код]